Нещодавній арешт заступника міністра охорони здоров’я України Романа Василишина за хабарництво й кришування корупційних схем в урологічному відділенні Олександрівської лікарні, випущеного під заставу за неймовірні для чиновника 2 мільйони 856 гривень, аж ніяк не випадковий. Як уважають багато хто, і я в тому числі, наша медицина дуже давно уражена метастазами корисливості знизу доверху. Подивіться тільки, на яких іномарках під’їжджають до лікарень і поліклінік за місцем своєї роботи хірурги та гінекологи, гастроентерологи та кардіологи... І це за маленьких зарплат. Іноді правоохоронці все-таки намагаються боротися з медичною корупцією. Але, як правило, безуспішно. Приміром, кілька років тому за підозрою у здійсненні різних злочинів було порушено кримінальні справи стосовно майже десятка лікарів із різних відомих столичних клінік і медзакладів. Але закінчилося це нічим. Чому, можна тільки здогадуватися. Наявний і сумний факт іншого ґатунку: всі так звані реформи в медицині призвели до того, що вітчизняна охорона здоров’я опинилася, по суті, на межі краху. Стверджувати так маю досить вагомі підстави, бо і особисто я, і мої знайомі на собі відчули, чого вартує наша «безплатна» медицина.
Нейрохірургічна «шокотерапія»
Цю історію повідав мені відомий київський громадський діяч Дмитро Павличенко:
— Якось невідомі побили мене біля власного будинку. «Швидка допомога» доправила до відділення нейрохірургії однієї з комунальних київських лікарень швидкої допомоги. Там мене помістили в шестимісну палату, на розламане вщент ліжко. Після огляду лікар одразу відправив мене (з гематомою і струсом головного мозку!) в аптеку на першому поверсі — за його словами, жодних препаратів у його розпорядженні немає. Я купив усе за списком. Згодом мене знову відправили в аптечний кіоск придбати плівку для рентгенівського знімка. Через кілька днів у мене запитали, чи маю гроші? З’ясувалося, у відділенні не було навіть елементарних ліків, у тому числі анальгіну! На щастя, гроші в мене були. Якби їх не виявилося, то довелося б сподіватися тільки на диво. Згодом моєму обуренню не було меж: що ж це за безплатна медична допомога? Адже я плачу державі пристойні податки, а після цього ще й повністю повинен покривати видатки на своє лікування.
То хто ж у білих халатах?
Розповідає полковник міліції у відставці, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інвалід війни ІІ групи, ветеран органів внутрішніх справ Воло-димир Трампоров (прізвище змі-нено):
— Ще в 2007 році після проходження всіх необхідних обстежень, а вони стали мені в досить кругленьку суму (хоча для пільговика повинні були бути безплатні), мене госпіталізували в колись всесвітньо відому столичну державну лікарню. Там мені повинні були зробити операцію на серці — аортокоронарное шунтування. Анестезіолог пообіцяв забезпечити «класний наркоз», натякнувши, що за нього згодом потрібно заплатити. Мою дружину лікарі відправили до Олександрівської клінічної лікарні, де вона на якийсь час виписала для мене апарат «штучне серце». Зрозуміло, за нього довелося заплатити, але при цьому квитанція виявилася заповнена чомусь на чуже прізвище. Коли ж апарат було доставлено мені, лікар повідомив, що... в них такий є. У лікарні на все була негласна, але чітка такса. Поголити тіло перед операцією коштувало 30 гривень, відвезти-привезти з операційної — по 200 гривень санітаркам тощо. Платити довелося абсолютно всім: професорові, його асистентам, операційним медсестрам... У такий спосіб «безплатна» операція мені, пільговикові, загалом доволі заслуженій перед суспільством людині, стала в суму понад 5 тисяч доларів. Гроші давали всі хворі, з якими я спілкувався. Не робилося виключення навіть для колег ескулапів: головлікарю одного з медичних закладів Одеської області за встановлення кардіостимулятора довелося викласти 8 тисяч доларів. Благо, вони в нього були. Одно слово, безплатна медицина позбавила мою родину всіх заощаджень, накопичених за все життя. І, за наявною інформацією, в цій лікарні нічого не змінилося. Тільки послуги стали ще дорожчі.
Відчув особисто
Майже три десятиліття моєї служби в органах внутрішніх справ позначилися на стані здоров’я: вночі мене в кошмарній тряській кареті «швидкої допомоги» доправили з інфарктом до однієї досить відомої столичної лікарні. До слова, нести до автомобіля мене було нікому, тому довелося будити сусіда. Черговий лікар-кардіолог подивився на мою кардіограму й одразу запитав: «Гроші є?». Отримавши позитивну відповідь, повідомив, що, ймовірно, доведеться ставити стент, і настійно порадив не відмовлятися від цієї операції. Потім зателефонував до аптеки й замовив великий список ліків і всякого медичного інструментарію, що став мені більш як у 4 тисячі гривень. За словами медика, всі препарати були потрібні дуже терміново, хоча згодом з’ясувалося, що половина з них виявилася непотрібна. Пізніше я зрозумів, що весь цей список лікар замовив у «своїй» аптеці, де ціни були значно вищі, ніж в інших, — за це він просто отримував певний відсоток. Кардіохірург, який підійшов до мене, повідомив, що за встановлення звичайного стента мені потрібно буде заплатити 20 тисяч 145 гривень, з медичним покриттям — 32 тисячі. Я підписав «інформовану угоду» на встановлення звичайного стента. Через кілька годин після операції лікар приніс мені дві квитанції із проханням оплатити швидше. Я не сперечався. Але, ознайомившись із паперами, здивувався. Як з’ясувалося, гроші за стент я повинен був чомусь перевести не в лікарняну касу, а на адресу... двох якихось невідомих фірм. До того ж рахунок у них було виписано на оплату «медичних пристроїв» без конкретної вказівки їх призначення. Наступного дня я попросив кардіохірурга надати мені для оплати нормальні рахунки, прикласти до них сертифікати на стент і видати акт про виконану роботу. Ці документи я не отримав.
А справа була ось у чому. У тій-такі «інформованій угоді» на другій сторінці було зазначено, що стент без покриття встановлюється за бюджетні кошти відповідно до програми «Здоров’я киян» і що ця сторінка «інформованої угоди» заповнюється за наявності видаткових матеріалів, закуплених за цією програмою. Тобто лікарі хотіли мене елементарно «розвести»: я повинен був оплатити вже оплачену державою медичну послугу, що надавалася мені безплатно! До того ж, крім моїх грошей, медики отримали б ще й гроші зі скарбниці! Але номер у них не пройшов. Під час переведення до іншої лікарні у відділенні кардіологічної реанімації мені дали виписку з історії хвороби, в якій я, корінний киянин, значився жителем одного із сіл Макарівського району Київської області! На мою вимогу виписку негайно замінили. Показово, що через два місяці в історії хвороби, що вже перебувала в архіві, її вже не виявилося — вона була замінена іншою. Гадаю, якісь коментарі тут зайві: жителі Київської області та інших областей країни в Києві під програму «Здоров’я киян» не підпадають і обслуговуються на платній основі за «безплатної медицини». А скільки киян, що потрапили в безвихідні ситуації, вдалося обдурити?
Замість післямови
Однозначно, що наша медицина важко хвора. Це, до речі, констатував і Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. У лікарнях сьогодні повально немає елементарних ліків, а аптеки як і раніше «луплять» такі ціни на препарати, що вони давно потрапили в розряд недоступних для переважної більшості пацієнтів. У країні все списується на війну й усілякі реформи, які в сфері медицини фактично як не проводили, так і не проводять. Торгівля різними довідками, лікарняними листками, побори з пацієнтів, дорогі подарунки, «відкати» при проведенні процедури державної закупівлі лікарських препаратів і медобладнання перетворилися в українській охороні здоров’я на стійку щоденність. А заручниками усього цього свавілля є прості люди. Допускаю, що Україна, напевно, єдина держава у світі, де двірник отримує зарплату мало не рівну зарплаті лікаря або висококваліфікованої медсестри. Зростання рівня корумпованості медичної галузі певним чином спричинено і цим чинником, але ж хворим від цього не легше! А про те, що пільговикам, інвалідам практично неможливо придбати необхідні ліки за знижками, встановленими законодавчо, навіть у відомчих лікувальних установах на кшталт МВС, годі й казати. І водночас не хотілося б узагальнювати. Аж ніяк не всі слуги Гіппократа — хабарники. Так, тисячі медиків працюють на межі своїх сил, вони роблять часто неможливе, повертаючи пацієнтів буквально з того світу. От тільки потрапити до таких щастить далеко не всім. Більшості доводиться сподіватися на реформу. І питання, скільки тисяч людей ще підуть із життя, поки вона розпочнеться й завершиться, аж ніяк не пусте...
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
