Того дня поранений Артем лежав у посадці під Іловайськом і вдивлявся в серпневе небо. У довгі болісні години без руху, коли мусив вдавати з себе мертвого, чи думав він про те, що це високе небо може бути останньою картиною в його житті? Ні, навіть на мить не міг дозволити собі цього, інакше залишився б там назавжди.

 

Голова Верхньодніпровської райради Артем Кравченко серед духовенства району.

 

Коли 29 серпня 2014-го частину батальйону «Дніпро-1» підірвали і розбили, український націоналіст і доброволець Артем Кравченко отримав кульові поранення плеча, лівої ноги та правої руки й не міг себе перев’язати. Перша доба, проведена під палючим сонцем удень, видалася особливо тяжкою. Коли вночі йшла російська колона, він нарахував більше сотні одиниць військової техніки. Перепочивши у посадці над дорогою, на ранок зміг якось піднятися, обперся об дерево і неподалік побачив село. Жага до життя і спрага вели його далі.

Він повз, бо йти не міг через прострелену ліву ногу. Але й так рухатися довго не давало поранене праве плече, яке гострим болем віддавало в усе тіло. Тож коли дорогою з’являлись російські машини, боєць відвертався, аби не зустрітись поглядом із загарбниками, котрі не перевіряли, живий він чи ні. Спека, відкриті рани і власне безсилля час від часу викликали потемніння в очах. Але він щоразу згадував слова свого наставника з бойового гопака, який вчив «гамувати гнів і терпіти біль особистої образи заради вищої мети», і переконував себе, що не відчуває болю.

Здавалось, іще не так давно, а тепер — ніби в іншому житті, ще до війни, він любив дивитися канал Dіscоvery. Тепер же Артем, пригадавши епізоди мандрів дикою природою, готовий був їсти хробаків і пити воду з калюжі. Аби тільки вижити!

Ось він проповзає під загорожею з рабиці в сільський двір, припадає спраглими вустами до води... зі свинячого корита. Місцевий господар, дізнавшись, якій саме армії служить Артем, почав йому читати лекцію про бандерівську хунту. Зглянувшись на його стан, він нагодував пораненого, але здав його росіянам.

Невже все це — не страшний сон, а справді було з ним? Полон, ідейні розмови з Артемом російських військових без шевронів на формі, обмін пораненими? 31 серпня Кравченка доправляють до Волновахи, звідти — в польовий госпіталь. Уже надвечір останнім гелікоптером він прилітає до Дніпра, де в лікарні імені Мечникова його терміново оперують і переливають близько літра чужої крові.

— Для чогось Богу було треба залишити мене живим, — розмірковує Артем Кравченко. — І в бою не дострелили, і в полоні не добили. Та й сам я чудово розумів, що на мене ще очікує багато справ із розбудови мого рідного Верхівцевого і району в цілому. Тому на прохання земляків я вирішив іти на вибори і став першим кандидатом у народні депутати, якого зареєстрували просто в лікарні.

Він — живий виняток із правил. Адже за Артема, який переніс страшні поранення і складні операції, люди агітували безплатно. Тож не дивно, що в такій ситуації воїн АТО набрав чималу кількість голосів. Як український патріот, котрий уже давно вирішив боротися за свою країну, Артем відважується йти на майбутні вибори в місцеві ради. З цією метою він формує команду і гуртує її довкола громадської організації. Як молодому незаплямованому патріоту та інваліду АТО Кравченку запропонували співпрацю представники практично всіх партій в області — тільки на власних умовах. І все ж знайшлась одна політична сила, з котрою було досягнуто порозуміння. Так він став очільником команди патріотів у Верхньодніпровському районі від УКРОПу.

Не забути тодішнє піднесення і радість від спільного результату на місцевих виборах, коли УКРОП у Верхівцевому показав найкращий у країні результат у 40 відсотків, а по району — більше двадцяти. І це — підсумки роботи його команди буквально за кілька місяців!

Сам Артем, маючи своїми конкурентами справжніх політичних зубрів, переміг на виборах у місцеві ради і став наймолодшим в Україні головою районної ради. Минув рік непростої роботи в умовах, що й досі не задовольняють Артема Вадимовича. Адже, незважаючи на всі його зусилля, окремі голови громад Верхньодніпровщини керуються не національними інтересами, а власними, тому й громади району не поспішають об’єднуватися.

Насправді зроблено вже чимало, наприклад, завдяки його підтримці в області Верхньодніпровський район за останній рік отримав майже 19 мільйонів бюджетних коштів. Завдяки цьому вже сьогодні проводять реконструкцію Бородаївського КДНЗ «Вишенька», міняють старі вікна й двері у центральній районній лікарні та другій міській школі — узагалі ж реалізовується близько 14 проектів.

Артем Кравченко виступив з ініціативою поставити розвиток спорту в районі на якісно новий рівень. Для цього запросив до співпраці успішних тренерів і дійшов з ними згоди в проведенні на Верхньодніпровщині змагань з окремих видів спорту із запрошенням на них відомих спортсменів.

Так, наприклад, на змаганнях з футболу тут побував колишній тренер збірної України з футболу і клубу «Дніпро» Мирон Маркевич, а також дворазовий чемпіон світу з фрі-файту Артем Таньшин.

Зрозуміло, що попереду в голови Кравченка — багато роботи з розбудови району. Коли йому треба прийняти важливе рішення в області чи в столиці, пан Артем звертається до координатора започаткованої ним духовної ради священиків усіх конфесій району і просить, щоб вони помолилися Богу за нього. І тоді щоразу в нього все вдається. Віриться, що так буде й надалі.

Олена ЧЕРНЯВСЬКА.

Фото надано автором.

Дніпропетровська область.