Гадаєш, у тюрмі тільки винні сидять?
(З кінофільму «Гра всерйоз»).
У серії журналістських досліджень «Голос України» розповість про свавілля окремих негідників у погонах, які досі виходили сухими з води. Матеріали підготовлені за листами наших читачів.
1. Ворон ворону око не виклює
На столичну сім’ю Рафальських у різного рівня правоохоронних установах реагують, як бик на червоне. Ще б пак: батьки Олександра уже 12 (!) років оббивають пороги високопосадовців, домагаючись перегляду вироку, за яким сина ув’язнили довічно. У зверненнях 11 народних депутатів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини акцентовано увагу на численних порушеннях під час досудового слідства. Зокрема, писали про катування Олександра Рафальського та Степана Чернака, який, не витримавши знущань нелюдів, обмовив себе та інших. Переважно на його показаннях ґрунтується недолуге, на мою думку, обвинувачення. Рафальський же не взяв гріх на душу і не визнав участі у вбивстві людей.
Крім зухвалих відписок, родина поки що нічого не домоглася.
Жорстокість демонструють безсилі
У квітні 2001 року в Тетіївському районі Київської області знайшли чотири людські голови і стільки ж рук. Оперативники встановили, що вони за прикметами збігаються з частинами тіл членів сім’ї Харченко, яка у грудні 2000-го виїхала з Бориспільського району і безвісти зникла.
Згодом затримали їхнього однофамільця Володимира Харченка, який допомагав Рафальським будувати магазин в Тетієві. Як і Степан Чернак (родич Харченка) та В’ячеслав Барановський. Комусь у гарячу голову прийшла ідея цю четвірку сховати за ґратами. Розкриття резонансної справи, як відомо, гарантує зірочку на погони і, можливо, вищу посаду. На переконання Рафальського-молодшого, йому помстився за непокору місцевий погононосій, який поклав око на майже завершене будівництво. Незговірливому підприємцю натякнули спочатку по доброму забиратись до столиці, потім прокололи шини в авто, згодом викрали його.
Далі розкрутився механізм свавілля на повну потужність. Затримали Чернака, за його словами, за адмінпорушення, без відповідного оформлення. Жертви одразу зрозуміли, що шиють їм не крадіжку цегли з будмайданчика. З перших хвилин усілякими підручними засобами їх спонукали зізнатися в убивстві з корисливих мотивів ( гроші, квартири) «двох і більше» (так у судовому вердикті) громадян. Слідством не вказано точний час, місце злочинів, долучено до речових доказів вельми сумнівні знаряддя убивства. На ці «дрібниці», вважаю, не звернув уваги столичний апеляційний суд, колегія суддів Верховного Суду.
Феміда в пов’язці проігнорувала і скандальний факт: серед убитих у матеріалах сфабрикованої, на переконання засуджених, справі фігурує дружина Харченка Олена, тіло якої не знайдено досі (а нема трупа -нема злочину). Але є рапорт дільничного міліціонера про те, що сусіди спілкувалися з загиблою жінкою через п’ять років в Тетієві. Троє інших свідків запевняли пінкертонів, що через три місяці після зникнення бачили живим-здоровим і В. Юрова, також убитого начебто організованим угрупованням Рафальського.
...13 червня 2001 року у київську квартиру, яку він орендував, тихо увійшли чоловіки в цивільному. Чемно представились, показали ордер на арешт, запросили Олександра на вихід без речей і відвезли в обласне управління міліції. Там оформили затримання його як бомжа (не треба було повідомляти рідних і допускати до справи адвоката) і відправили на екскурсію по райвідділах області, де з ним «мирно бесідували за чаєм», наполягаючи написати явку з повинною. На категоричне: «Не писатиму, бо не винен» до нього постійно застосовували підручні засоби, стріляли над головою, випробовували кийком, протигазом, електрострумом, просили викопати яму на згадку про незабутні миті. А ще періодично викликали швидку допомогу, яка вітамінами підтримувала його тонус. Лише 25 червня Рафальського офіційно заарештували і через кілька місяців екскурсії завершилися у столичному СІЗО. Без, Боже борони, синців, ран, гематом.
Іронізую неспроста, бо саме про це уже 12 років розповідають правоохоронці, вішаючи локшину на вуха всім, хто вимагає справедливого слідства щодо побиття засуджених. Поки що це їм вдається, бо, схоже, немає кому знайти істину, а, значить, притягти до відповідальності не тільки білих і пухнастих міліціонерів.
Слово непрошеному гостю, одному з чемних цивільних — командиру батальйону «Беркут» Трясунову (прізвища доблесних погононосіїв змінено. — Авт.):
«13 червня 2001 року спільно з працівниками Левчуком та Бардаковим мною було проведено затримання гр. Рафальського. Під час затримання... він намагався заховатися у санвузлі та вилізти у вентиляційний вихід (розміром 15 на 25 см. — Авт.). Мною був застосований прийом рукопашного бою (залом руки за спину). У подальшому ні я, ні мої колеги відносно затриманого фізичної сили не застосовували».
Екскурсії без задоволення і моралі
А ось що розповідала мені Надія, донька Володимира Харченка. «Після виписки з лікарні 13 червня 2001 року я поїхала до знайомого Олександра (орендував житло в столиці. — Авт.). Близько 17.00 до квартири увірвались незнайомі, до мене підбіг Бардаков (прізвище дізналася наступного дня. — Авт.), запитав, як прізвище. На моє: «А хто ви?» ударив по обличчю. Потім бив мене на очах Рафальського, після чого напали на нього. Били по голові, а коли він упав — по всьому тілу ногами і руками, він тільки прикривався. В одному з кабінетів на Володимирській допитували п’ять міліціонерів, вимагали написати заяву, що мене, неповнолітню, зґвалтував Рафальський. Я відмовилася і наді мною знову почали знущатися.
Під час «екскурсій» по ізоляторах тимчасового тримання з 13-го по 25-те червня Олександра безперервно катували. Ось документальне підтвердження.
Із відповіді керівника Обухівської центральної районної лікарні:
«...повідомляємо, що 13.06.2001 р. о 23.30 в приймальне відділення ЦРЛ машиною РВ був доставлений Рафальський О. А., 1971 року народження. Діагноз: забійна рана волосистої частини голови. Багаточисленні забійні рани тулуба».
Відповідь зі Ставищенської ЦРЛ:
«...17.06.2001 швидкою допомогою ЦРЛ протягом доби була тричі надана медична допомога Рафальському О. А. Діагноз: вегето-судинна дистонія. Забій грудної клітки, нирок, попереку».
Відповідь з Білоцерківської центральної клінічної лікарні: «Рафальському 20.09.2001 і 25.09.2001 було проведено дві операції з видалення забійних гнійних гематом».
Неліричний відступ
Отже, Рафальського спочатку викрали, а потім два тижні спонукали до «співпраці». «Залом руки» Трясунова був квіткою, а ягідкою стали операції, на які вимушений був дати дозвіл слідчий Карман. Інакше він втратив би головного звинуваченого і справа розвалилася б... А так вона дійшла до суду. Незрозуміло тільки, як слуги Феміди та присяжні засідателі після вивчення матеріалів, допитів підсудних і свідків не звернули уваги на те, що затримання були незаконні, права на захист цинічно проігноровані, застосовування фізичної сили, моральний тиск — очевидні. Навіть одне з численних порушень мало стати приводом для повернення справи на дорозслідування. Чому ж не стало?
Народні обранці, міжнародні інстанції — не авторитет?
«...заявляю, що ні я, ні Рафальський, ні Барановський, ні Харченко вбивств і розчленувань не вчиняли ... На той момент... моє життя мені було байдуже. І я готовий був давати будь-які показання як проти себе, так і проти кого-небудь, аби тільки припинили побиття. Навіть вбивство Гонгадзе міг взяти на себе.
...1 рік 4 місяці і 5 днів я утримувався в ізоляторах тимчасового тримання в п’яти районах Київської області».
Із показань С. Чернака.
— Печерський райсуд столиці 14.12.2009 скасував постанову слідчого Кармана від 15.09.2001 про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом заподіяння тілесних ушкоджень синові, — розповідає Тамара Рафальська. — Прокуратура Київщини замість виконання вимог Феміди вкотре відбілювала Бардакова, Левчука та Трясунова. Шоста постанова слідчого Кудрі була скасована Печерським судом 25.04.2013-го. Апеляційний суд залишив рішення без змін.
З цього приводу два профільних парламентських комітети НЕОДНОРАЗОВО розглядали скарги матері Тамари Рафальської. На засіданні Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією у червні 2013-го позицію ГПУ вельми професійно захищав заступник генпрокурора Віктор Войцишен. Він нагадав присутнім, що злочинці покарані, ФАКТИ (тобто те, що відбулося, доведено) про катування і зловживання перевірялись, але не підтвердились. «Ці факти були предметом розгляду і в суді. З 2001 до 2009 року постанову Кармана НІХТО НЕ ОСКАРЖУВАВ...».
Так, та трохи не так. Усім учасникам комітетських слухань було відомо, що ні Апеляційний суд, ні Верховний НЕ РОЗГЛЯДАЛИ дані про побиття Рафальського. А оскаржити постанову Кармана від 15.09.2001, якою фактично виправдано «беркутівця» Трясунова і Ко Олександр НЕ МІГ, БО ОТРИМАВ ЇЇ ЛИШЕ У 2009-му. Голова Комітету Віктор Чумак за рішенням колег надіслав відповідного листа на Різницьку,13 з проханням доповісти про стан виконання рішень судів. Безрезультатно.
ГПУ не відреагувала належним чином і на звернення Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (голова А. Кожем’якін), який рекомендував «розглянути питання щодо наявності підстав для перегляду вироку стосовно Рафальського О. А. за нововиявленими обставинами».
Навіть на депутатський запит, озвучений у Верховній Раді два роки тому, його автор Еліна Шишкіна отримала чергову відписку.
...Справа Рафальського набула великого резонансу не тільки в Україні. Зокрема, організація Аmпеstу Іпtегпаtіоnаl у своїх звітах за 2010, 2011 роки оприлюднила інформацію щодо катувань киянина. Робоча група ООН з питань незаконних затримань 2009 року у своєму Висновку детально виклала обставини справи та надіслала його до уряду країни. Незабаром своє слово скаже і Європейський Суд з прав людини, який вже неодноразово визнавав Україну винною у порушенні міжнародних зобов’язань.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
Київська область.
До речі
«Якщо я буду знайдена мертвою, або покаліченою.., то прошу звинуватити в цьому працівників правоохоронних органів, причетних до фабрикації справи проти мого батька Володимира Харченка», — написала Надя у заяві про злочин у 2005-му. А 2012-го вона померла в лікарні при загадкових обставинах...
