У Запоріжжі назріває чергова «культурна революція». Цікаво, що і цього разу вона пов’язана з перепризначенням керівника надважливого для області культурного закладу. Рівно рік тому пристрасті розгорілися навколо персони гендиректора Національного заповідника «Хортиця», а цьогоріч уже настала черга директора Запорізького академічного обласного музично-драматичного театру імені Володимира Магара.

 

Історія питання


Директор театру імені Магара Володимир Панькін за першою професією — керівник самодіяльного хору. Пройшов шлях від директора районного Будинку культури (приміський Запорізький район), завідувача відділу культури РДА й аж до голови райради. І за таких умов — після звільнення з посади — став номенклатурою обласного рівня. Оскільки будівля облфілармонії в ті часи перебувала в напіваварійному стані, міцний господарник на чолі закладу був не зайвим. Завдяки волі обласних керівників і наявності хоч якихось грошей приміщення філармонії протягом десятиліття таки відремонтували. І роль директора тут, мабуть, теж не є останньою.


Утім, з працівниками — і творчими, і не дуже — у директора було кілька конфліктів, які потрапили на шпальти газет. Зокрема, пам’ятаються проблеми В. Панькіна з головним диригентом філармонійного симфонічного оркестру В’ячеславом Редею — людиною, яку знають не лише в Україні. Знаменитістю став і сам Володимир Панькін: у лютому 2013 року у нього із травматичного пістолета стріляв 77-річний сторож, начебто звільнений директором незаконно.


І ось під осінь 2013-го до Запоріжжя з антрепризою навідався відомий московський скандаліст Станіслав Садальський. Місцеві «князьки» не забули поспілкуватися з «зіркою», а та візьми, та й брякни: гримерка занехаяна і нема умов. Так долю багаторічного директора театру імені Магара Валентина Слонова було вирішено. І напередодні найдраматичніших подій Майдану Володимир Панькін прийшов до головного культурного центру Запоріжжя.


Творчі? У стрій, кому сказали?


І кажуть, що в академічному театрі імені Магара майже відразу запанували порядки, які нині (і не лише в Запоріжжі) широко практикуються і «міцними господарниками», і різними висуванцями тих чи інших призначенців. І тому у стіни, де б мала панувати творча атмосфера, приходять двірницька та казарма. З простими вимогами «крокувати в ногу — з мітлами наперевіс — і бачити груди четвертого чоловіка».
Ось витяг зі статті Миколи Михайлова «Веселий пан Коцький у сумному театрі» в обласній газеті «Запорізька правда»: «У театрі кажуть про задушливу атмосферу. Кажуть небагато і пошепки. І зізнаються в тому, що говорити багато і вголос їм заважає страх звільнення. Адже тепер директор підписує з ними контракт...
Про це міг би розповісти профспілковий комітет працівників театру, але, боюся, і його скоро не буде. Як художньої ради. У 2013-му, в рік приходу Панькіна до театру, театральний профком налічував 226 «бійців». До кінця 2016-го їх залишилося 140. Голова профкому Максим Ігнатьєв каже, що людей залякують і змушують писати заяви про вихід. І люди пишуть. Профспілковий комітет позбавили приміщення. В його кімнаті тепер інформаційно-рекламний відділ Ірини Панькіної. А профкому виділили стіл у відділі кадрів, який о 17.00 закривається на ключ. Голова Запорізької обласної організації професійної спілки працівників культури України Олена Бойко каже, що такого ставлення з боку адміністрації до профспілки, як у театрі імені Магара, немає в жодному культурному закладі області. Я б запитав: «А в некультурному?» Але нема кого запитати...» (13.01.2017р.).


До цієї по-справжньому сумної картини варто додати і пост у Фейсбуці депутата Запорізької облради Тетяни Ковиліної, до речі, члена конкурсної комісії з призначення директора театру імені Магара. Депутат стверджує, що після засідання комісії 3 лютого — просто у ліфті облради — на неї ледь не з кулаками накинулася жіноча «група підтримки» з театру.


І ось тут варто зупинитися на кількох моментах. Профільна громадська організація — Запорізьке театральне товариство — невдоволена, що до конкурсної комісії увійшла, умовно кажучи, культурна громадськість, далека від театральної діяльності. Представник від ЗТТ, а це згаданий нами В. Слонов, окрім того, зауважує, що й від трудового колективу театру імені Магара обрано директора департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької ОДА Владислава Морока та двох його підлеглих — директорів Запорізького музичного училища імені Майбороди та обласного театру ляльок. Від громадськості до складу комісії увійшла провідний економіст театру ляльок. Тобто підлегла підлеглого Владислава Морока...


А вже проведення до складу комісії ще одного представника громадськості, і теж дуже далекого від театру, дало змогу керівництву департаменту мати стійку більшість у комісії. До речі, 

Т. Ковиліна стверджує, що йдеться про ту громадськість, розпорядником коштів на підтримку якої з бюджету області є саме департамент культури.


«Коли не можна, та дуже кортить, то можна?»


Отож троє депутатів облради та В. Слонов як члени згаданої комісії мають широкий вибір — голосувати проти, утримуватися чи не голосувати взагалі. Тетяна Ковиліна принципово не голосувала. Її позиція така: без відповіді на запитання, чи є представниками влади директор департаменту ОДА та його підлеглі і чи не порушує це чинний закон, будь-яка подальша робота не має сенсу. Бо в законі чітко вказано: владі заборонено втручатися! Більшість комісії — за порадою юриста облради — одразу вирішила звернутися по тлумачення до Національного агентства з питань запобігання корупції. Чи встигне воно з відповіддю до 14 лютого, коли все й вирішиться остаточно, не факт.


Друге принципове запитання депутата Ковиліної: а, власне, на яку посаду призначають людей? Чинний закон чітко вказує, що посада називається «директор—художній керівник». У Запоріжжі й надалі керуються не приведеним до вимог закону статутом театру і призначають... директора. І коли до відповідності, зокрема, Панькіна кваліфікаційним вимогам художнього керівника були б серйозні запитання, то просто до директора — їх уже немає...


У Владислава Морока за час перебування на посаді директора департаменту є чимало заслуг перед Запоріжжям і запоріжцями. Він постійно зростає і як патріот, і як професіонал. На жаль, і як апаратник теж. Утім, у цьому плані досвіду йому поки що не вистачає. Адже коли Володимира Панькіна призначали на посаду у театр, то ніхто й не сіпнувся. Так було б і цього разу, якби «питання підготували». Особливо за умови, що колектив, за винятком кількох десятків «відступників» — формально «за», начальство — теж, а конкурентами виступають маловідомий у Запоріжжі театральний режисер з Дніпра та місцевий телевізійник з театральною, щоправда, освітою.


Тільки тут виникає питання: а чи обов’язково було  вводити до складу комісії саме директора департаменту ОДА та очевидних його підлеглих?..


Колись, ще у 1980-ті роки, тодішні піонери відродження КВК якось пожартували: «Техніка безпеки — це наука чи мистецтво? Це релігія: ніхто не вірить, але ритуалів дотримуються свято». Так і зі звітним конкурсом: саме «ритуали підкачали», а далі і відкритість, і жеребкування в онлайн-режимі, і багато правильних і чесних речей уже не мають жодного значення. І є лише приводом для нових скандалів...

Запоріжжя.