Історія тисячі гектарів

Цей розпочався два роки тому. Тоді начебто новоспечений фермер, а насправді — агроном — керівник однієї з компаній, подав до Городоцької РДА заяву з проханням надати йому оту тисячу гектарів для ведення фермерського господарства. Здавалося б, звична процедура, і чому не підтримати фермера, котрий готовий працювати на своїй землі. Тож розпорядженням адміністрації отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою двох ділянок із земель запасу та резерву, які знаходились за межами населених пунктів, щоб потім передати їх фермеру в оренду.

За останнього залишалось тільки порадіти. Проте таке рішення викликало  обурення мешканців одразу двох сільрад. Люди в один голос твердили: людина, яка отримає землю в довгострокову оренду, не заслужила її, а головне — не збирається обробляти. Якщо вже комусь і давати землю, то чому не своїм людям? Або напряму тим, хто працюватиме на ній.

Скандал набрав такого розголосу, що у справу втрутилися правоохоронні органи. І прокуратурою таки було встановлено, що рішення райдержадміністрації не просто помилкове, а прийняте на порушення Закону «Про фермерське господарство». Точніше, таких порушень виявилося одразу кілька. Зокрема, майбутній фермер навіть формально не повідомив про те, хто стане членами цього фермерського господарства. І про те, чим воно взагалі планує займатися, чи й справді для цього потрібна зазначена площа, взагалі ні слова. Підтвердилися й підозри селян, що новий орендар не має сільгосптехніки, тож сумніви щодо того, що він збирається вирощувати урожай на цих полях, стали ще більшими. Коли ж прокурори почали допитуватись, для чого чоловік намагався взяти землю, то почули несподіване зізнання: він і не планував займатись фермерським господарством. А заяву до РДА подав на прохання керівництва компанії, в якій працює.

Ось тут потрібно провести деякі роз’яснення для тих, хто не посвячений у таємниці розподілу землі. Бо може видатися, що у такий спосіб компанія просто потурбувалась про свого працівника, аби і він не залишився без своєї частки. Насправді, як пояснили в прокуратурі, в цьому разі спрацювала доволі популярна схема, якою користуються деякі аграрні компанії, щоб отримати право оренди без будь-яких додаткових витрат і клопотів. Бо якщо діяти за законом, то орендарю потрібно пройти певну конкурсну процедуру, тобто поборотись з іншими інвесторами за право господарювати на конкретній ділянці. Зрозуміло, що перемогу в такому конкурсі можуть принести кращі умови оренди, вища плата за паї чи вищі стандарти соціальних угод. Але все це — додаткові витрати для компаній. Для чого йти на них, якщо можна без усіх цих додаткових умов просто оформити землю на підставного фермера, який і не планує працювати на полі й отримувати дохід. Усе робитиме компанія. І прибутки матиме тільки вона.

Не забуваймо ще про одну надзвичайно важливу деталь. Як правило, земля передається фермеру в довготривалу оренду — майже на півстоліття. Тож жодних проблем із переоформленням договорів оренди на паї протягом цього строку у компанії вже точно не виникне. 

Одне слово, зацікавленість деяких інвесторів у тому, щоб оформити землю на підставних осіб, зрозуміла. А хто ще зацікавлений у тому, щоб підтримувати такі незаконні прагнення?

Щоб відповісти на це запитання, повернімось до нашої історії про тисячу гектарів. Хоча, запитання, чому райдержадміністрація надала дозвіл на розробку проекту землеустрою саме такому фермеру, швидше за все, залишиться гіпотетичним.

Та, зрештою, як і ті, чому з таким рішенням погодився суд першої інстанції та апеляційний суд. Адже Хмельницький окружний адміністративний суд позов прокуратури про скасування рішення РДА не задовольнив, посилаючись на те, що РДА діяла «у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України». Та й Вінницький апеляційний адміністративний суд погодився із цією позицією, мовляв, майбутній орендар надав всі необхідні документи, тому не було причин йому відмовляти.

І лише Вищий адміністративний суд із такими висновками не погодився, рішення двох попередніх судових інстанцій визнав неправильними і ухвалив своє, в якому рішення Городоцької РДА визнано незаконним та скасовано.

Що ж, статус цієї тисячі гектарів залишився старим — землі запасу та резерву, що знаходяться за межами населеного пункту. Тобто хтось знову, і найімовірніше, уже найближчим часом, бо посівна на носі, претендуватиме на них. Та хто врешті-решт отримає право?

Чому в подібних випадках місцеві суди намагаються не помічати порушень законодавства? Та хто знає, як розвивалася б і ця історія, якби не набула громадського розголосу. Але це аж ніяк не єдиний земельний казус, що стався в краї. Особливо зважаючи на те, що кілька останніх років в області проводиться активна інвентаризація та намагання облікувати всі землі. З одного боку, дуже добрий крок — порядок у земельних питаннях вкрай важливий і потрібний. З другого — саме ця процедура дає можливість прихопити поки що нічийні ділянки. І далеко не завжди суди і правоохоронні органи стають на бік місцевих громад та їх представників. Завжди знаходяться якісь зачіпки у законах, що не на користь останніх.

Чому так? Чи то справа у поганих законах, котрі дозволяють двояке тлумачення? Чи у судах, котрі діють за вибірковим методом? Чи у владі, котра не готова захищати інтереси громад, принаймні ті, що стосуються прав на землю? Хоча б якою була відповідь, вона підштовхує до одного висновку — без змін не обійтись. Бо навіть тепер, коли операції з землею зведені до мінімуму, вхопити свій шматок хоче кожен, хто хоч найменшим чином причетний до земельних справ. А що буде, коли розпочнеться масова торгівля землею?

Хмельницька область.