Ярослав Кополовець уперше відкрив для себе Перечин, а точніше Перечинське державне лісове господарство, що на Закарпатті, ще у 1998 році, коли як молодий спеціаліст лісової галузі почав там працювати інженером. Оскільки він швидко завойовував авторитет і виявив неабиякі організаторські здібності, його перекинули до сусіднього Великоберезненського лісгоспу головним лісничим, а згодом «вручили ключі» від деревообробного підприємства. А ще за кілька літ йому доручили уже очолити Берегівське лісове господарство.

 

За три з гаком роки йому вдалося там зробити дуже багато — прокласти кілька кілометрів лісових доріг, побудувати нижній склад для заготівлі колотих дров, змонтувати дровокольний верстат, тим самим запустити в дію цілий цех з виробництва колотих дров, сформувати на основі переобладнаних «ЗІЛів» потужний протипожежний підрозділ. Недаремно його лісове господарство за багатьма показниками посіло третє місце в Україні.


І все-таки Ярослав залишає своє успішне підприємство і повертається до рідного Перечина, очоливши уже знайоме державне підприємство, яке на той час ледве зводило кінці з кінцями.


Причину цього можна було б пояснити його впертим і неспокійним характером, бажанням шукати для себе щось нове, зробити те, що не вдавалося іншим. Погоджуючись з таким трактуванням, Ярослав Кополовець каже:


— Розумієте, я знав, що Перечин має величезний потенціал у лісовій галузі. І все-таки він чомусь уперто посідав ледь не останні місця в Україні та на Закарпатті. Мені просто захотілося спробувати там щось зробити, розгорнути багатство, яке в ньому закладено.


З чого Ярослав почав? Навдивовижу сусідам він не погнався за тим, щоб одразу, будь-якою ціною вирвати з лісу гроші, а взявся за ремонт центральної контори, лісництв, які були геть обшарпані, наведення ладу на місцях. Тут у нього чітка позиція. Саме робоче місце, каже він, дисциплінує людину, дає їй хороший настрій, налаштовує, пробачте за пишномовність, на хорошу працю. А якщо сюди додати хороший заробіток...


Свою позицію молодий директор підкріпив й іншими конкретними справами, максимально дбаючи, щоб кожному працювалося якнайзручніше. Він закупив лісорубам нові бензопили, спецодяг, засоби індивідуального захисту.


— Отож, — каже Ярослав, — мені хотілося, щоб у нас були чисті, красиві цехи, щоб кожен фахівець відчував скрізь затишок, захист, зрештою, свою гідність.


Разом з цим у Перечині почала підніматися й економіка лісового господарства. На місці старого розбитого обладнання місцеві умільці відбудовували все, що можна, змонтували й запустили в дію нову пилораму, розгорнули цех для виробництва колотих дров, а з низькосортної сировини, з обрізків дошки й усього іншого, що раніше просто викидалося на смітник, почали виготовляти ящики, на які раптом виник величезний попит.


Помітний прибуток стали давати й колоті дрова, на які теж ішла другорядна сировина.


Наступним логічним кроком Ярослава став перехід господарства на виготовлення чорнової меблевої заготовки і високоякісної паркетної дошки. Мріє молодий директор і про справжні красиві карпатські меблі. Ідея їх виробництва виникла, ще коли в Береговому він очолював деревообробне підприємство.


— Ми нині, — каже Ярослав, — добре заробляємо. Лісгосп став прибутковим. Заробітна плата в середньому по господарстві становить 4950 гривень, а це на тисячу гривень більше, ніж було торік. Якщо ми раніше посідали останнє місце в господарюванні області, то цьогоріч точно увійдемо до першої десятки. Директор обласного лісомисливського господарства Закарпатської області Валерій Мурга благословив мене на це місце, щоб ми підняли свій лісгосп, і я радий, що вдалося дещо зробити.


На розповіді, як піднімалося Перечинське лісове господарство, можна було б поставити крапку. Але є ще один цікавий момент. Розповідаючи, як колективу лісгоспу вдалося за рік засадити лісом колишні зрізи на понад 238 гектарах (а це значно більше, ніж планувалося), у районній раді зазначили, що на цю справу Ярослав підняв не тільки своїх спеціалістів, а й сільські ради, школи, громадських активістів. Тобто останнім часом проблеми карпатських лісів стали кровною справою кожного мешканця району. А ще нещодавно було так, що лісове господарство жило в якомусь закритому режимі, окремо від усього району. Відродження спільної зацікавленості у відновленні лісових масивів району почалося з того, що молодий директор Ярослав Кополовець прийшов на сесію районної ради, де виклав депутатам своє бачення розвитку лісової галузі, щиро розповів про проблеми, які доведеться розв’язувати, і запросив усі гілки влади до спільної діяльності. Та ще й пообіцяв зі свого боку допомогти підприємцям, школам, дитсадкам. І головне — виконує свої обіцянки.


Така щирість відносин між лісівниками та місцевою владою дедалі міцніє, та ще й приносить позитивні результати.