Подіям 26 лютого 2014 року, коли під стінами кримського парламенту відбулися масові зіткнення проукраїнських активістів з послідовниками «російської ідеї» було присвячено низку заходів у Сімферополі.
Незважаючи на те, що місцева влада, підконтрольна Кремлю, називає ті події провісниками «возз’єднання Криму з Росією», а насправді анексії, яку здійснили люди в зеленій уніформі, пізніше названі «зеленими чоловічками», котрі й представляли російський спецназ, заходи, присвячені тим дням, у Сімферополі пройшли практично непоміченими.
Повністю проігнорували панахиду й мітинг так звані герої «Кримської весни» Сергій Аксьонов і Володимир Константинов, відповідно «глава Криму» і «спікер» кримського парламенту, а також депутати та інші представники влади.
Зібралися не більш як 200 людей, серед яких представники церкви Московського патріархату, російські козаки, представники так званого народного ополчення Криму, які три роки тому блокували українські військові частини, і «громадськість», представники якої стояли чомусь з імператорським російським штандартом (чорно-жовто-біле полотнище).
Сімферополь, 26 лютого 2014 року
Напередодні з Києва втік до Росії президент Янукович, перемогла Революція Гідності. У Криму найбільш організованою силою, яка послідовно виступала за український статус півострова, були Меджліс кримськотатарського народу і його лідери Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров. На 26 лютого була призначена сесія Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Порядок денний був досить розпливчастий. Передбачалося обговорити «суспільно-політичну ситуацію» і заслухати звіти кримського уряду, який очолював на той момент колишній генерал, представник Партії регіонів Анатолій Могильов.
Біля стін парламенту автономії того дня проводили два мітинги. Ті події необхідно називати, не напускаючи туману. Це було протистояння двох сил: тих, хто хотів українського статусу півострова, і тих, хто хотів, щоб Крим став російською колонією.
Сталися сутички, які провокувалися, треба визнати, з обох боків, як із боку представників Меджлісу, так і з боку представників партії «Русское единство».
Для розгойдування ситуації, а інакше це не назвеш, із Севастополя в Сімферополь вирушили автобуси із проросійськими активістами, які й стали тією олією, яку хлюпнули в багаття, що вже згасало. З їхньою появою в будівлі Верховної Ради Криму ситуація різко загострилася. Вони прибули з російськими прапорами й гаслами «Севастополь—Крим—Росія», що призвело вже до різкого протистояння й прориву кримськотатарських активістів у будівлю кримського парламенту.
Тоді в тисняві загинули дві людини, майже шістдесят отримали різні травми.
До вечора 26 лютого, здавалося б, ситуація заспокоїлася. Сесія парламенту так і не відбулася, а вже рано вранці 27 лютого будівлі Верховної Ради та Ради міністрів Криму були захоплені невідомими. Як з’ясувалося потім, російськими спецназівцями, серед яких був і відомий нині Ігор Стрєлков (Гіркін). На адміністративних будівлях було спущено українські й піднято російські прапори. Так розпочалась пряма анексія Криму.
«Справа 26 лютого»
Більш як через рік після тих подій з ініціативи «прокурора Криму» Наталії Поклонської, яка нині нелегітимно обрана депутатом Держдуми РФ, було порушено кримінальну справу, до того ж за російськими законами (!).
Було заарештовано заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза, якого обвинувачують в організації, а ще п’ятеро активістів кримських татар в участі в «масових заворушеннях» у будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Ні Чийгоз, ні інші учасники «справи 26 лютого» не визнають своєї провини. І найцікавіше, що заявлені стороною обвинувачення свідки також не підтверджують дані прокуратури. Кажуть, що «не бачили й не знають в обличчя організаторів».
Суд, незважаючи на те, що відбувається нині в російських реаліях окупованого Криму, уже відправляв справу на дорозслідування, потім була пауза, а тепер судять окремо Чийгоза й окремо інших активістів. Але якихось доказів провини Чийгоза сторона обвинувачення так і не змогла висунути.
Варто відзначити, що до суду притягнуто лише кримськотатарських активістів, а представники проросійських сил виступають як потерпілі. Тепер героїв роблять із них, хоча справжні герої продовжують перебувати у в’язниці.
Крим.
