Спостерігаємо за дебатами політиків, за акціями протестів і дивуємося: невже ми не можемо згуртуватися і знайти спільну мову. Звідки стільки ненависті та злості. Що говорити про столичні баталії, де перетинаються інтереси різних регіонів. Навіть на Галичині, де менталітет людей більш однорідний, часто не можуть знайти спільну мову навіть у побутових питаннях. Верх дедалі частіше бере нетерпимість й агресія.
Що змінилося у настроях суспільства після російської агресії щодо України? Ми стали толерантнішими один до одного, дружнішими? Ми об’єдналися перед загрозою споконвічного ворога?
— Я допомагаю армії, — каже бензиновий король. — Переказую на оборону десять відсотків зарплати.
— Ми кожного місяця відправляємо волонтерські десанти на схід, — з гордістю зазначає ще один регіональний підприємець.
Нині престижно казати, що ти зробив для армії, для посилення обороноздатності України. Але роблю для себе несподіване відкриття: що довше затягується російсько-українська війна на сході, то менше ентузіазму залишається в бізнесової еліти. Волонтери вже жаліються, що залучати кошти для оснащення армії стає дедалі важче. Хоч нової техніки на передку не стало більше. Біля штабів секторів на сході все ті ж старі «бобики», яким по 30—40 років, і жеруть вони по 18 літрів бензину на 100 кілометрів. Вояків на ротацію возять старі львівські автобуси, які списали зі столичних підрозділів і віддали в розпорядження штабу оперативного командування.
Зрештою, справа не в грошах, значно важливіше, чи змінилися самі люди перед загрозою нашого противника. Здавалось, що російська агресія змусить нас об’єднатися, стати толерантнішими і дружнішими.
Придивіться до роботи депутатів на сесіях обласної чи міської ради. Все та ж нетерпимість, усе те ж небажання почути один одного. Вони готові далі воювати до переможного кінця своїх партій чи політичних груп.
Лакмусовим папірцем для львів’ян стало питання міського сміттєзвалища. Громади в межах однієї області вже півроку не можуть домовитися і виділити ділянку для полігона твердих відходів. Львівське сміття нині возять усією Україною, бо галичани не дійшли консенсусу. За півроку з бюджету міста на вивезення сміття виділили понад 100 мільйонів гривень. Львів уже готовий купити ділянку під завод і ділити з громадою прибутки від переробки відходів.
Не простіша ситуація в обласній раді, яка має дев’ять фракцій. Майже рік пішов на пошук консенсусу і прийняття рішень — це в межах однієї області. Агресія і нетерпимість до політичних опонентів далі процвітають у сесійних залах.
Хоч вибори давно закінчилися, вони все ще воюють між собою до переможного кінця.
Здавалось, після виборів політичні сили підтримають переможців і працюватимуть разом для розвитку рідного краю. Насправді протиборство далі триває, і досить часто в не найкращих формах політичної боротьби. Навіть російська загроза не зупинила політичних опонентів.
У Львові маємо особливу інфекцію нетерпимості, яка замішана на найгірших зразках бізнесу та політики. Місцеві олігархи десятиліттями підгодовували політичні партії й паралельно розвивали і брали під контроль прибуткові сегменти економіки. Саме їх втручання в політику додало нетерпимості, яка подекуди переходить в агресію. Найбільша боротьба завжди розгоралася за ключеві посади на Львівщині, бо це прикордонна область із розгалуженою системою міжнародних пунктів пропуску. Подекуди просочувалась інформація, що депутатам навіть платили за результативне голосування.
Більшість статків місцеві багатії нажили на торгівлі, контрабанді та бюджетних замовленнях. Без політичної підтримки таким бізнесом успішно займатися неможливо. А де великі гроші — там завжди скандали і конфлікти, там завжди бацили нетерпимості.
На Галичині знайдеться кілька десятків заможних бізнесменів і політиків, які могли б придбати для Збройних Сил України літаки, танки, ракети, озброїти сучасною технікою роти і батальйони. Але від людей діла чекають іншого. Нових заводів і фабрик, нових аграрних фірм і санаторно-курортних комплексів. Зрештою, від них чекають конкретних кроків, які допоможуть вилікувати наше суспільство від інфекції нетерпимості й спільно почати розбудовувати свій край.
Богдан КУШНІР.
Львівська область.
