Розбурхало громадськість та політикум повідомлення про розкриту спробу замаху на одного з народних депутатів, корені якої тягнуться до окупованого Криму та російських спецслужб. Спершу суспільство зреагувало вельми скептично, але невдовзі відчуття реалістичності загроз взяло гору.
Конкретна спроба теракту, яку викрила СБУ, стане предметом ґрунтовного аналізу наступних тижнів, але усвідомлення того, що сусідня Росія до ганебного титулу «держава-агресор» додала не менш одіозний «країна-терорист», об’єднало навіть непримиренних ворогів із попереднього складу коаліції. Відповідне звернення п’яти фракцій до цивілізованого світу про посилення тиску на державу, яка сьогодні продукує найгірші виклики не лише для нас, але й для всього світу, стало головним виявом парламентської діяльності.
Серед суто політичних новин можна відзначити повідомлення кількох мажоритарників про вихід із провладних фракцій. Це навряд чи вплине на майбутнє коаліції, але свідчить про нормальну правову ситуацію в країні — раніше бізнес не ризикував сваритися з владою. Багато шуму наробили непорозуміння у фракції Опозиційного блоку, оскільки вони можуть серйозно змінити співвідношення сил у Раді, але розв’язання цієї проблеми відкладається на наступний тиждень, коли буде відкрита весняна сесія парламенту.
Уряд починає пропонувати і позитивні інформаційні приводи: стабілізація національної валюти, поступове зростання інвестицій, непоганий макроекономічний прогноз на поточний рік. Однак поки що це тільки анонси. Серйознішу оцінку перспектив можна буде зробити найближчим часом, коли Кабінет Міністрів запропонує на суд громадськості план розвитку економіки на наступні чотири роки. А ще весною відбудеться бурхливе обговорення програми дій уряду на наступний рік його діяльності.
До інших важливих подій минулого тижня можна зарахувати прогнозований перелом у львівській сміттєвій епопеї. Ситуацію викликалась рятувати центральна влада, й, імовірно, не без ускладнень, але її вирішить. Однак сам факт, що міськрада успішного, в тому числі й у фінансовому сенсі, міста не змогла впоратися з проблемою, яка належить до виключної компетенції місцевого самоврядування, є серйозним викликом базовій для країни реформі децентралізації. Адже після остаточного перерозподілу повноважень і фінансів у центральної влади може просто не виявитися ні ресурсів, ні важелів впливу, щоб виправляти критичні промахи наших місцевих обранців. Але якщо зусиллями Кабінету Міністрів та обласної адміністрації вдасться врегулювати не лише львівську проблему, то виникне успішний досвід, який можна буде застосувати по всій території країни, яка дедалі більше перетворюється на велетенське сміттєзвалище.
Традиційно одним із головних ньюсмейкерів країни залишається Генеральний прокурор. Минулого тижня намітилась фінішна пряма в резонансних справах за звинуваченням В. Януковича в державній зраді та щодо фатального інциденту у Княжичах.
Уже більше не є унікальною практика заочного розслідування та судочинства щодо злочинців, які поки що недосяжні для наших правоохоронців. Черговою стала справа відомого сепаратиста Павла Губарєва. Ще трендом минулого й, вочевидь, наступних тижнів стала тема необхідності створення інститутів антикорупційних судів. Безумовно, що до цієї вимоги наших західних партнерів та вітчизняних активістів слід прислухатися й нарешті створити відповідне законодавство, але неоднозначний досвід діяльності НАБУ свідчить, що на швидкий результат сподіватися не варто. Тому хороші новини з традиційних правоохоронних органів ще довго матимуть для нас вирішальне значення.
Основними трендами будуть: поступове закріплення тенденцій економічного зростання, збільшення числа повідомлень про гучні й не дуже справи та процеси від правоохоронних органів, завершення першого етапу судової реформи, а також низка локальних конфліктів у владному середовищі. Справжні пристрасті відродяться лише на початку наступного тижня, але навряд чи вони стануть предвісниками якихось знакових подій.
Традиційно більшість важливих для нас подій пов’язані з міжнародною політикою. Останні заяви нової адміністрації та й самого Дональда Трампа свідчать, що у ставленні до України та Росії швидких і кардинальних змін остерігатися не варто. Під час зустрічі лідерів США та Великої Британії прозвучали важливі для нас і вельми неприємні для Росії констатації фактів.
Ми обґрунтовано переживали за майбутні зміни в європейських країнах після виборів 2017 року. Але в найважливішому для нас союзнику Німеччині наступним канцлером безумовно буде дружній до України політик: хоч Ангела Меркель, хоч Мартін Шульц. Є ще одна варта уваги зміна позиції важливого політичного гравця в цій країні — новий міністр закордонних справ Зігмар Габріель, який раніше робив доволі проросійські заяви, після оголошення його офіційним кандидатом на міністерську посаду діаметрально змінив риторику, оскільки тепер представляє вже не свою партію, а відповідає за всю німецьку державу (от би нашим партійним лідерам у нього повчитися).
Крім того, зберігається традиційна зовнішньополітична активність лідерів нашої країни. Фактично вибудовується стратегія пошуку підтримки для України водночас по периметрах Росії та серед основних гравців у ЄС. Перспектива наступних тижнів: підготовка переговорів з новим президентом США та наповнення реальним змістом домовленостей, досягнутих під час розмови з лідером КНР у Давосі.
І наостанок. Почався минулий тиждень знаменним для українців Днем Злуки, а завершився перепохованням у рідній землі нашого геніального творця Олександра Олеся й відзначенням річниці героїчного бою під Крутами. Із приводу останньої відбулися доволі масові заходи з інсценізаціями подій столітньої давності та факельними ходами. Усе це чудово й патріотично. Але іноді замислююся, а якби й тоді молоді студенти, замість кинутися в м’ясорубку визвольної боротьби, влаштовували факельні ходи, перформанси та пікетування тодішньої Центральної Ради (яка заслуговувала не меншого осуду, ніж нинішня), то чи мали б ми нині свою незалежну державу?
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
