Із професором доктором філософських наук Олегом Гринівим (на знімку) ми стоїмо у Львові біля пам’ятника Тарасові Шевченку, де проходять усі мітинги і маніфестації. Вітаємо Олега Івановича з літературною премією імені В’ячеслава Чорновола, яку він передав родинам воїнів АТО та двом літературним газетам.
— Олеже Івновичу, що для вас означає День Соборності України?
— Це надзвичайно велике свято. Адже після століть поділу українського народу між різними імперіями, між різними державами, нарешті український народ заявив про свою єдність. І це мало надзвичайно велике моральне, політичне і навіть правове значення. На жаль, ситуація склалася так, що цей договір, цей Акт Злуки не був тоді доведений до логічного завершення. Але ідея єдності з того часу отримала нове дихання. І ось, попри всі ці негативні моменти, які пов’язані з 1939 роком, український народ з’єднався, з’єднався в єдине ціле. І це так само мало велике значення. Звісно, треба зважити, що тут були і кон’юнктурні моменти з боку московської влади.
Ми ж знаємо, возз’єднання 1939 року відбулося після того, як Москва разом із Берліном уклали так званий пакт Молотова-Рібентропа, який фактично розподілив сфери впливу двох тоталітарних держав.
Отож я гадаю, що свято 22 січня маємо вшановувати на належному державному рівні як день самостійності й соборності української народу, який був роз’єднаний віками і поневолений різними державами.
— Про цей день чомусь більше говорять як про свято...
— Чому говорять менше про проблеми? Вочевидь, така наша натура. У дні свята ми звикли менше нарікати на проблеми, хоч вони є. За роки існування незалежної України фактично не було реальної політики для зміцнення єдності. Зверніть увагу, що українці могли прямими рейсами літати в деякі міста Західної і Центральної Європи, а в східні регіони країни — ні. Наступне: треба наголосити, що не було концепції єдності української держави. Зважте й на те, що державний статус української мови не утверджувався впродовж тривалого часу.
— Які, на вашу думку, кроки потрібно зробити для єдності нашого народу?
— Надзвичайно позитивним моментом є те, що молодь зі східних областей приїжджає у західні, де знайомиться з національними традиціями. Не тому, що населення західних областей якесь вище, річ у тім, що тут збереглися ті традиції, тут менше зазнали нищівного російського впливу. На мою думку, має бути комплексна державна програма утвердження єдності української нації. На жаль, її немає.
Так само негативно впливають двомовні передачі, навіть на «5 каналі», коли один розмовляє українською, а другий — російською. Часто беруть інтерв’ю російською мовою, хоч прізвища засвідчують, що це українці. ЗМІ мають чітко дотримуватися закону про мови, і не може бути так, що передача ніби українською, а насправді — російською, або в ліпшому разі українсько-російська.
— На цій площі на всіх львівських мітингах, форумах завжди звучала одна думка: нам потрібна соборна, єдина Україна. Ніхто й ніколи на Галичині не ставив питання про роз’єднання. Звідки коріння цього духу галичан?
— Це своєрідний феномен. Був час, коли дехто заявляв про Галицьку асамблею, що можна було виправдати, коли Київ ставився негативно до Львова, Івано-Франківська і Тернополя. Але Галичина справді завжди прагнула до єдності. І зважте, що гетьман України Богдан Хмельницький, за деякими джерелами, народився на Галичині і ще один гетьман Петро Сагайдачний із Галичини. Козацтво значно мірою поповнювалося втікачами із заходу України. Начебто релігійно галичани відмінні від наддніпрянських українців, але вони тягнуться до єдності. Так званий український п’ємонт був створений на Галичині, але під впливом діячів зі сходу України. Це надзвичайно цікавий момент.
Цей феномен важно пояснити. Можливо, на Галичині монолітне українське населення. А на сході нав’язували навіть українсько-російські шлюби ще від часів Івана Брюховецького. У нас греко-католицька церква була своєрідною перепоною для того, щоб українці спольщувалися. Оскільки ти спольщився, повинен перейти у іншу віру.
— Що ви скажете з нагоди Дня Соборності України своїм студентам?
— Українці єдині, від Сіверського Дінця і до Тиси. Ми — єдиний народ. І треба це завжди пам’ятати, а наші відмінності спрямовані не на роз’єднання, а на єдність.
Розмовляв Богдан КУШНІР.
Львів.
