На Рівненщині 26—27 січня відбувалася меморіальна акція «Запали шість свічок», приурочена до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту. Її ініціатором та організатором став Рівненський обласний центр народної творчості, який закликав усіх жителів області вшанувати пам’ять загиблих під час Голокосту, передати цю пам’ять через фільми, книжки, твори мистецтва, свідчення очевидців, не забувати про страшні сторінки історії, адже проблеми антисемітизму, расової нетерпимості та нетолерантності, на жаль, залишаються живучими й понині.
У Дубно забуттю не підлягають вісім тисяч убієнних
Відтак по всій області пройшли пам’ятні заходи. Зокрема, в Дубно відбувся міський захід-реквієм «Забуттю не підлягає», який збігся у часі з 75-ми роковинами розстрілів єврейського населення у цьому населеному пункті. В 1942-му німецько-фашистські окупанти зігнали в місцеве гетто вісім тисяч євреїв і майже всіх знищили. Моторошним документальним доказом цього масового вбивства стали оприлюднені спогади німецького інженера Германа Граббе, який працював в одній із німецьких будівельних фірм: «Люди, які виходили з вантажівки (чоловіки, жінки, діти всіх вікових груп), мали зняти одяг за наказом есесівця, який тримав у своїх руках батіг. Я бачив купу взуття, від 800 до тисячі пар, великі стоси нижньої білизни та одягу. Без крику та плачу роздягнені люди стояли навколо сім’ями, цілували один одного, кажучи слова на прощання... А потім був розстріл... А ще пізніше я обійшов навколо насипу й опинився віч-на-віч із величезною могилою. Люди були затиснуті, лежачи на верхній частині один над одним так, що було видно тільки їхні голови. Деякі з розстріляних рухалися. Деякі піднімали руки і повертали голови, щоб показати, що вони все ще живі. Яма була майже на дві третини заповнена. Я підрахував, що в ній вже було близько тисячі осіб».
У Млинові в гетто потрапили вихованці дитсадка
На поминальних заходах у Млинові, який також зазнав голокостівської трагедії, було оприлюднено збережене фото передвоєнного часу — на ньому 25 діток та 5 вихователів єврейського дитячого садка, що діяв у селищі. Всі вони стали в’язнями млинівського гетто.
Загалом у це гетто, що було розташоване вздовж двох вулиць у центрі селища та огороджене колючим дротом із двома ворітьми — на вхід та вихід, фашисти зігнали понад дві тисячі євреїв. Їх розстрілювали партіями. За перший день у яру за поселенням — 980 чоловік, затим — 520, потім — решту. Під час останнього конвою з групи втекло 29 людей. Однак німці їх догнали за 15 кілометрів, в Смордвівському лісі, й там же повбивали.
Безпосереднім свідком розстрілів у Млинові був його мешканець Дмитро Савицький, котрого німці змусили засипати ями з убитими. Його спогади й понині ранять серце: «Нам — двом десяткам млинівчан, серед котрих я був наймолодшим — поставили завдання чимскоріш засипати здоровенну могилу. Дітися було нікуди, а робота явно не «клеїлася». На душі було тяжко й моторошно. Десь через годину я вловив себе на думці, що все... більш не витримаю. Сказав дядьку, котрий стояв поруч:
«Ви як собі хочете, а я буду втікати». А він: «Ти що, Мітька, пристрелять, як собаку». Хтозна, чи почув нашу балачку поліцай, що стояв неподалік, чи, може, здогадався, але одразу клацнув затвором і попередив, що без роздумів всадить кулю у спину, коли хтось зважиться на втечу. Тож довелося витерпіти все до кінця. Особливо жахливим був момент, коли з ями почулися напівхриплі крики: «Відкрийте мене... Відкрийте...». То хтось із розстріляних опритомнів. Один із нашої групи кинувся до того місця. Хотів, напевно, розгребти трупи й допомогти «щасливчику». Дарма. Смільчака відразу зупинив різкий окрик поліцая. Натомість той сам підійшов до місця, звідки доносилися звуки, і пальнув із гвинтівки. Благальний голос замовк, а ми були просто ошелешені. Буквально через годину трапився другий подібний випадок. На цей раз почала ворушитися земля. Знов хтось ожив. Ми вже не стали кидати туди землю. Перейшли в інше місце. Мовляв, стемніє, може хтось таки вибереться з могили. На жаль, не довелося. Бо запримітив і німак, що земля ворушиться. Спочатку один раз вистрелив у «живе» місце. Потім — другий. Чесно зізнаюся: моя душа після цих пострілів була у п’ятках. Почало маритися, що після закінчення роботи подібна доля чекає і на нас, могильщиків. Але, слава Богу, відпустили усіх».
Пороховня прийняла в свою землю три тисячі євреїв
Відлуння 75-річної давності пролунало й у Радивилівському районі. Там вшанування світлої пам’яті невинних жертв відбулося на хуторі Пороховня — з мітингом-реквіємом, покладанням вінків до пам’ятного знака убієнним євреям. Сюди, в Пороховню, 1942 року фашисти привели на розстріл із трьох гетто, розташованих у Радивилові, майже три тисячі мирних жителів, в основному представників єврейської національності. Лише окремим приреченим тоді вдалося врятуватися. У їх числі Шифра Півторак, яка вибралася з могили, переховувалася в лісах та в обійсті родини Бортників, а по війні повідала всю правду про цей жахливий злочин. Наразі ця гірка сповідь душі, як і проведені дослідження краєзнавців, свідчення місцевих жителів, лягли в основу історичного літопису, завдяки якому зберігається пам’ять про тих, хто колись населяв радивилівські терени і зазнав мученицької смерті.
Євген ЦИМБАЛЮК, краєзнавець.
Млинів Рівненської області.
