Спільний проект телеканала «Рада» і газети «Голос України»
Про сім’ю, у якій 17 лютого 1845 року народився видатний український електротехнік і винахідник Федір Аполлонович Піроцький (на знімку), інформації не так багато. Бракує і точних записів. Дати скрізь вказані за старим стилем.
На приналежність родини до небагатого поміщицького роду військових Лохвицького повіту Полтавської губернії вказує, що родина винахідника походить від представника козацької старшини Лохвицької сотні Лубенського полку.
Таку старшину в 1785 році, після ліквідації Катериною ІІ державних структур Гетьманщини, було прирівняно до російського поміщицтва.
Федір Піроцький також обрав військову справу. Здобув освіту в Костянтинівському кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі та Михайлівській артилерійській академії. У 1871 році дістав направлення у відділ технічних звітів і кошторисів Головного артилерійського управління в Петербурзі.
Ще навчаючись в академії, під час практики на військових заводах Фінляндії, Піроцький звернув увагу на велику кількість водоспадів у цій озерній колонії. І лише кілька з них могли приводити в рух механізми заводів. Те незабутнє враження краси і сили спонукає його до розробки нового способу отримання рушійної сили і стало ключовим моментом для подальшого розвитку електротехніки. На той час через телеграф, а згодом і телефон слабкі струми вже передавалися на відстань.
На початку 1870-х років Піроцький розробляє проект передачі електроенергії через металевий дріт, закріплений на дерев’яних стовпах. Він власноруч виготовив конструкцію з двох машин змінного струму. Зворотним провідником була земля.
За чотири роки на Волковому полі проводить першу серію дослідів із передачі електроенергії від однієї машини на відстань 200 м до другої. Для подальших експериментів він докуповує парову машину, згодом і другу, й проводить кілька серій дослідів. У цих дослідах одна рейка була прямим, друга — зворотним (земляним) провідником. Приймачем енергії був електродвигун.
Дбаючи про пріоритет та поширення своїх ідей, у 1877 році Піроцький розіслав «Інженерний журнал» зі своєю статтею про експерименти всім зацікавленим особам і фірмам, в тому числі й представнику фірми «Сіменс», який негайно доправив журнал у Берлін.
Наслідки не забарилися. На берлінській виставці 1879 р. фірма «Сіменс» продемонструвала невеличкий «потяг» з окремим локомотивом і двома причіпними платформочками, на яких могли розміститися кілька пасажирів. Екіпаж тоді використовувався як атракціон. Та це був ще далеко не електромоторний трамвай. Але важливо те, що енергія до двигуна локомотива подавалася за схемою Піроцького.
Нарешті 22 серпня 1880 р. вперше у світі рушив електромоторний вагон трамвая. Він рухався зі швидкістю кінної рисі (8—12 км/год.), робив крутий поворот, зупинявся і рухався в зворотному напрямку. Такий показ успішно проводився до 16 вересня. Зарясніли захоплені відгуки в газетах, про успіх писали науково-технічні журнали, серед них і «Электричество».
У 1881 р. Піроцький демонструє схему свого винаходу на Паризькій міжнародній виставці. Здавалося, незабаром трамвай рушить і вулицями столиці імперії. Та не так сталося, як гадалося. На заваді стала звичайна російська консервативність. Місцеві олігархи, які вклали великі капітали в кінні трамваї, стіною стали перед електричними.
А в цей час у Європі протягом п’яти наступних років за схемою Піроцького активно будували всі трамвайні лінії.
У Російській імперії виняток становив лише Київ. Ні конка, ні навіть паровий трамвай не могли довго затриматись на святих Київських горах. На Олександрівському крутому узвозі навіть шестеро коней не могли підняти невеликий вагон з пасажирами.
Тому в лютому 1891 р. видатний інженер-мостобудівник і підприємець німецького походження генерал-майор Аманд Струве дістав у Київській думі дозвіл на будівництво трамвайної лінії. І вже 9 вересня на найкрутішому київському узвозі почали прокладати рейки.
Поблизу пам’ятника Магдебурзькому праву постала електростанція з двома генераторами. Будівництвом керував відомий на той час інженер Василь Первенко.
І ось 1 червня 1892 р. на Олександрівському (тепер Володимирському) узвозі та Олександрівській (тепер Сагайдачного) вулиці почав рух електричний трамвай.
Так лише за 12 років після винаходу полтавчанина Піроцького його творіння було реалізоване на батьківщині — в Україні.
І тільки за 9 років електричні трамваї з’явилися у 15 містах імперії. У Москві трамвай пішов лише в 1899 р. А в Петербурзі взагалі все розвивалося за іншим сценарієм. Узимку 1895 р. електричні трамваї курсували не вулицями, а... по льоду між берегами Неви. Бо на воду міська знать не додумалася заявити свої права. Вулицями Петербурга справжній трамвай пішов лише в 1907-му.
Володимирський узвіз у Києві, через два роки після появи першого у Східній Європі пасажирського трамвая. На схил, який не могли здолати кілька коней, легко піднімається машина на електротязі. Лінія ще одноколійна. Праворуч видно Дніпро, ліворуч — Поділ (перша будівля з куполом — церква Різдва на Поштовій площі).
Фото: mashke.org/kіevtram
