Сьогодні, підсумовуючи стан і прогнозуючи перспективи сучасної електроенергетики, ніде не подітися від факту, що галузь дедалі більше поляризується: старий вуглецево-атомний уклад централізованого видобутку, перетворення і постачання підземних енергій, захованих у викопних видах палива, не бажає поступатися, намагається нарощувати потужності. Ігноруючи катастрофічне забруднення природи і техногенні загрози, цей енергетичний велетень підвищує голос, сповіщаючи про свою незамінність для задоволення зростаючих потреб людства, про необхідність, як і раніше, силою «брати милості від природи, а не чекати їх». Поряд із ними — високотехнологічні інноваційні острівці електрогенерації з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), які досі декому здаються яскравою і дорогою іграшкою в нашому суворому світі, панською забаганкою...
Вже остаточно ясно, що ці два світи довго не співіснуватимуть в одному часі і просторі. Шляхи їхні діаметрально протилежні. І основні точки розмежування помітні вже сьогодні.
І. Викопні вугільно-атомні генерації прогресують лише по експоненті кількісного нарощування затрат і, відповідно, прибутків від продукції. Зростання вартості невідворотно відбувається через поступове вичерпання (а отже, здороження) ресурсу. Єдиний доступний викопній ресурсній енергетиці засіб хоча б частково утримувати ціни від зростання — укрупнення масштабів виробництва, але це у свою чергу призводить до монополізації і знову ж таки створює передумови штучного зростання цін, спричиненого особливостями монопольного світогляду. Ресурсна енергетика за визначенням і внутрішньою структурою зацікавлена не в зменшенні, а в збільшенні затрат, оскільки лише так зростає її прибуток. Крім того, до вартості паливного ресурсу сьогодні «несподівано» додалася наростаюча вартість позатарифних суспільних витрат на подолання екологічної шкоди, яку частково під тиском громадськості змушені нести і виробники електроенергії.
ВДЕ ж рухаються у протилежному напрямку — гіперболічного здешевлення — аж до повної безплатності отриманої енергії.
У їх собівартості відсутня паливна складова, натомість технологічна складова вартості, яка є основним формувальником кінцевої ціни, — спрямована до зменшення внаслідок наукових досягнень з удосконалення і підвищення ефективності технологічних процесів.
ІІ. Одночасно ВДЕ-технології зумовлюють радикальне переформатування електромереж, оскільки основним принципом їх побутування, на противагу викопній енергетиці, стає філософія децентралізації. Відновлювані джерела енергії є практично повсюди — буквально в повітрі, воді, на поверхні землі і океанів — і їх не потрібно транспортувати, як вугілля, газ чи уран від місць залягання до вузлів генерації, внаслідок чого не треба транспортувати електроенергію до споживачів від рівновіддалених центрів генерації (при транспортуванні втрачається в мережах України до 15% всієї електроенергії, тобто більше, ніж виробляють усі ГЕС і ТЕЦ України разом узяті).
ІІІ. Оскільки процес генерації з природних відновлюваних джерел енергії непостійний, залежний від варіативних природних факторів — відновлювана енергетика змінює і основний принцип електропостачання, а саме принцип одночасності виробітку і споживання (з централізованою диспетчеризацією і, як результат, із періодичними аваріями, збоями та техногенними наслідками) — на принцип акумулювання і подальшого споживання виробленої енергії в інший зручний для споживача час і, за потреби, у іншому місці. Акумуляторні потужності при цьому не централізуються у окремих точках простору — але, власне, самі мережі перетворюються на розтягнуті у просторі споживання акумулятори, розташовані поблизу споживачів. Споживач набуває у розпорядження і саме джерело енергії, і власну акумулюючу потужність, а мережі комунікують у взаємовигідному обміні споживачів між собою. У перспективі така мережа енергообміну взаємодіє з іншими суб’єктами матеріальної культури, наділеними властивістю акумулювати і споживати енергію, наприклад, мережею електромобілів у ролі акумулюючих потужностей (на горизонті — технології хімічних перетворень речовини з виділенням або поглинанням енергії, біологічно активні носії енергії, штучні та природні, знаряддя та засоби керування/впливу/взаємодії з погодою тощо).
Таким чином, ми бачимо, як на рубежі тисячоліть проходить водорозділ абсолютно протилежних енергетик, що сьогодні перетнулися на шляхах розвитку людства. Навіть просторово вони орієнтовані протилежно — викопна енергетика вся походить із-під землі (вугілля, газ, нафта, уран), тоді як ВДЕ — переважно надземні, а саме енергія сонця, руху повітря, водних потоків тощо. Але це не головне: атомно-вуглецева енергетика — це енергетика ресурсів, а ВДЕ це енергетика технологій — ось у чому джерело відмінностей і напрямна протилежних векторів розвитку.
Ресурс завжди має обмежену доступність і певну вартість та прямує до вичерпання його можливостей, технологія ж принципово має майже необмежений потенціал удосконалення і прямує до поширення, у тому числі безплатного, у найбільших масштабах. Хай усміхнуться помірковані скептики: був час, коли нам здавалася неймовірною ситуація безплатного забезпечення електроенергією у надлишковій кількості, а нині це вже не диво, коли ситуативно виникають то там, то ще десь у світі, хай і ненадовго, надлишки виробленої ВДЕ електроенергії з «нульовою» ціною. Поки що фантастичною видається від’ємна ціна енергії — коли за використання її споживач отримуватиме доплату... Дивно? Саме орієнтація на технологічну складову виробництва і принципова незалежність від ресурсів створюють теоретичну можливість від’ємної вартості, коли негайне споживання отриманої з ВДЕ безплатної енергії заслуговуватиме на доплату споживачу, оскільки створюватиме економію у витратах на передачу чи акумулювання. Якщо за ресурси, особливо енергетичні (багаті родовища нафти, газу, урану та вугілля), велися постійні економічні і збройні війни (суть кожного конфлікту XXІ ст., якщо розібратися — ресурси, це території з копалинами, землеробські та лісові угіддя, населення колоній тощо), то з ВДЕ поступово втілюється в життя протилежний принцип — безплатності і дарового набування. Вартісним стає не сам ресурс (оскільки у ВДЕ ресурс відновлюваний, тобто вічний), а вміння поводитися з ним, використовувати, створювати нові можливості, при цьому сама енергія як носій цих можливостей поширюється безплатно, а от супутні послуги з її «окультурення», з реалізації закладеного в неї потенціалу — стають товарною цінністю.
Усі варіанти централізованої викопної генерації — вугілля, газ, атомні станції — відходять у минуле. Світ енергетики, яка видобуває тяжкою працею енергію з земних глибин і, накидаючи павутину диктатури централізованого виробництва—розподілу, забруднює смертоносними викидами повітря, ріки, земні простори, випиває прісну воду, раз по раз вибухає атомними аваріями, — цей світ приречений. В основі піраміди вуглецевої та атомної енергетики — шахтарі — раби підземних копалин, праця яких у величезній більшості низькотехнологічна й небезпечна для здоров’я і життя. А на вершині — отруйні викиди у атмосферу. Це світ непорушної централізації й залізної залежності кожної частинки від центрів видобування та спалювання корисних копалин, будь-яке навіть незначне порушення в роботі ліній транспортування енергії чи диспетчерського центру залишає цілі регіони зовсім без життєвих ресурсів. Для України це, окрім усього, ще й значна енергетична залежність від закордонних постачальників палива.
Такий енергетичний світ не зможе конкурувати з ВДЕ, навіть якщо вартість їх виробництва (завдяки диву чи дотаціям) дорівнюватиме нулю. Бо ж до цього нуля треба додати як мінімум вартість викопного палива і транспортування (палива — до електростанцій, а готової електроенергії — до споживачів).
Геннадій КОЛЬВАХ.
