Площа мисливських угідь в Україні перевищує площу сільськогосподарських земель і становить понад 46 млн. га.
За словами начальника управління мисливського господарства Держкомлісгоспу України Миколи Шадури, більша частина національного лісу орендується Українським товариством мисливців та рибалок (УТМР) — 68,5 відсотка.
Решта орендарів — це Держкомлісгосп, Збройні Сили України, товариство «Динамо» та 371 господарство недержавної форми власності (в їхньому розпорядженні понад 17 відсотків угідь).
Микола Ковалевич та Олександр Севастьянов пантрують браконьєрів.
Фото Івана КОРЗУНА.
Ліцензія на свавілля
...У Криничному Устинівського району Кіровоградської області існує свій підрозділ товариства УТМР. Уже кілька десятиліть його очолює Олександр Андрійович Севастьянов. Перші внески він заплатив ще в далеких сімдесятих, коли був наймолодшим серед місцевих мисливців. Нині він — найдосвідченіший і уже сам відповідає за порядок в організації. З дисципліною, до речі, в цьому колективі, перевіреному і часом, і дозвільною системою, все гаразд. Чого не скажеш про мисливців, котрі приїздять здалеку й купують ліцензію на відстріл дичини в околицях Криничного.
«Приїздять, приміром, любителі полювання із Кременчука, — наводить приклад ігнорування усталених правил професійної поведінки в угіддях О. Севастьянов. — І зразу ставлять вимогу нашому єгерю, Миколі Горіляту: «Ми заплатили за ліцензію на фазанів (150 гривень за трьох. — Авт.) чи зайців (дев’ять виходів — загальна вартість дозволу 300 гривень) — зараз же подавай нам дичину!».
Єгер каже: «Хлопці, ви ж знаєте, що полювання — це розрахунок на удачу, щасливий випадок, а не конвеєр на м’ясокомбінаті», але сідає з ними в машину, весь день їздить, виставляє дичину, а ввечері, відпрацювавши належне, повертається додому. Зальотні ж, за лишившись без нагляду, «приймуть на душу» гарненько, а потім, у стані, коли європеєць ні за кермо, ні за гвинтівку не візьметься, вмикають фари і гайда на «сафарі» — озиминою, ріллею, з пострілами — куди полетить. І хто їх зупинить, якщо у єгеря — мопед, а в «гостей» — крутезний джип-всюдихід?
Де — люди, а де — звірі?
Така ситуація для України — не нова. І про те, що на продажі ліцензій неперевіреним, часто недосвідченим і психічно неврівноваженим власникам зброї місцеві лісництва та товариства роблять план, щоб словом і гривнею відзвітувати нагору, ні для кого теж не дивина. Членів товариства навіть попереджають, що зверху накинуто завдання — реалізувати, наприклад, 25 ліцензій. Їх могли б повністю викупити в селі чи районі... якби в селянина були гроші, щоб і на кабана походити, й за косулею побігати, й качку добути. А оскільки грошей на увесь «пакет розваг» немає, то... готуйся приймати гостей. З Києва, Кривого Рогу, Кременчука, Миколаєва...
Мисливці з Криничного розповіли мені про жахливий спосіб полювання на кабанів, котрий практикується місцевими фермерами.
«Комбайнер помічає в полі, серед іще нескошеної кукурудзи, тварин і телефонує своєму шефові, — переказує стартові умови цієї гри без правил місцевий мисливець Микола Ковалевич. — Приїздить людина з рушницею, залазить на комбайна і звідти, бачачи кожен рух унизу, тупо вибиває все стадо, що ховалося в кукурудзяному клині. Свині на викошене місце не вибігають, а до останнього туляться в «високій траві», вважаючи, що там вони в безпеці, що там їх не видно... Мисливець-професіонал такого вандалізму ніколи собі не дозволить».
Виявляється, є і спосіб запопасти земельки в часи, коли, здавалося б, незасіяними пшеницею і ріпаком залишилися тільки пасовиська в кількох національних заповідниках. Звертається до місцевої влади орендар і просить дозволити йому використати для сінокосу той чи інший вибалок. Платить чотири тисячі гривень, а далі засіває його зерновими й отримує грубі гроші з місцини, де раніше гніздився фазан, ховався заєць...
«Зайців у нас і так майже не залишилося! — каже Олександр Севастьянов. — А де їм жити, коли випари від хімії з полів такі, що дихати нічим? Щоправда, минулого року кабанів і косуль побільшало. Мабуть, з Донбасу прибігли... Втім, стільки дичини, як в моїй молодості, мабуть, у наших лісах та лісосмугах, сильно проріджених пилкою браконьєра, уже ніколи не буде. Пам’ятаю, як в сімдесятих роках кози ходили стадами по кілька десятків голів в одному. Також ніколи не забуду, як одного разу на полі під лісосмугою зайців було... як гайвороння на стерні. Зараз вже й не віриться, що таке й було».
У Євгена Гуцала є смішний вірш: «Коли іде осінній дощ, зайці у полі варять борщ. Зайці варять борщ у полі з буряків та бараболі»... Смішно чи не дуже, але скоро тим бідним звірятам і справді доведеться вчитися читати й самим куховарити, щоб прогодуватися.
Без Президента діло не зробиться
Навіть якщо йдеться про непробивну стіну узаконеного беззаконня, що тримається на підмурках кумівства. Про «правосуддя», котре так і не почуло місцевих борців за природу, котрі минулого року самі втікали від машин тутешніх же правоохоронців, які гнали на кулі стадо кіз.
Згаданий вище Микола Шадура каже, що навести порядок в лісі можна, але цього повинні захотіти не сільські чи міські голови. А... Здогадайтеся, хто?
«Досвід сусідньої пострадянської Білорусі показує, що позбутися цього явища не можна без створення спеціальної мобільної, оснащеної сучасними технічними засобами державної служби, де на варті законності стоять спеціально підготовлені працівники, підпорядковані безпосередньо главі держави, — переконаний він. Створення такої служби в Білорусі дало позитивні результати дуже швидко. Вже за два-три роки там забули про браконьєрство в погонах та «чиновницьке» браконьєрство».
З яким ми масово стикаємося та й, мабуть, стикатимемося ще довго в Україні. Бо де — люди, а де — звірі?!
