Бурштиновий бізнес на Рівненщині опинився в руках криміналітету. Збройні сутички між злочинними угрупованнями стали звичним явищем на Поліссі, де є поклади «сонячного каменю».
На мою думку, легалізація бурштинового бізнесу невигідна ані правоохоронцям, ані самим незаконним старателям, які вже занедбали майже 70 тисяч гектарів земель (для порівняння: у 2014 році таких було 700 гектарів). Хоча за кожну помпу копачі платять ділкам від 500 до 1000 доларів за добу, все одно цей бізнес приносить їм шалені прибутки.
Кажуть, що така невтішна ситуація склалася через те, що немає законодавчої бази, яка б регулювала видобуток бурштину в Україні. Це нісенітниця, яку вигадали ділки для того, щоб поживитися тіньовими прибутками з бурштину. А зацікавлених у тому, щоб справа не зрушила з мертвої точки, надто багато. Закон «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» існує вже майже тридцять років. Він і регулює ці питання.
Та навіть в обласних депутатів за бажання є можливість розв’язати проблему легалізації видобутку бурштину. Так, у межах чинного законодавства (наголошую на цьому) Рівненська обласна рада вже надала дозволи кільком підприємствам. Для прикладу: на останній грудневій сесії ТзОВ «Санкамян», яке представило всі необхідні документи, отримало погодження для надання спецдозволу на видобуток бурштину на Томашгородському родовищі, що в Рокитнівському і Сарненському районах. Це рішення було вигідне для громади, оскільки підприємець уклав інвестиційні угоди на 8,3 мільйона гривень, пообіцявши прокласти водо-
провід та збудувати дороги для тамтешньої громади.
Загалом від легалізації бурштинового бізнесу виграла б не лише область, а й уся Україна. Адже шалені гроші від нелегального видобутку бурштину оминають обласний та Державний бюджети. А це зарплати, пенсії, стипендії та соціальні виплати українцям. Крім того, в області кошти можна було б спрямувати на розв’язання багатьох місцевих проблем, скажімо, на поліпшення матеріальної бази в медичних закладах, на будівництво нових шкіл, у чому назріла потреба в багатьох поліських селах, де висока народжуваність. Нова школа, на-приклад, дуже потрібна в селі Цепцевичі Сарненського району. Адже старе приміщення розраховане лише на триста учнів, хоча насправді їх там понад сімсот.
Утім, бурштин, який мав би наповнити обласну та державну скарбниці, приніс біду та проблеми для нашої області. Та й, за підрахунками аналітиків, щороку Держбюджет через незаконний видобуток бурштину втрачає майже два мільярди доларів. Ці втрати за останні три роки перевищують річний бюджет на оборону країни. А тепер запитайте себе: хіба найвищі чиновники держави не мають важелів впливу, щоб припинити бурштинову вакханалію? Мають! Але чомусь цього не роблять.
Микола КУЧЕРУК,народний депутат України сьомого скликання, голова фракції «Батьківщини»в Рівненській обласній раді.
