Журналістка Катерина Кіндрась, яка проживає у США, виборола перше місце в конкурсі імені Ґарета Джоунза. Приз у розмірі 700 доларів вона передала до свого рідного села на Житомирщині як внесок у спорудження пам’ятника жертвам Голодомору. Ґарет Джоунз — британський журналіст, який у розпал Голодомору опублікував у газеті «Fіnancіal Tіmes» статтю, де стверджував, що причиною масових смертей стала колективізація сільського господарства: у селян забрали землю, що позбавило їх стимулів до праці, через боротьбу з куркулями, внаслідок якої «6—7 мільйонів кращих працівників» вигнали з їх земель, та через збільшення експорту продовольства — щоб компенсувати зниження світових цін. Під час поїздки до Маньчжурії, за вплив на яку тоді суперничали СРСР і Японія, журналіста захопило якесь угруповання, і в серпні 1935 року, за день до 30-го дня народження, його розстріляли.
Були чутки, що до цього причетний Радянський Союз.
Мала батьківщина премійованої журналістки — це невелике село Борушківці Любарського району. До переїзду в США Катерина Кіндрась працювала в Києві (у редакції «Голосу України»), як і її чоловік, теж журналіст, з яким тепер разом видає україномовний тижневик «Nova газета». Там і було опубліковано нарис «Залишенець: справа Віктора Кравченка». Це розповідь про долю радянського урядовця, без п’яти хвилин голову торговельної палати СРСР у США, який у квітні 1944 року вирішив залишитися за океаном, хоча цілком міг зробити успішну кар’єру на батьківщині (до речі, був приятелем Леоніда Брежнєва, з яким разом учився в інституті). Став відомим завдяки книжці «Я вибрав волю», перекладену 22 мовами. В ній ішлося про злочини сталінського режиму, зокрема про Голодомор, ГУЛАГ, співпрацю Сталіна з Гітлером.
Газета французьких комуністів назвала це наклепом. Кравченко подав у суд і виграв процес. Свідками виступили колишні в’язні ГУЛАГу, які вижили у радянських концтаборах, зокрема Маргарет Бубер-Нейман, вдова Гайнса Неймана, котрий утримувався в концтаборі в СРСР і був виданий радянськими комуністами гестапо, яке відправило його до концтабору Равенсбрюк.
У Кравченка було двоє позашлюбних синів. Один із них, Ендрю, розповів, що дізнався про те, хто його батько, коли 1966 року того знайшли застреленим у власному помешканні. І згадав, як мати, американка, возила його зрідка на зустрічі з якимось чоловіком, якого просила називати незрозумілим словом «tato». Кравченко і в США змушений був переховуватися від всюдисущих чекістів, жив під псевдонімом...
Ендрю змінив прізвище, під яким жив раніше, на Кравченко.
Житомирська область.
