Сьогодні — перший день Нового року за старим стилем. Це ще й народне свято Василя (на честь святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської). Йому передувала Маланка (день пам’яті преподобної Меланії Римлянки) — так у народі називали переддень Нового року. Іще він мав інші стародавні назви: щедрий або багатий вечір, щедруха, щедрик — від того, що їли скоромні страви, намагаючись зробити стіл найбагатшим, щоб так було цілий рік. А Новий рік починався зі щедрування та засівання — давньої народної церемонії обходів осель із побажанням щасливого майбутнього, благополуччя у родині, гарного врожаю, доброго приплоду худоби, всякого достатку, щасливого шлюбу для молодих. Стародавні обряди та ігри з масками Маланки та Кози побутують і донині.
Утім, як зауважує старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України Людмила Іваннікова, усі обряди та звичаї на Старий Новий рік, на відміну від різдвяних, залишилися суто язичницькими, без жодного впливу християнства, хіба що в щедрівках, пізніших за походженням, прикликали на допомогу і християнських святих (Іллю, Василя), Божу Матір, ангелів. До слова, до XVІІІ ст. новий рік в Україні розпочинався з 1 березня, тому й не дивно, що в щедрівках переважають мотиви пробудження весняної природи, початку польових робіт, вибору нареченої або нареченого. Із культом предків пов’язані не лише весняні та зимові обходи дворів, а й звичай пошанування так званого полазника — першого відвідувача, який приходить до хати в день Нового року. Це неодмінно мав бути чоловік, а ще краще — молодий хлопець, підліток, бо він уособлював предка, який, завітавши в гості, несе багатство та благополуччя.
Його обдаровували святковими стравами.
Етнолог припускає, що таку само роль полазника-предка виконувала Коза — перевдягнутий у вивернутий кожух парубок у масці кози, виготовленій з дерева. Ритуал водіння Кози разом із іншими рядженими, які уособлювали вихідців з «того» світу, — Маланкою (хлопець у жіночому одязі), Дідом, Бабою, Орачем із торбою через плече, Ведмедем, Журавлем, Циганкою — відбувався на Щедрий вечір і зберігся аж до наших днів. Уся ця компанія весело співала й танцювала під музику, чинила символічне бешкетування. Наприклад, Маланка, ввійшовши до хати, наводила свій лад — підмащувала піч водою, мила лави глиною, підмітала сміття від порога до покуті, тому господині заздалегідь ховали хатнє начиння, щоб менше було клопоту після її відвідин.
Обряд засівання осель до схід сонця на Новий рік символізував родючість ланів. Зазвичай засівати йшли хлопчики 7—14 років (рідше — дорослі чоловіки). У торбинку чи спеціально виплетену для цього рукавицю насипалося збіжжя — жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, льон. Засіяні зерна ретельно збирали й берегли до посіву, іноді ними частували курей, «щоб добре неслися».
А щоб отримати рясний урожай фруктів, господар із сокирою підходив до дерева зі словами: «Як уродиш — не зрубаю, як не вродиш — зрубаю». І тричі легенько торкався сокирою стовбура.
Був ще такий кумедний ритуал, який викликає лише сміх. Уявіть, парубок, щоб засвідчити свою любов до дівчини, на Щедрий вечір намагався поцупити з її двору сани, ворота, хвіртку чи навіть подушку. І для дівчини це означало: нинішнього року чекай на сватів. На жаль, нині ворота й сани крадуть без «підтексту», до того ж і в літніх людей.
Якщо в новорічну ніч «на щедруху зорі гарно світять і місяць, то будуть здорові й сильні люди, буде й рік добрий». А багато снігу на Новий рік вказувало на щедрий врожай.
