«Голос України» не раз писав про резонансні справи проти колишніх можновладців, де розслідування та судові процеси тягнуться роками. Але є й протилежні приклади, коли правоохоронці та служителі Феміди виявляють блискавичну оперативність... ні, не у справах політиків чи високопоставлених чиновників, а у справах звичайних громадян. Деякі випадки, як у цій публікації, є абсурдними. Та це — реалії.
Колишнього захисника Донецького аеропорту, бійця 93-ї бригади, інваліда другої групи Миколу Лаврика з Вінниччини звинуватили у крадіжці Державного прапора. За це покарали на три роки позбавлення волі. Таке рішення виніс Могилів-Подільський міськрайонний суд. Апеляційний суд Вінницької області скасував його і повернув справу на повторний розгляд. Присутні в залі активісти зустріли таке повідомлення оплесками і вигуками «Слава Україні!».
На знімках: Микола Лаврик, який втратив під час АТО здоров’я, став інвалідом другої групи, приніс на засідання Апеляційного суду той самий прапор, за який отримав три роки тюрми; у залі суду.
Фото Віктора СКРИПНИКА.
— Маючи умисел на таємне викрадення чужого майна та звернення його на свою користь, переконавшись, що за його діями не спостерігають сторонні особи, шляхом вільного доступу вчинив крадіжку Державного прапора України, що належить Бандишівській сільській раді Могилів-Подільського району, — цей фрагмент тексту взято з рішення судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Тетяни Лисенко. Написане сприймається дивно, звучить смішно, але результат сумний — три роки тюрми.
— Прапор я не крав, а рятував, — наголошує боєць Микола Лаврик. — Це їх треба судити за неповагу до державного символу. Під такими знаменами загинули мої побратими в Донецькому аеропорту. Коли побачив, що прапор лежить на землі, обдертий, обшарпаний, зрозуміло, я не міг залишитися байдужим. Підняв, привіз додому, обрізав обшарпані кінці й почепив його біля власного будинку. А сільський голова подав це як крадіжку, написав заяву до суду, і ось результат.
— При в’їзді у село Бандишівка побачив стелу з написом села і зігнутий флагшток. Вицвілий, обдертий прапор однією частиною торкався землі. Кажу хлопцям, що за жовто-синє знамено побратими нині помирають на Донбасі, а тут нема кому його підняти, — розповів «Голосу України» після судового засідання Микола Лаврик.
За словами пана Миколи, він попросив зупинити машину, підійшов до полотнища. Побачив, що флагшток з металевої труби. Треба затратити час і сили, щоб вирівняти. А часу у них не було. «Я зняв прапор, забрав його з собою, дома виправ і повісив біля свого будинку, — продовжує співрозмовник. — Навіть гадки не мав, що цей вчинок може обернутися для мене таким скандалом».
Крім поранень (у медичній довідці записано, що втрата працездатності у бійця становить 70 відсотків), Микола Лаврик захворів на гепатит С. В той час, коли лікувався у Вінниці в госпіталі для ветеранів, у нього дома поліція провела обшук і вилучила прапор. «Коли приходили з обшуком, дома була мама, — розповідає боєць. — Поліція забрала зовсім інший прапор. Мені його подарували волонтери. Той прапор, що я зняв при в’їзді у Бандишівку, висить біля будинку. Тому проситиму суд долучити його до речових доказів».
У матеріалах досудового розслідування зазначено, що Лаврик викрав прапор сільської ради, вартістю 300 гривень. Насправді, як пояснив його адвокат Олександр Гардецький, сільський голова не надав документів, які б підтверджували, що знамено є власністю громади і коштує стільки, як зазначено у матеріалах розслідування, тобто 300 гривень. Його підзахисний придбав у магазині прапор за 65 гривень і повернув на місце, звідки зняв знамено.
— Прапор я купив за власні кошти, — уточнив демобілізований боєць. — Прийшов з ним до сільського голови. Вибачився, ми порозумілися. Потім поїхали на місце, де раніше був прапор, закріпили його і розійшлися. Згодом, виявилося, що ненадовго.
Бо голова села подав на мене в суд. Там ми знову зустрілися.
— Варто було в суді дослідити вартість прапора, і на цьому інцидент був би вичерпаний, — зазначає адвокат бійця Олександр Гардецький. — Чому у справі фігурує ціна 300 гривень? Бо це та сума, що дає можливість порушувати кримінальне провадження. Так само не було перевірено й інші факти. Наприклад, на мій запит підтвердити, що знамено є власністю громади, як голова стверджував у суді, він не зміг надати необхідні документи. Натомість вказав, що прапор є його особистою власністю (!?). Що він придбав матерію за власні кошти і йому пошили прапор, а він почепив його при в’їзді в село.
У скаліченого бійця недієздатною є ліва рука. Сам він — шульга, тобто переважно користувався (до поранення) лівою рукою. Адвокат підтвердив це медичними довідками. «Логічно напрошується питання: чи міг підозрюваний скаліченою рукою, яка майже не діє, зігнути металевий флагшток?» — запитує адвокат. Під час бойових дій боєць зазнав черепно-мозкової травми. Однак суддя зробив свою справу протягом одного засідання. У день розгляду прийняв рішення.
Сільський голова Бандишівки Микола Антонюк стверджує, що саме Микола Лаврик з хлопцями пошкодили флагшток і зірвали прапор. Каже, це бачили люди. Незрозуміло, які люди, якщо в судовому рішенні записано, що «за його діями не спостерігали сторонні особи»?
— Я вже понад десять років працюю сільським головою, розумію людей, вони розуміють мене, — розповів Микола Антонюк. — Раніше з Лавриком не був знайомий і ніколи не зустрічався, тому жодних особистих симпатій чи антипатій до нього не маю. Він справді купив новий прапор. Прийшов у сільраду, вибачився, ми порозумілися, прапор почепили на місце.
На запитання, навіщо ж тоді голова писав позовну заяву до суду, пан Антонюк довго мовчить, а тоді каже, мовляв, є ще поліція. Її представники вчинили по-своєму. «Я особисто не хочу брати гріх на душу, — каже сільський голова. — Тому просив на суді, щоб не карали суворо хлопця. Суддя вчинила по-своєму».
Вінницька область.
