За всіма ознаками, середньовічне мракобісся, котре поступово долає «Росію православну», докотилося й до Запоріжжя. Ось новина з Мелітополя. Там на храмах УПЦ МП з’явилися оголошення з такими словами: «Таїнства», здійснені в культових спорудах розкольницького угрупування так званого Київського патріархату, є недійсними».
Зрозуміло, що точиться гостра конкурентна боротьба за потенційні джерела пожертв. Утім, і вона має вестися якимись цивілізованими методами. Особливо з огляду на те, що з історичних хронік добре відомо, як саме Москва отримала патріархію наприкінці XVІ століття. А ще — як потім та патріархія відродилася в 1943 році. Бо найточніший в цьому плані заголовок — із Gazeta.ua: «70 лет назад Сталин создал Московский патриархат» (4.09.2013 р.).
До слова сказати, на самому початку 2000-х тодішній Запорізький архієпископ УПЦ Московського патріархату заявив щось таке — про недійсність таїнств — з телеекрана. Йшлося про конкретну церкву, яка тоді правила службу в металевому ангарі. Той храм начисто вигравав конкуренцію у навколишніх храмів УПЦ МП. Батюшка церкви святого Миколая (а йдеться про неї) недарма через кілька років збудував, напевне, не лише найкращу нині церкву в Запоріжжі, а й найкрасивіший новий православний храм українського Лівобережжя. Тому він одразу подав до суду. Телеканал зобов’язали подати запис згаданої програми за участю архієпископа. А далі... А далі трапилася фальсифікація, зшита такими білими нитками, що і телевізійникам, і владиці довелося терміново йти на мирову.
Власне, тут річ в іншому. Ось завершується вже третій рік визвольної війни українців проти кремлівського поневолення (давайте все ж називати речі своїми іменами!). Йде вона дуже важко, тому «каноністи» і до цього дня ніяк не вгамуються. А причина в деталях, у яких, як відомо, ховається диявол. А саме у навмисній заміні юридичних понять. Бо що таке є УПЦ Московського патріархату? Це, де-факто, філіал Російської православної церкви в Україні.
Яка, звичайно, має право на життя і на підтримку вірян тощо. Та хтось же мав би подбати про наведення ладу в офіційних документах щодо згаданої церкви? І тоді б усе стало на місця, і церковники б не спекулювали своєю вельми сумнівною «канонічністю». Та й група підтримки РПЦ в Україні з числа політиків теж не паплюжила б державу на міжнародному рівні. Бо ходять парафіяни до церкви, яка їм подобається, хай і ходять — то їхнє право. А ось голови обласних державних адміністрацій, при яких єпископ, де-факто, РПЦ в Україні і сьогодні подекуди у статусі заступника з ідеології, мали б зацікавити і центральну владу, і суспільство. І в умовах путінської війни на Донбасі та загарбання Криму, і без таких.
Утім, і сьогодні, як і кілька століть тому, релігійне пригноблення українців відбувається відкрито й нахабно. І як бачимо — нікому до того діла немає. Та хіба тільки до того?..
Леонід СОСНИЦЬКИЙ.
Запоріжжя.
