Співпраця України з МВФ не тільки не здатна зробити економіку України успішною, а й сама по собі створює для неї нові великі загрози.
У кращому разі кредити МВФ дають змогу «придбати» певний час для проведення радикальних системних реформ. Якщо ж таких реформ не проводити, продовжуючи «купувати час», як це робить нинішня влада, то таке «придбання», додатково обтяжене невигідними умовами, врешті-решт виявляється не лише фінансово непідсильним, а й позбавленим сенсу марнотратством.
Співпраця з МВФ — це плата українського народу не так за об’єктивно складні зовнішні умови, як за відсутність у влади «українського плану», за її небажання позбутися старих корупційних схем і контрабанди, за неготовність реально змінювати правила гри і проводити власні радикальні реформи.
Схоже, влада не хоче покладатись на свій народ і бізнес-спільноту й залежати від них, як це роблять в успішних країнах. Саме внутрішні джерела можуть і бути довгостроковими, і водночас сприяти розвитку реального сектору. Але для цього треба багато і важко працювати, вибудовуючи втрачену довіру з багатьма «стейкхолдерами» всередині країни. Здається, що владі легше знайти спільну мову з міжнародними фінансовими інституціями на кшталт МВФ. Але «хто платить, той і замовляє музику», і у кредиторів є свої умови. Як правило, не в інтересах боржника.
П’ять фундаментальних проблем співпраці з МВФ
Україна почала масштабну співпрацю з МВФ із 2008 року і продовжує її й понині. Але в тому форматі, в якому ця «співпраця» відбувається, вона приносить нашій економіці більше негативу, ніж користі.
По-перше, це НЕ ДОПОМОГА на безповоротній основі, як та, яку щорічно надає Євросоюз таким країнам, як Польща, Чехія чи Румунія, це валютний КРЕДИТ, який потрібно буде повертати з відсотками.
По-друге, навіть якщо розцінювати такі кредити як допомогу, то це ПАЛІАТИВНА «ДОПОМОГА». Вона не може використовуватись для розвитку (будівництво інфраструктури, розвиток виробництва, впровадження інновацій, створення робочих місць). Транші МВФ ідуть на погашення попередніх боргів, штучну підтримку золотовалютних резервів чи банальне латання бюджетних дірок.
По-третє, СУМИ ФІНАНСУВАННЯ ПРОСТО МІЗЕРНІ. Чотирирічна програма співпраці МВФ з Україною передбачає надання нам протягом 2015—2018 років 17,5 млрд. доларів, тобто заледве 4,4 млрд. доларів у середньорічному вимірі. Ця сума зіставна з річним дефіцитом торговельного балансу України й удвічі-втричі менша за середньорічну суму виведення коштів з України в офшори. Просто порівняйте: Польща на постійній основі отримує від ЄС понад 10 млрд. євро на рік, і це не кредити, а кошти на будівництво доріг, підтримку малого бізнесу, створення нових робочих місць, регіональний розвиток тощо. У 2007—2013 рр. Польща за програмою європейської політики згуртування отримала майже 70 млрд. євро, а на 2014—2020 рр. заплановано понад 80 млрд. євро, і, повторююсь, це не кредити!
По-четверте, в пакеті з позиковим фінансуванням від МВФ іде такий ПАКЕТ УМОВ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ для України, який ставить під питання не тільки наше економічне майбутнє та конкурентоздатність країни в середньостроковій перспективі, а й суб’єктність та суверенітет в довгостроковій. Нижче перелічимо ці найбільш загрозливі та деструктивні (зважаючи на реальний соціоекономічний контекст) зобов’язання, які Україні не можна на себе брати, хоч би який кредит за це давали.
По-п’яте, історія інших країн наочно демонструє, що метою має бути НЕ ПРОДОВЖЕННЯ СПІВПРАЦІ З МВФ, а в кінцевому підсумку — ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ цій поважній установі та ЗДОРОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК.
Для прикладу погляньмо на Польщу, яка з 1990-го до 1994-го отримала від МВФ близько 1,8 млрд. доларів. Останній долар із цих коштів було повернуто в 1995 році. За даними МВФ, середньорічне зростання ВВП Польщі за період фінансування з 1990-го до 1994-го становило -2,6%. Упродовж наступного десятиліття, коли Польща вже не позичала у МВФ, середньорічний приріст ВВП країни становив понад 4,5%.
Не варто забувати й про Аргентину, якій, незважаючи на виконання всіх вимог МВФ, врешті в 2001 році було відмовлено у фінансуванні. Аргентина знову й знову набиралась нових боргів для погашення старих та фінансування бюджетного дефіциту. Як наслідок, країну спіткала економічна криза наприкінці 1990-х — початку 2000-х років.
Наприкінці 1997-го для виходу з азійської фінансової кризи Південній Кореї довелося залучати кошти МВФ. Філігранна робота уряду надала можливість, незважаючи на жорсткі позиції МВФ, домовитися про фінансування промисловості за рахунок емісії. Кошти пішли на нові пріоритети — в інновації. Після скорочення ВВП в 1998 році на 5,5% уже в 1999-му економіка показала зростання в 11,3%. І того ж року країна повернула левову частку кредитного фінансування МВФ. У 2001-му Південна Корея повернула останній долар МВФ і донині не залучає кредитів цієї організації, демонструючи впевнене економічне зростання.
Головне — вчасно вирватись, як це зробила та ж Туреччина, яка 52 роки була боржником МВФ, а за Ердогана взяла чіткий курс на позбавлення боргової залежності й у 2013-му повернула останній долар МВФ, ставши однією з 11 країн, які повністю погасили свої борги перед цією інституцією. І подивіться на неї сьогодні — як змінилось життя людей, освіта, медицина, як країна перетворилась на потужну індустріальну та економічну силу, як із Туреччиною вимушені рахуватись на міжнародній арені.
12 неприпустимих умов нового меморандуму
Необхідно наголосити, що ми не виступаємо проти співпраці з МВФ як такої. Диявол завжди в деталях — на яких умовах залучати ресурси і для чого. Тимчасова підтримка цієї організації є своєрідним рятувальним кругом, яким можна скористатись на дуже короткій дистанції, але збиратись на ньому в далеку й успішну подорож — безглуздя. Чужий рятувальний круг ніколи не замінить власний човен!
В проекті оновленого меморандуму з МВФ, який нещодавно з’явився у ЗМІ, ми бачимо позиції, які Радикальна партія вважає неприпустимими та такими, що суперечать українським національним інтересам:
1. Підвищення пенсійного віку
Проект меморандуму з МВФ передбачає поетапне підвищення пенсійного віку до 63 років і для жінок, і для чоловіків.
По-перше, це абсолютно неприйнятно з соціально-демографічної точки зору, оскільки середня очікувана тривалість життя чоловіків в Україні — лише 66 років. Тобто середньостатистичний чоловік в Україні ледь доживатиме до пенсії. Розрив між середньою тривалістю життя чоловіків і пенсійним віком у Польщі становить дев’ять років, у Словаччині — 11, у США — 12 років, у Німеччині та Швеції — 14 років, у Канаді — 15, а в Південній Кореї — 19 років. Нам пропонують 3 роки.
До речі, нещодавно Сейм Польщі погодив президентський законопроект про зниження пенсійного віку до 65 років для чоловіків і 60 років для жінок (замість 67 років для обох статей).
По-друге, якщо пенсійний вік хочуть підвищити заради збалансування бюджету пенсійного фонду, то треба робити ставку на детінізацію економіки і, зокрема, трудових відносин, подолання безробіття і скорочення еміграції, розвиток вітчизняної промисловості й підприємництва, покращення демографії та підвищення доходів громадян. Ми знаємо, як це зробити, і ще минулого року запропонували вищому керівництву країни Антикризовий план розвитку економіки (http://www.slіdeshare. net/galasyuk/ss-57665693).
2. Зняття мораторію на продаж с/г земель
Проект меморандуму з МВФ передбачає вільний продаж земель сільськогосподарського призначення з 2017 року.
По-перше, сьогодні порушена територіальна цілісність країни, Крим незаконно анексовано Росією, проти нас триває військова агресія, живемо в надзвичайних умовах, майже два мільйони вимушених переселенців позбавлені рідних осель і нормальних умов життя. Про який «рівний доступ до ринку землі» чи «рівні можливості» громадян може йтися?
По-друге, коли нашими реаліями є економічна депресія та рекордне падіння ВВП, шокова девальвація гривні й стрибкоподібна інфляція, кількамільйонне безробіття та еміграція, втрата заощаджень населення через «банкопад» та «інфляційний податок», зняття мораторію на ринок сільськогосподарських земель означатиме лише одне: населення, доведене до відчаю, за безцінь продасть землю іноземним спекулянтам та земельним олігархам-латифундистам. І це відбудеться швидко, нібито добровільно й під гаслом захисту законних прав громадян розпоряджатися їхніми земельними паями. Зайве пояснювати, що це спричинить поступову депопуляцію (знелюднення) більшості сільських територій, втрату українцями можливості організовувати власні сільськогосподарські виробництва, по суті, знищення українського села замість його розвитку.
По-третє, актуальність вільного обігу прав власності на с/г землі як інвестиційного двигуна української економіки явно перебільшується прибічниками «вільного ринку». Відсутність ринку с/г землі не завадила Україні в 2016 році отримати рекордний врожай у 66 млн. т зернових. До того ж, мінімальний семирічний термін оренди с/г земель, який ми запровадили законодавчо, захищає права інвесторів та селян.
До речі, ми нещодавно внесли до парламенту законопроект № 5653 про встановлення мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення до повного відновлення територіальної цілісності України + три роки (http://w1.c1.rada.gov. ua/pls/zweb2/webproc4_1? pf3511=60927).
Знаємо, що компрадорам у парламенті та уряді ця наша ініціатива дуже не сподобалась. Але це справедливо: інвестори, які бажають придбати українську сільськогосподарську землю, мають бути зацікавлені в якнайшвидшому відновленні територіальної цілісності нашої країни не менше, ніж усе українське суспільство. Тим паче що важелів впливу вони мають явно більше, ніж пересічний громадянин. Хіба ні?
Тому влада замість продажу землі має зробити все для збереження і розвитку села — підтримати фермерів дотаціями та дешевими кредитами, налагодити кооперацію й відродити тваринництво, стимулювати агропереробку та розбудувати харчову промисловість. Щоб Україна експортувала не просто зерно, кукурудзу чи яблука, а готові харчові продукти з високою доданою вартістю. Звісно ж, це на порядок складніше, ніж просто розкрити ринок земель для декількох аграрних олігархів-латифундистів та іноземних «інвесторів». Але це те, що насправді потрібно Україні й чого від нас не вимагає МВФ.
Проте команда Радикальної партії не чекає з моря погоди чи коли уряд почне опікуватись проблемами українського села. Ми вже розробили та внесли до парламенту законодавчий пакет щодо відродження тваринництва та розвитку сільськогосподарського підприємництва на селі. Через законопроекти № 5300 та № 5301 ми забезпечимо дотації в майже 4000 грн. на рік на утримання кожної корови для індивідуальних фермерів та малих господарств. Це стане поворотним моментом для українського тваринництва.
3. Послаблення захисту прав найманих працівників у Трудовому кодексі
В проекті меморандуму з МВФ ідеться про «прибирання обмежень, що містяться в Трудовому кодексі», «обмеження кола «захищених категорій» працівників», «перегляд Трудового кодексу для виключення з нього суворих норм» та ін.
Неоліберальна ідеологія, на якій ґрунтується меморандум з МВФ, розглядає державне регулювання як невиправдане втручання в дію «вільної руки ринку». Але ми ж не збираємося рухатись у бік соціал-дарвінізму?
Пропонуємо згадати революційний для того часу законодавчий акт британського парламенту 1819 року, який обмежував дитячу працю на бавовняних фабриках — повністю забороняв працю «молодших» дітей (до 9 років) та лімітував тривалість робочого дня для «старших» дітей (10—16 років) 12 годинами. Тоді опоненти цієї ініціативи говорили про посягання на священність «свободи угод» і про руйнування самих засад вільного ринку. «Праця має бути вільною!» — палко заявляли вони в парламенті під час розгляду законопроекту.
Такі соціально орієнтовані країни, як Норвегія, Данія, Швеція, Фінляндія, входять у першу десятку за рейтингом щастя населення (World Happіness Report 2016 update), Україна ж посідає лише 123-є місце зі 157.
Ці країни також обіймають одні з найвищих позицій у світі за Індексом людського розвитку (ООН). Реальний ВВП на душу населення там у 5—7 разів вищий, ніж в Україні, очікувана тривалість життя, яка є важливим показником якості життя, на 8—13 років довша, ніж в Україні, видатки на охорону здоров’я на душу населення — у 5—9 разів більші, ніж у нас. І їхня історія — жодним чином не про відмову від захисту прав громадян чи соціал-дарвінізм, який нам нав’язують неоліберали.
Радикальна партія принципово виступає за дієвий соціальний захист громадян. Це основа сучасної цивілізованої держави.
4. Жорстке обмеження дефіциту держбюджету на мінімальному рівні
У наступні два роки дефіцит держбюджету планують обмежити на рівні 2,5% та 2,25% відповідно.
Ви скажете, хіба ж це погано, коли видатки і доходи бюджету збалансовані? Сьогодні, під час економічної депресії та військової агресії, така фанатична економність — це критична загроза. Бо це зв’язує руки уряду та Нацбанку, унеможливлюючи проведення масштабної стимулюючої економічної та експансіоністської монетарної політики.
Під час Другої світової війни, коли американській економіці було як ніколи складно і коли вже були зроблені висновки з Великої депресії, подивіться, як діяв уряд США! Чи вони займалися «макрофінансовою стабілізацією», зменшенням державних видатків або мінімізацією бюджетного дефіциту? Ні, вони рятували економіку! Жорстко, рішуче та цілеспрямовано підвищували роль держави в економіці.
Коли домогосподарства втратили здатність наповнювати економіку грошима, а приватні інвестори перестали вкладати на перспективу — на поле гри вийшла держава. Тимчасово замінивши приватний капітал, держава не дала економіці обвалитись, не дала країні втратити промисловість, не дала суспільству втратити довіру. На початку 1940-х частка державних видатків (споживчих та інвестиційних) в економіці США зросла втричі(!) — до 40—45% проти традиційних 14—15% попереднього десятиріччя. Завдяки цим безпрецедентним заходам економіка продовжувала зростати навіть під час війни. Але щойно приватний сектор став піднімати голову, держава змінила економічну політику та почала поступово зменшувати власну роль в економіці, віддаючи збережене «поле гри» приватним інвесторам та споживачам. ВВП продовжив зростати, а держава сфокусувала подальші зусилля на глобальній торговій експансії.
Ця державна інтервенція в економіку стала можливою завдяки масштабній емісії державних боргових цінних паперів Казначейства США. Уряд США зробив це цілеспрямовано, незважаючи на «побічні наслідки» у вигляді рекордного дефіциту державного бюджету, який тоді перевищив 25%.
Україні сьогодні треба скористатися досвідом США і випустити нові державні середньотермінові боргові цінні папери — облігації розвитку. І зробити так, щоб корпоративний сектор та банки придбали їх, зробивши свій внесок у порятунок країни. Тоді не треба буде витискати останні соки з малих підприємців, обкладати працюючих пенсіонерів податками чи ще глибше залазити в боргову яму закордонних кредиторів. Це реальна альтернатива «стабілізаційним» закордонним кредитам, яку фракція Радикальної партії обстоює з першого дня своєї роботи в українському парламенті.
5. Обмеження інфляції як головна мета монетарної політики
Проект меморандуму з МВФ передбачає інфляцію на рівні 8%, 6%, 5% на найближчі три роки.
Привабливо, бо хіба така низька інфляція — це погано?
По-перше, це практично недосяжні показники навіть для найбільш жорсткої монетарної політики. По-друге, спроба досягти таких рівнів інфляції з тих стартових позицій, на яких ми сьогодні перебуваємо, означатиме штучне заморожування економіки.
На що схожа ця «політика»? Уявіть, що у хворого висока температура, він багато пітніє. І щоб він не пітнів, йому не дають пити води і взагалі збираються помістити в холодильник!
Краще мати інфляцію 10—15% і розвивати промисловість, скорочувати безробіття, збільшувати експорт, піднімати ВВП та доходи громадян, ніж, намагаючись досягти 5-відсоткової інфляції, ставити країну на коліна та нищити її промисловий і підприємницький потенціал.
Подивіться на середньорічні показники (за даними Світового банку) Туреччини в 2002—2006 рр. (початок нової економічної політики Ердогана): інфляція — 20%, зростання ВВП — 7,2%. Або візьміть ці ж показники в Польщі 1994—1997 років (нова економічна політика Колодка): інфляція — 24%, зростання ВВП 6,2%. Стартові умови у них тоді були схожі на наші теперішні.
Монетарна політика Нацбанку «висушує» українську економіку, перетворює її на фінансову пустелю. «Фінансова глибина» економіки (співвідношення кредитів до ВВП) зменшилась у півтора разу — з 74% до 49%.
Кредити в Україні одні з найдорожчих у світі. В ренкінгу Світового банку за вартістю кредитів ми восьмі з кінця, між Угандою та Гондурасом! Оновлений меморандум з МВФ, по суті, пропонує не тільки законсервувати, а ще й поглибити ці тенденції.
Для кардинального виправлення ситуації мандат НБУ має бути удосконалений, як це запропоновано нами у законопроекті № 5303. До речі, під запропонованими РПЛ змінами до Конституції України щодо цілей діяльності НБУ поставили свої підписи 174 народні депутати України.
Мета цієї фундаментальної законодавчої ініціативи — за кращим світовим досвідом спрямовувати монетарну політику НБУ на:
а) реалізацію потенціалу довгострокового економічного зростання;
б) забезпечення цінової і курсової стабільності гривні;
в) забезпечення помірного рівня довгострокових відсоткових ставок;
г) сприяння максимальній зайнятості населення.
Відставка Голови Нацбанку Гонтаревої, безумовно, — необхідна умова для відновлення нормального функціонування банківської та фінансової системи, але цього недостатньо. Потрібно закріпити правильну мету грошово-кредитної політики на законодавчому рівні.
Так, врешті-решт, ми законодавчо змусимо НБУ працювати на економіку, а економіку — на кожного громадянина України!
6. Економія на медицині та освіті для зниження державних видатків
Проект меморандуму з МВФ містить зобов’язання України: «...Ми прискоримо фіскальні структурні реформи у т. ч. шляхом проведення медичної та освітньої реформи для зменшення розміру державного сектору».
Іншими словами, влада обіцяє жорстко економити на медицині та освіті! Замість того, щоб перебудовувати і розвивати їх на ефективних засадах, економитиме на них. Взагалі-то, ті, хто вписав це в меморандум, — справжні манкурти!
Треба раз і назавжди припинити реформувати такі стратегічні сфери, як освіта, наука чи медицина, бюджетним законодавством та кредитними угодами на кшталт меморандуму з МВФ. Сьогодні видатки на охорону здоров’я в Україні й так на одному з найнижчих рівнів у світі.
Якщо відкладання вивчення таблиці множення в школі на кілька років, виключення з обов’язкової програми математики, фізики, хімії, зменшення навчального навантаження та послаблення системи оцінювання — це «освітні реформи», то мета їх тільки одна — поступова деградація нації та закріплення за Україною статусу сировинної колонії.
Не можна в гонитві за «економією» руйнувати фундамент, бо потім не буде на чому дім будувати! Освіта має бути складною, цікавою та корисною, а не дешевою, спрощеною та вихолощеною. Чи, може, компрадори від влади хочуть готувати в українській школі виконавців для сировинної економіки, не здатних системно та критично мислити? Радикальна партія не допустить такого сценарію!
7. Істотний перегляд/ліквідація спрощеної системи оподаткування
Насправді «спрощенка» — одна з найуспішніших законодавчих новацій України за всі часи незалежності, вона дала ковток свіжого повітря сотням тисяч малих підприємців та можливість постати на економічній мапі країни і забезпечити роботою себе та багатьох навколо себе.
Нам нав’язують міф, що спрощенці платять несправедливо низькі податки і податкове поле треба «вирівнювати». Але якщо проаналізувати сплату податків платниками ПДВ на загальній системі оподаткування та спрощенців, які сплачують ПДВ (3-я група: 3% від доходу та 20% ПДВ), то виявляється, що у спрощенців відношення сплаченого ПДВ до валового доходу в середньому по економіці більш як УДВІЧІ вище порівняно з платниками на загальній системі.
Іншими словами, спрощена система вдвічі(!) ефективніша за загальну з наповнення бюджету, адже немає сенсу «роздувати» обороти підприємства (формуючи фіктивний податковий кредит), коли за кожен оборот платиш 3%.
Тому скасовувати сьогодні «спрощенку» — безглуздя і злочин проти економіки. Колись ми, безумовно, замінимо нинішню «спрощенку» на більш комплексну та ефективну систему: запровадимо спеціальну «кастомізовану» систему оподаткування для креативних індустрій (у т. ч. ІТ); іншу, ще більш «легку» і зі стартовими податковими канікулами, — для мікропідприємців та самозайнятих; створимо потужні інвестиційні стимули, такі, як звільнення від оподаткування реінвестованого прибутку та ввезення виробничого обладнання; введемо податкові стимули для інвесторів у нові виробництва, науку та хай-тек через механізм індустріальних парків; встановимо податкові вирахування на енергоощадність, освіту та інші соціально бажані витрати для громадян. Усе це команда Радикальної партії вже давно пропонує владі. Але поки влада нас не чує і не запроваджує комплексну радикальну податкову реформу в інтересах українських підприємців та виробників, руйнувати «спрощенку» наша команда не дасть!
8. Відмова від створення експортно-кредитного агентства у 2017 році
Серед інших невигідних Україні позицій у проект меморандуму МВФ вписали зобов’язання української сторони утриматись від створення державного Експортно-кредитного агентства 2017 року. Натомість протягом усього 2017-го вони планують лише розробку підзаконних актів для створення такої установи тільки 2018 року, причому тільки для надання страхових послуг.
Така потенційна «обіцянка» української влади МВФ прямо суперечить чинному Закону України 1792-VІІІ «Про забезпечення масштабної експортної експансії українських виробників шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту», який був ініційований фракцією Радикальної партії та розроблявся спільно з кращими експертами і пройшов перед ухваленням у парламенті численні громадські та експертні слухання.
Причому це зобов’язання України перед МВФ суперечить закону і щодо строків створення ЕКА, і щодо видів діяльності установи. Якщо цей пункт усупереч законодавству України все ж залишать у меморандумі, ми подамо до суду на урядовців і докладемо максимум зусиль для відставки задіяних у цьому беззаконні високопосадовців включно з профільними міністрами.
Потенційне «зобов’язання» України перед МВФ щодо нестворення ЕКА протирічить не тільки закону, а й національним економічним інтересам нашої країни. Адже Експортно-кредитне агентство — ліки від сировинної економіки, від закордонних боргів, від безробіття. Його місія — сприяти українському несировинному експорту, збільшуючи і його обсяги, і якість нашого «експортного кошика». Саме тому з першого дня в парламенті фракція РПЛ обстоювала створення українського ЕКА.
9. Відмова від встановлення податкових стимулів для виробників в індустріальних парках
Це не менше безглуздя, ніж спротив створенню українського Експортно-кредитного агентства. Індустріальні парки з потужними податковими та іншими інвестиційними стимулами — ще одна фундаментальна ініціатива Радикальної партії — один із кращих інструментів економічного розвитку. Він має більш як сторічну історію та широко використовується. За даними UNІDO, у світі вже понад 15 000 індустріальних парків.
Надзвичайно показовим є досвід нашого успішного сусіда Польщі, де, до речі, діють не тільки численні індустріальні технопарки та вільні економічні зони, а й Експортно-кредитно-страхова корпорація (KUKE), Агенція розвитку промисловості, Польська агенція розвитку підприємництва (PARP), державний банк розвитку Польщі (BGK).
Сьогодні в це важко повірити, але ще 25 років тому, в 1990-му, за рівнем економічного розвитку (ВВП на душу населення) Україна була на одному рівні з Туреччиною та випереджала Польщу, а нині ми відстаємо від них майже втричі.
Внесок польських СЕЗів, де розташовані їхні індустріальні парки, в історії економічного успіху країни надзвичайно вагомий. Понад 100 млрд. злотих (приблизно 25 млрд. євро) інвестицій та 300 тисяч сучасних робочих місць — це тільки прямі результати діяльності цих територій у Польщі, окрім інших величезних опосередкованих позитивних ефектів для економіки.
Коли при вступі до ЄС від Польщі вимагали відмовитись від СЕЗів, поляки вибороли власне право зберегти їх, згодом навіть розширивши їхню територію майже втричі — з 6,5 тис. га до 16,2 тис. га — та нещодавно відсвяткувавши їхню 20-ту річницю, вкотре продовжили функціонування польських СЕЗів до 2026 року, дійшовши згоди з ЄС. Цей приклад ще раз доводить, що той, хто хоче, знаходить можливості, а той, хто не хоче, — виправдання.
Радикальна партія обов’язково доможеться законодавчого встановлення інвестиційно привабливих умов для нових виробництв через механізм індустріальних парків, що сприятиме реалізації програм регіонального розвитку, залученню інвестицій, розвитку промисловості та створенню нових високооплачуваних робочих місць.
10. Коригування вартості газу власного видобутку («Укргазвидобування») на основі цін на імпортний газ
Прибічники такого підходу стверджують, що тільки це дасть змогу забезпечити справжнє «ринкове ціноутворення», уникнути корупції та здобути енергонезалежність. Насправді, це повне безглуздя мати державну компанію (УГВ), здатну повністю забезпечити внутрішній попит населення на природний газ, і формувати ціну власного видобутку, виходячи не з реальних витрат, а з так званого імпортного паритету — ціни газу на німецькому хабі NCG.
Якщо прибічники «вільного ринку» так борються за те, щоб ціна на природний газ в Україні була встановлена на «світовому рівні», то буде логічним піти далі і встановити в Україні заробітну плату та вартість кредитів теж на «світовому рівні». Зрозуміло, що це нісенітниця, але не більша, ніж продаж населенню газу, видобутого державною національною компанією, за «світовими цінами».
Тільки масштабна енергомодернізація, а не свій газ за ціною імпортного та європейські тарифи при «африканських» заробітних платах вирішить проблему енергозалежності країни і кожного громадянина! Чи здатні на проведення такої енергомодернізації ті, хто тепер навіть «комуналку» без субсидії заплатити не можуть? Вже не кажучи про те, що левова частка втрат і неефективності — не на рівні квартир, а в ТЕЦ, тепломережах і теплопунктах, на які громадяни не впливають.
Тому фракція Радикальної партії послідовно розробляє та добивається прийняття в парламенті законодавства в сфері енергомодернізації та виступає за справедливий перерахунок тарифів на економічно обґрунтованих засадах і з урахуванням реальної платоспроможності населення.
11. Легалізація грального бізнесу
А чому тоді не легалізація наркотиків чи проституції, хіба «фіскальний потенціал» цих потенційних ринків менший за гральний бізнес? Чи, може, їх залишили для наступного меморандуму?
Як і переважна більшість українців, ми виступаємо проти легалізації перетворення України на притон, навіть якщо дуже фешенебельний. Україна має низку цивілізованих джерел доходів, які слід розвивати через державну політику на вищому рівні, — різноманітне виробництво, креативні індустрії, інноваційні дослідження, високотехнологічні кластери.
Нашою візитівкою в світі не повинні бути дешева робоча сила та ліберальне законодавство, яке містить мінімум обмежень. Інтелект нації, лідерство у виробництві, самобутня культура — ось що має нас вирізняти. І це точно історія не про легалізацію грального бізнесу.
Мало того, на державну лотерею (це законний вид діяльності) має бути невідкладно встановлена повна державна монополія, щоб за нею не ховали азартні ігри і всі кошти йшли в бюджет — на освіту, медицину, культуру, науку.
Законопроект № 2307а «Щодо запровадження повної державної монополії на здійснення лотерейної діяльності для захисту економічних інтересів України» вже з літа 2015 року в парламенті. Але він й досі не розглядається, бо невигідний тим, хто кришує нелегальну сферу і думає не про суспільство, а про власну кишеню.
12. Масова приватизація державних підприємств, зокрема, найбільших
Деякі об’єкти приватизації навіть перелічено в проекті меморандуму з МВФ поіменно, у т. ч. харківський «Турбоатом».
Влада вважає приватизацію однією з головних економічних реформ. Прагнуть продати державні підприємства під час економічної депресії та військової агресії, коли активи найдешевші, коли навіть успішна фабрика «Рошен» не продається вже кілька років, бо «ціни немає». А державне майно, значить, продасться нормально?
Внесок держпідприємств в економіку в Україні — 10%, у найбільш успішних країнах — 15%, в країнах, що розвиваються, — 30%. Тобто в України немає зайвої державної власності. Є непрофесійне керівництво, корумповані чиновники, відсутність аналізу та контролю. Тож це треба виправляти, а не продавати майно, не давши йому ладу.
Не створивши привабливого бізнес-клімату та не повернувши довіру інвесторів, годі й розраховувати на прихід реальних стратегічних інвесторів, а не наближених до влади «покупців», та адекватні умови приватизації.
Особливо обурюють плани приватизувати харківський «Турбоатом». Це унікальне високотехнологічне прибуткове державне підприємство, яке не має кредитів, збільшує виробництво, забезпечує роботою майже 4 тис. осіб і платить до бюджету понад 700 млн. грн. на рік у вигляді податків та дивідендів!
«Турбоатом» ще раз доводить, що держава може бути ефективним власником. Річ не у формі власності, а в якості управління. Прикладів тому в світі безліч. Серед підприємств, в яких державі належить контрольний пакет чи навіть 100% капіталу:
— Китайська національна нафтогазова корпорація — 3-є місце в переліку найбільших компаній світу Fortune Global 500;
— Deutsche Bahn AG — одна з найбільших у світі транспортних компаній;
— Japan Post Bank — японський Поштовий банк, який є найбільшим у світі(!) за розміром депозитів;
— Korea Electrіc Power Corporatіon — найбільша електроенергетична компанія в Південній Кореї;
— Proxіmus Group — найбільша телекомунікаційна компанія в Бельгії;
— Польська LOTOS GROUP SA — лідер на польському ринку мастильних матеріалів;
— Чеська GEZ — компанія з виробництва, розподілу, торгівлі та збуту електричної та теплової енергії, що здійснює операції в Центральній та Південно-Східній Європі й Туреччині;
— Telenor — найбільша норвезька телекомунікаційна компанія, один із провідних міжнародних інвесторів у секторі мобільного зв’язку...
Мало того, згідно з дослідженнями PwC, частка державних підприємств у світовому ТОП-500 компаній Fortune Global 500 зросла з 9% у 2005 році до 23% у 2014-му. Державна власність нічим не гірша за приватну, якщо нею розпоряджатися з розумом і в інтересах свого народу.
Радикальна партія усіма можливими способами блокуватиме приватизацію таких стратегічних підприємств, як харківський «Турбоатом», які треба берегти як зіницю ока і розвивати, а не виводити з державної власності. До речі, ми зареєстрували проект закону № 5065 щодо збереження у державній власності ПАТ «Турбоатом».
***
Вважаємо, що положення проекту оновленого меморандуму з МВФ через високий рівень суспільної значущості мають бути широко обговорені експертами та громадськістю. Тому вимагаємо від влади не приховувати від українців проект меморандуму, а негайно оприлюднити його. Закликаємо Президента, уряд і Нацбанк уважно проаналізувати зазначені нами загрози та врахувати при подальших перемовинах з МВФ та іншими закордонними кредиторами.
Олег Ляшко, лідер Радикальної партії (РПЛ),
Віктор Галасюк, народний депутат України (РПЛ), голова Комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва.
