20 листопада 2013-го Верховна Рада України прийняла Постанову «Про відзначення 100-річчя з дня народження Євгена Березняка». Ця дата припала на 25 лютого нинішнього року. Герой України Євген Березняк — ветеран Другої світової війни, легендарний майор Вихор, рятівник Кракова від фашистських окупантів. Майже все життя Євген Степанович присвятив педагогічній, науково-дослідній, просвітницькій діяльності.

Він народився 25 лютого 1914 року у Дніпропетровську. Спочатку навчався у залізничній семирічній школі станції Помічна на Кіровоградщині. Закінчив педтехнікум у Зинов’євську (тепер Кіровоград). 17-літнім отримав призначення в Іванівську початкову школу. Розумів, що знань недостатньо, вирішив продовжити навчання і вступив до Дніпропетровського гірничого інституту. Через два роки усвідомив, що професія геолога — не його. Став викладачем математики в школі села Веселого Межівського району на Дніпропетровщині. Діти зробили з Євгена Степановича вчителя. Водночас він був студентом-заочником Осипенківського учительського інституту.

Далі (1933—1939 рр.) працював у Першотравневому районі області. Спочатку вчителем у Новоселицькій середній школі. Потім був завучем, директором школи, інспектором райвно, завідувачем райвідділу освіти.

Уже в Новоселицькій школі у ньому прокинувся справжній талант народного вчителя. Серце молодого педагога наповнювалося оптимістичними перспективами. Був тоді й один неприємний випадок. У 1937 році Березняка виключили з комсомолу «за зв’язок з націоналістичним охвістям — петлюрівцями». Звинувачення — чиста нісенітниця, адже під час петлюрівщини йому було 6 років. Євген Степанович з цього приводу писав: «На щастя, знайшлися люди, які повірили фактам, а не химерним домислам. У комсомолі мене поновили. Але скільки було до цього тривожних ночей, принизливого страху в очікуванні непроханих «гостей», здригання від випадкового стукоту, від шуму машин, що проїздили поблизу!»

У червні 1939 року Березняка нагородили медаллю «За трудову доблесть», у жовтні прийняли в партію, а через кілька днів викликали до Києва і направили на роботу до Львова (саме перед тим західноукраїнські землі були приєднані до Великої України). Влітку 1940 року його обрали депутатом Львівської міськради і призначили завідувачем Львівського міськвно. З великим піднесенням і натхненням він поринув у нову, хоч і знайому йому роботу.

У перші два роки війни з гітлерівцями Березняк був підпільником на Дніпропетровщині. У 1944—1945 роках служив як армійський розвідник. 156 днів провів у тилу ворога. Керував бойовою розвідувальною групою «Голос» на території Краківського воєводства. Найважливішою акцією цієї групи був порятунок Кракова, який гітлерівці планували підірвати перед відступом.

Ім’я Є. Березняка («капітана Михайлова», «майора Вихора») тепер широко відоме в Україні і за її межами. У Залі слави Головного розвідувального управління Генштабу Збройних Сил у Москві на стенді «Вони прославили військову розвідку» розміщено фото знаменитих Ріхарда Зорге, Петра Вершигори. Там є і портрет Євгена Березняка.

У 1967 році на екрани вийшов фільм «Майор Вихор». У його сюжеті легко впізнаються бойові дії групи «Голос». А згодом мільйонним тиражем друкують документальні розповіді Євгена Березняка — «Я — Голос», «Пароль «Dum spіro...», «Операція «Голос».

За особисту мужність і відвагу, героїзм і самопожертву Євгенові Березняку 2001 року присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота зірка». Справедливість восторжествувала! Але — через півстоліття після самого подвигу...

Справа в тому, що група «Голос» діяла у надзвичайно складних умовах глибокого тилу. Довелося Березняку побувати і в гестапівських застінках. Завдання командування було повністю виконане, але коли він  доповів начальнику розвідки штабу фронту про своє перебування в гестапо, почалися виклики, «душевні» бесіди, що нагадували допити. Деяким штабістам здавалося неймовірним, що розвідники могли залишитися живими після нацистської катівні. Саме тому День Перемоги Березняк зустрів у таборі НКВС  № 174 як чужий серед своїх.

Згодом писав: «Були допити з погрозами у польовій жандармерії, камера смертників у гестапівській тюрмі Монтельопиха. Та хоч як важко було тоді, тепер стало ще важче. Там була війна, був ворог. І ти мусив вистояти, не зламатися, перехитрувати, переграти. Все було просто і ясно: або — або.

А що тепер?.. Допити, принизливе ставлення, на кожному кроці — топтання людської гідності і ця тюремна огорожа, за якою тримають героїв війни, переможців. Не знали ми тоді, що це помішаний на підозрілості й недовірі сталінсько-беріївський режим продовжує війну зі своїми солдатами».

Зрештою підозри було знято і його випустили на волю.

Він повертається на довоєнне місце роботи. З вересня 1945 року працював завідувачем Львівського міськвно і начальником відділу навчальних закладів Львівської залізниці. У  1947 році успішно закінчив Львівський університет за спеціальністю «історія».

Від 1954 року Є. Березняк протягом 30 літ працював у Міністерстві освіти УРСР: був інспектором, начальником відділу інспекції, начальником головного управління шкіл. 1984—1993 рр. був старшим викладачем Центрального інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти. З вересня 1993-го — старшим науковим співробітником Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР (в лабораторіях наукових основ управління народною освітою та лабораторії педагогічного досвіду). І лише 1 березня 1998 року вийшов на пенсію.

Ще 1968 року Є. Березняк захистив кандидатську дисертацію на тему: «Педагогічні й організаційні передумови переходу до загальної середньої освіти (на матеріалах Української РСР)». Вагомим є його науково-педагогічний доробок — понад 100 праць, присвячених різним аспектам освіти і виховання в Україні.

Він отримував багато листів. Писали учні, студенти, зрілі люди. Якось його запитали: «Чи бувало вам страшно у безвихідній ситуації?» Він відповів: «Так, мені було страшно... Я вважаю, що боятися і бути боягузом — не одне й те саме. Різниця між хоробрим і боягузом у тому, що перший, усвідомлюючи небезпеку, не відчуває страху, а другий відчуває страх, не усвідомлюючи небезпеку.

Боязкі люди частіше гинули безглуздо. Страх — почуття, притаманне кожному, але лише сильна людина, яка свідомо йде до певної мети, здатна подолати це почуття».

Іншим разом його онук Віктор запитав: «Що ти можеш сказати про своє активне довголіття, які особисті якості допомогли тобі у цьому?»  Легендарний майор Вихор відповів: 

— Усе своє життя я сповідував і тепер сповідую правду. Правду, якою б вона не була: радісною чи гіркою, прикрою. Не можу миритися з такими явищами, як невігластво, підлабузництво, пристосуванство, зухвалість, зверхність. Я ніколи не схиляв голови перед ворогами, не схилявся перед невігласами-начальниками і зараз не можу спокійно спостерігати моральну деградацію нашої молоді, зубожіння людей. Коли на своєму шляху я зустрічав некомпетентність, несправедливість, свавілля, зверхність і хамство, ніколи не мовчав, рішуче протестував, хоча за це інколи потрапляв у немилість начальства.

Шкода, але тепер дуже рідко трапляються керівні працівники, депутати різних рівнів, які відрізняються неординарністю суджень, сміливістю пошуків, здатністю обстоювати, захищати правду про наше минуле, викривати злочинну діяльність «перевертнів», хапуг, кримінальних злочинців.

...І ще. У моєму серці найдорожчою була, є і завжди буде моя Вітчизна.

Свою багатостраждальну Україну я любив і тоді, коли вона була зруйнована громадянською війною, і тоді, коли її окупували і пограбували німецькі нацисти, і тоді, коли вона долала величезні труднощі повоєнної відбудови, і тепер, коли вона опинилася в числі найбідніших країн Європи.

І навіть така вона є моєю Батьківщиною, і я їй вірю, вірю народові своєму в здатності піднятися з колін, подолати небачено жорстоку кризу. Від вас залежить майбутнє нашої Вітчизни. Хотілося б, щоб ви серцем своїм відчули, зрозуміли і запам’ятали велику істину: Батьківщина без вас обійдеться, а ви без неї — ні!

Є. Березняк нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України, орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня, численними орденами і медалями СРСР, орденом «Дружби» Російської Федерації, медаллю Війська Польського за визнання заслуг перед польською державою. Він — Почесний солдат Інституту військово-дипломатичної служби Академії Збройних Сил України, Почесний член Академії педагогічних наук України, Почесний громадянин Києва та Дніпропетровська. До свого 100-ліття він не дожив три місяці. Торік вийшла його остання книга «Євген Березняк розповідає. Спогади майора Вихора». А останню його статтю видали в «Українській правді» вже після його смерті 25 листопада 2013 року — «Якби не війна, мене б репресували за українізацію освіти Львова...»

Особисті нагороди Євгена БЕРЕЗНЯКА

Державні нагороди України

Звання Герой України з врученням ордена «Золота зірка»  (21 серпня 2001 року) — за особисту мужність і відвагу, героїзм і самопожертву, виявлені при виконанні особливо важливих завдань під час Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років.

Орден «За заслуги» І ступеня (25 лютого 2009 року) — за особисту мужність, виявлену в боротьбі з фашистськими загарбниками, вагомий внесок у розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді та з приводу 95-річчя від дня народження.

Почесна відзнака Президента України (6 жовтня 1994 року) — за особисті заслуги в розвитку ветеранського руху, активну суспільну діяльність та з приводу 50-річчя звільнення України від фашистських загарбників.

Повний кавалер ордена Богдана Хмельницького:

Орден Богдана Хмельницького І ступеня (30 квітня 2005 року) — за ратні й трудові заслуги, незламну волю, активну діяльність у ветеранських організаціях і патріотичне виховання молоді;

Орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (19 лютого 2004 року) — за особисту мужність і відвагу, виявлені при захисті державних інтересів, зміцнення обороноздатності й безпеки України;

Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Почесне звання «Заслужений учитель УРСР» (1961 рік).

Медалі.


Державні нагороди СРСР

Орден Жовтневої революції.

Орден Вітчизняної війни І і ІІ ступенів.

Орден Трудового Червоного Прапора.

Орден «Знак Пошани».

Дві медалі «За трудову доблесть».


Державні нагороди Росії

Орден «За заслуги перед Батьківщиною» ІV ступеня.

Орден Дружби.


Державні нагороди ПНР

Срібний хрест ордена «Віртуті Мілітарі» (1965 рік).

Партизанський Хрест.