13 грудня 2016 р. у болгарському парламенті відбулася конференція за участю депутатів комітетів з питань зовнішньої політики від Болгарії та України і груп дружби між двома країнами, дипломатів та експертів. Вона була присвячена відзначенню 25-річчя відновлення болгарсько-українських дипломатичних відносин у 1991 р. У конференції взяли участь голови двох парламентських комітетів з питань зовнішньої політики — доктор Джема Грозданова і пані Ганна Гопко, Посол України в Болгарії Микола Балтажі, а також дипломати України і Болгарії.

 

Під час зустрічі міністра закордонних справ Анатолія Зленка з прем’єр-міністром Болгарії Філіпом Димитровим (праворуч). Софія. 13 грудня 1991 року.

 

Фото БТА.

Після референдуму про незалежність в Україні, який відбувся 1 грудня 1991 р., уже 4 грудня заступник міністра закордонних справ Республіки Болгарія Стефан Тафров вносить пропозицію до Ради Міністрів про визнання української незалежності, оголошеної лише за три дні до цього. Наступного дня — 5 грудня 1991 р. болгарський уряд на чолі з прем’єр-міністром Філіпом Димитровим визнає незалежність України. 13 грудня 1991 р. дві країни встановлюють дипломатичні відносини. З цією метою до Софії прибуває міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. На конференції у грудні 2016 р. в Софії були присутні двоє болгарських учасників цієї історичної події — Філіп Димитров і Стефан Тафров, а також перший болгарський Посол сучасної України Петр Марков.

Відновлення, а не встановлення

Маловідомим фактом і у Болгарії, і в Україні є те, що 25 років тому дипломатичні відносини було не встановлено, а відновлено. По суті, їх встановлення відбулося 99 років тому — 9 лютого 1918 р. договором між Центральними державами — учасницями Першої світової війни (Австро-Угорщина, Болгарія, Німеччина та Османська імперія) і Україною. Цей мирний договір, яким визнавалася Українська Народна Республіка, було підписано у Брест-Литовську. Він став можливим після розгрому Росії у Першій світовій війні. Варто нагадати про бойові дії у 1916 р. на румунському фронті. Болгарія вступає в Першу світову війну у 1915 р., а у 1916 р. розпочинаються бойові дії між нею і Румунією. Тоді на боці Румунії до фронту в Добруджі — на південь від дельти Дунаю була відправлена велика російська армія на чолі з генералом Андрієм Зайончковським. Пізніше до неї приєднуються ще дві російські дивізії та деякі сербські частини. Проти них виступила болгарська Третя армія на чолі з генералом Стефаном Тошевим, у складі якої була й славнозвісна кінна дивізія генерала Івана Колєва. Бойові дії болгарської армії у 1916 р. на цьому фронті були більш ніж успішними.

Після розгрому армії Зайончковського в Добруджі його було замінено генералом Володимиром Сахаровим. Але під його командуванням російська армія також зазнала важкої поразки від болгарських військ. Російська та румунська армії були розбиті повністю у надзвичайно короткий строк, і болгарські війська доходять до дельти Дунаю, а після цього й до Пруту і Сірету у Молдові, де припиняють наступ. Після успіхів німецької армії на півночі в Росії вибухає революція, і вона стає радянською республікою. Більшовики Леніна вирішили капітулювати перед Центральними державами за будь-яку ціну з метою встановлення своєї влади в країні. Заради цього вони розпочинають мирні переговори з союзниками в Брест-Литовську. Тоді низка країн отримує свою незалежність від Росії і з’являється на політичній мапі Європи. Це — Фінляндія, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Кавказькі республіки і, звичайно, Україна. Це було зоряною миттю для українців, які отримали можливість створити свою державу.

Хоча Болгарія нічого не виграла від цієї війни, можна стверджувати, що й ми зробили свій внесок у надання свободи такій великій кількості народів, які створили свої держави, що існують й сьогодні.

Договори у Брест-Литовську

Переговори у Брест-Литовську від української сторони ведуться Олександром Севрюком, Миколою Любинським і Миколою Левицьким, а Німеччина представлена своїм державним секретарем Ріхардом фон Кюлманом, Австро-Угорщина — міністром закордонних справ Отокаром Черніним, Болгарія представлена прем’єр-міністром Василом Радославовим, нашим послом у Відні Андреєм Тошевим (пізніше — у 1935 р. він стає прем’єр-міністром), дипломатом Іваном Стояновичем і полковником Петром Ганчевим — ад’ютантом царя Фердинанда. Османська імперія представлена Великим візиром Талат-пашею, міністром закордонних справ Ахмедом Нісімі Бейем і генералом Ахмедом Іззетом Пашею.

Договір з Україною у Брест-Литовську підписано 9 лютого 1918 р. На мою думку, ця дата і є днем народження Української Народної Республіки, оскільки цього ж дня вона отримує міжнародне визнання і першу незалежну державність. Цей документ міжнародної політичної ваги підтверджено першим українським державним главою — гетьманом Павлом Скоропадським. Того ж дня у Брест-Литовську прем’єр-міністр Царства Болгарія Васил Радославов підписує й перший у нашій історії Болгарсько-український договір. Це і є початком встановлення двосторонніх болгарсько-українських дипломатичних відносин.

Окрім цього документа Болгарія підтримує українську державність й іншим договором, підписаним невдовзі після цього у Брест-Литовську. 3 березня 1918 р. у мирному договорі з переможеною Радянською Росією у ст. 6 міститься вимога до Росії невідкладно укласти мир з Українською Народною Республікою і визнати мирний договір між цією державою і силами Четверного Союзу.

Росія зобов’язується також невідкладно вивести свої війська і російську Червону гвардію з української території, а ще припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти управління та суспільного устрою Української Народної Республіки. З боку Російської Федеративної Радянської Республіки цей договір підписано Григорієм Сокольніковим, Львом Караханом, Григорієм Чичеріним і Григорієм Петровським. З болгарської сторони підписи під договором від імені Царства Болгарія ставлять посол Андрей Тошев, полковник Петр Ганчев і дипломат Теодор Анастасов. Ухвалення цього договору Болгарією сприяє тому, що Україна отримує міжнародне визнання й з боку Радянської Росії.

Перші посли Болгарії та України

3 травня 1918 р. в Софії цар Фердинанд видає указ, яким призначає колишнього міністра народної просвіти професора Івана Шишманова першим болгарським послом в Україні (пізніше він є Віце-президентом першого конгресу Пан-Європи у 1926 р. у Відні, разом з графом Ріхардом Куденхофом-Калергі заклав ідейні підвалини майбутнього європейського об’єднання, довгі роки є професором у Фрайбурзі і Лейпцигу та безперечним першобудівником болгарських культурних і освітніх інституцій. Був одружений з українкою Лідією Драгомановою — донькою українського професора Михайла Драгоманова).

Як його помічник 15 квітня 1918 р. був відряджений до УНР досвідчений дипломат Петр Нейков — племінник першого болгарського міністра народної освіти Георгія Атанасовича. Петр Нейков пізніше стає і відомим болгарським письменником. У травні 1918 р. двоє болгар і земляків — родом із міста Свіштов прибувають до Києва і розпочинають свою дипломатичну діяльність. З українського боку гетьман Павло Скоропадський призначає 1 липня 1918 р. українського вченого, письменника, історика і першого міністра закордонних справ України Олександра Шульгіна послом у Царстві Болгарія. Цим завершується процес встановлення дипломатичних відносин між нашими двома державами у 1918 р. У своїй відповіді — під час вручення акредитивних листів українським послом в Софії, болгарський цар Фердинанд зробив цікаву заяву, яка є напрочуд актуальною і сьогодні: «Разом з усім цивілізованим світом ми захоплюємось піднесеним польотом, яким український народ, серед важких обставин, створив свою незалежну державу. Справді, перед Вами шлях, сповнений труднощів, нам не було особливо легко проходити цей шлях, однак завдяки віковій культурі і патріотизму Вашого народу, Я впевнений, що Україна швидко зміцниться і стане квітучою та могутньою державою».

Протягом минулих 99 років з моменту підписання Брест-Литовського договору ставлення Болгарії до України — незмінна політика дружби, солідарності та партнерства. Для того щоб нові покоління і в Україні, і у Болгарії пам’ятали про ці події та для того, щоб спільно прочитати цю маловідому сторінку нашої історії, було б добре, щоб у 2018 р. ми урочисто відзначили 100-річчя встановлення болгарсько-українських дипломатичних відносин. Ступаючи на цю солідну основу минулого, ми б могли більш ефективно розвивати наші відносини в майбутньому!

 

Лучезар ТОШЕВ,
екс-депутат Народних Зборів Болгарії,
Почесний член ПАРЄ.

Фото з архіву автора.