Історії трудових мігрантів
У Львівській області хронічно не вистачає кваліфікованих робітників. Центри зайнятості на дві третині переповнені особами з вищою та незакінченою вищою освітою, а працедавці просять знайти механізаторів, швачок, столярів, слюсарів, токарів. Ще вчора говорили про створення робочих місць, а сьогодні — про те, як їх заповнити. Що приховується за цією тенденцією у прикордонній області?
Обирають ЄС
Ми дискутуємо з власником невеликого автопідприємства біля Львова. Він — успішний бізнесмен. Придбав кілька хур і перевозить вантажі по всій Європі. Розкрутився, збудував гарні гаражі. Виклав плиткою стоянку для автомобілів. Його фірма має європейський вигляд.
— Чого йому ще треба? — запитує бізнесмен. — Гляньте відомості, заробляв водій понад 500 євро. Нову машину йому дав. Візу оформив. А він залишив роботу і подався за кордон.
Працедавець категорично відмовлявся звільнити за власним бажанням водія хури Михайла Гриніва. Причину знайшов формальну: я йому оформив закордонну візу, хай поверне за неї гроші.
— Ви ж не рабовласник? І нині не радянські часи, коли людей не відпускали з колгоспу і не видавали паспортів, — пробую переконати бізнесмена. — Навіщо порушувати законодавство? Та й насильно водія не втримаєте.
Під вечір конфліктну ситуацію вдалося владнати. Водій відкрив нову візу, а працедавець повернув йому трудову книжку. І Михайло Гринів подався на роботу в Польщу. З рідного села, що за 30 кілометрів від кордону, до нового робочого місця в Польщі всього 200 кілометрів. Заробляє Михайло в польського господаря майже 1500 євро. Їздить на новій машині з номерними знаками ЄС.
— Проблем менше, — розповідає водій. — Не зупиняють на кожному кроці, як з українськими номерними знаками. Техніка краще обслуговується. Менше доводиться самому ремонтувати. Преміальні більші. Хорошим фахівцям добре платять і всіляко зацікавлюють, щоб трималися однієї компанії.
Попрацювавши рік у Польщі, Михайло Гринів прилаштував в автопідприємство і свого сина. Спочатку слюсарем, а потім водієм. Працюють офіційно, добре заробляють і добудовують хату в селі. Господарство доглядають дружина і батьки.
Гриніви придбали старенький фургон і у вільний час приїжджають у рідне село. Навесні — щоб посадити картоплю, а восени — зібрати врожай.
І таких заробітчан, як Гриніви, у Львівській області десятки тисяч. Скільки достеменно — ніхто не скаже.
Нинішньою зарплатою у 5—7 тисяч гривень їх не заманиш. За кордоном не тільки більше платять, там вищий рівень життя, там умови праці кращі.
Телятниця змінює долю
Оля Худьо доглядала в аграрній фірмі телят. Жила з чоловіком і двома синами в селі на межі Городоцького і Яворівського районів. Мали 30 соток городу біля хати і ще стільки на дачі — так називали батьківську хату. Жили і не тужили, аж поки не приїхала рідна сестра із заробітків.
— Скільки заробляєте? — поцікавилася.
Присіли і почали рахувати. В агрофірмі платили по дві тисячі гривень. У хліву стояла корова і троє биків. У кучі хрюкав кабанчик. У сараї три десятки курей. Сім’я важко працювала. До пізнього вечора гарували на двох городах. А коли восени розпродали живність, грошей ледве вистачало, щоб звести кінці з кінцями.
Першою на заробітки поїхала Оля. Збирала полуниці і малину. За три місяці заробила понад 30 тисяч гривень. Уже в наступну поїздку подалася з сином і чоловіком. Молодший син залишився в селі доглядати господарство.
Повернувшись, телятниця Оля Худьо продала корову і троє биків. Залишила лише зо два десятка курей і собаку.
Усе сімейство, за винятком молодшого сина, тепер три місяці мешкає в Україні, а три — в ЄС. Вони докорінно змінили стиль життя. Присадибну ділянку засадили декоративними кущами — вічнозеленими і красивими. Люди йдуть і оглядаються.
Змінилася і земельна ділянка на городі. Половину засадили кущами малини, смородини та суниць. Під картоплю залишили невеличку частину, щоб вистачило для сім’ї. Худьо тепер не продаватимуть бульбу, бо невигідно. Затрати великі, а прибутки мізерні. Польський фермер навчив їх цінувати свою працю і рахувати гроші. За півроку роботи за кордоном вони заробляють у кілька разів більше, ніж вдома. І що важливо, приглядаються до польського досвіду ведення сільського господарства. Мріють заробити грошей і відкрити свою справу.
Зарубіжна фірма запрошує швачок
Василь Барилюк, директор Львівського обласного центру зайнятості, розповів історію про те, як завод ТОВ «Бадер Україна» може працевлаштувати більше працівників швейного напрямку, ніж нині є в області.
Нове підприємство відкрили за об’їзною дорогою у селі Кожичі Яворівського району. До центру Львова добиратися півгодини. Завод спеціалізується на виробництві шкіряних елементів і пошитті шкіряних сидінь для автомобілів Audі та BMW. Тут зіткнулися з проблемою, що працівників швейного профілю потрібно більше, ніж може за рік підготувати вся область.
Навіть при зарплаті 5—7 тисяч гривень плинність кадрів на заводі — 10 відсотків щомісяця. Молоді працівниці навчаються, приходять у цехи, здобувають новий фах — і звільняються, щоб виїхати на роботу до Польщі. Там платять у кілька разів більше.
— І цей процес не спинити, — вважає Василь Барилюк. — Саме через виїзди українців за кордон вітчизняним роботодавцям бракує працівників.
Ще один завод ТОВ «Бадер Україна» діє в Городоку — там працевлаштували 2600 осіб. І ледь не кожного дня на Львівщині з’являються оголошення про набір швачок.
Щоб зменшити кадровий голод, підприємці Львівської області планують створити власний майданчик для пошуку працівників — кадрову біржу бізнес-спільноти. З такою ініціативою виступили приблизно 350 підприємств, які готові надавати фінансову допомогу на підготовку майбутніх працівників.
«Починатимуть з учнів та студентів, — поділився планами голова регіональної ради підприємців Львівщини Ростислав Сорока. — Нині нема такого поняття, як професійна орієнтація. Її потрібно запроваджувати в школах. Українська промисловість розвивається і потребує фахівців».
Кадрова біржа працюватиме ще з двома категоріями — тими, хто здобув освіту, і пенсіонерами. Найбільша проблема — сьогодні ніхто не може сказати, скільки і яких фахівців потрібно підготувати. Тому моніторинг ситуації — архіважливе завдання для біржі.
Як розповів Ростислав Сорока, при кадровій біржі існуватимуть кредитні спілки для оплати навчання, а також страхові компанії, які гарантуватимуть дотримання прав працівника. Створюється цілісна система з підготовки необхідних кадрів для промислових підприємств.
Замість післямови
Ми проїхалися невеликими прикордонними містами Львівської області — Мостиська, Судова Вишня, Новояворівськ, Городок, Самбір, Жовква, Рава-Руська. Охайні як за кордоном будиночки виграють усіма кольорами, навколо сучасний присадибний дизайн, красиві зелені насадження. Не скажеш, що в Україні криза. Але кошти на цю красу зароблені за кордоном. За українську заробітну плату середнього спеціаліста хату не збудуєш навіть за все життя.
Наші земляки важкою працею піднімають економіку сусідніх країн. Українські працедавці вже зрозуміли, що заробітчани повернуться до рідних домівок тільки тоді, коли їм гідно платитимуть за кваліфіковану роботу. І ще, коли зароблять стартовий капітал і захочуть відкрити у рідних краях свою справу.
Львівська область.
Довідково
Національний банк Польщі провів дослідження і вивчив, що країна отримує від притоку робочої сили з України. Більшість заробітчан чоловіки — 57,9%. Середній вік — 32,8 року. Переважно це фахівці з вищою освітою, які не конкурують з поляками на ринку праці.
З 2014 року кількість запрошень від польських працедавців збільшилася майже вдвічі. Рекордним став 2015-й, коли було зареєстровано 760 тисяч заяв.
Середня зарплата українців становить 2,2 тисячі злотих — це майже 12 тисяч гривень. Працюють наші 54 години на тиждень, а поляки — 41 годину. У домашніх господарствах — 37,6%, на будівництві — 23,6%, у сільському господарстві — 19,3%.
Найбільше заробляють ті, хто трудиться в будівельно-ремонтних фірмах, — 2800 злотих.
На прожиття заробітчани витрачають приблизно третину зарплати, бо працедавець часто харчує і забезпечує їх житлом, а решту відсилають родичам.
Із зароблених грошей 43% міняють на долари, а 42% привозять в Україну у польських злотих.
