Більше парт — менше учнів

Секрет у тому, що тут взяли курс не на «привабливі» назви чи спецкурси, а на впровадження нових педагогічних технологій разом із підвищенням комфортності навчання. Хоча воно дуже важко вкладається у прокрустове ложе освітянських стандартів, що фактично не мінялися протягом півсторіччя.

— Зібрали батьків та педагогів, порадилися. І дійшли висновку, що потрібен комплексний підхід до змін на краще — міняти умови не «по шматочку», а в цілому. За допомогою міського управління освіти придбали інтерактивні дошки, поставили нові металопластикові вікна, відремонтували їдальню, коштом та силами батьків оновили паркетну підлогу, облаштували аудиторії. У нас стало значно світліше, тепліше та затишніше. 

Адже вони відкрили простір для «прикладних» учительських експериментів на уроці та дали дітям більше вільного простору, краще привчаючи їх до самостійності. І учні, і їхні родини дуже швидко оцінили ці переваги. 

Фактично, набули дещо більше, ніж просто нові меблі, — ми отримали репутацію, — пояснює директор ЗОШ № 15 Херсона Людмила Стратійчук.

У школі кажуть: проблем з придбанням індивідуальних парт на будь-який смак немає жодних. Пропозиції стосовно їх придбання надходять від шести виробників — і херсонських, і київських.

Але якість таких товарів не завжди влаштовує освітян. Намертво зафіксовані конструкції не підходять — насамперед потрібні парти, які дають змогу відрегулювати висоту кришки, залежно від зросту та зору учня. Також вони повинні бути виготовлені з натуральних матеріалів та мати гарно оброблені деталі, аби дитина не могла травмуватися, зробивши різкий рух чи за щось зачепившись. Такі вироби знайти можна, однак найбільші претензії в освітян — на ергономіку навчальних меблів. Спинки парт та кришки з гострими кутами, що легко можуть «залишити на спомин» синці. Невже закруглити ці кути так складно, дивуються вчителі та батьки.

А от дітлахи на такі дрібниці не зважають — можливістю мати власну парту вони дуже задоволені. Хоча свої «рацпропозиції» також мають.

— Для мене добре, що партою не треба ні з ким ділитися — розкладаєш підручники й зошити на свій смак. Хоча місця для них могло б бути й побільше, — розмірковує учень 2-А класу ЗОШ № 15 Кирило Стаковський.

— А я «поважаю» свою парту за те, що до мене в зошит ніхто через лікоть не зазирає і не списує. Хоча одномісні парти могли робити й яскравішими, як сучасні зошити, щоб сидіти за ними було приємніше. Власна парта повинна бути особливою, — приєднується до розмови учениця 4-Б класу Ганна Цимерман.

— Поза всяким сумнівом, одномісні парти для молодших класів — як знахідка. Вони розвивають самостійність учнів та навички організації власного простору. Адже сама наявність цього простору зменшує кількість приводів для конфліктів між дітьми та підлітками. Та й учителеві вони допомагають організувати урок якнайкраще. Парти можна розставити хоч у коло, хоч у рядочок, залежно від специфіки занять. А це дає можливість ефективніше подавати навчальний матеріал, — ділиться професійними спостереженнями шкільний психолог Любов Матвєєва.

Втім, переможна хода індивідуальних парт не дуже-то й швидка. Адже, окрім переваг, вони мають і суттєвий недолік: три десятки одномісних парт замість півтора десятка двомісних упхати в один і той же стандартний клас важче, і вільного місця після цього тут залишається менше. А якщо індивідуальні меблі лише частина комплексного підходу до підвищення комфортності навчального процесу, то викроїти зайву площину у цьому просторі ще складніше: тут боротьба розгортається вже не за квадратні метри, а за сантиметри.

Та й живий куточок із зеленими рослинами та акваріумом для психологічного розвантаження не завадить. Якщо ж ще й кількість парт збільшити, то учнів просто вже нікуди «упхати»!

Директор ЗОШ № 15 Херсона, відмінник освіти України з 30-річним педагогічним досвідом, Людмила Стратійчук переконує: за чимраз інтенсивнішого насичення навчальних аудиторій технікою та меблями тридцять учнів у класі — це вже забагато. Залежно від площі класу, кількість учнів у ньому конче треба зменшити до 20—25 осіб, додавши у такий спосіб простору. До речі, з Людмилою Леонідівною цілком солідарні не тільки вчителі, а й керівники освітянських відомств на місцях.

— З огляду на спільну думку педагогічних колективів, управління освіти вже звернулося до Міністерства освіти і науки України з проханням зменшити норматив з наповнюваності класів. При їх комплектації сьогодні держава виходить з того, що повнокомплектний клас має складатися рівно з тридцяти учнів, і бюджетне фінансування надається відповідно до цього нормативу. Але він застарів — немає потреби вщерть набивати класи учнями. Два останні десятиліття народжуваність у нашому регіоні знижувалася, а з нею якийсь час зменшувалася й кількість учнів. Відтак, вільні приміщення для додаткових класів відшукати не проблема, — зазначила перший заступник начальника управління освіти Херсона Вікторія Жмурченко.

Херсонські педагоги побоюються одного: якщо міністерство погодиться зменшити наповнюваність класів принаймні на десять-двадцять відсотків, пропорційно знизять і їхні зарплати — адже навантаження знизиться. Хоча насправді воно залишиться тим самим, бо у них уже додалося клопотів з обслуговуванням нової техніки й іншого інвентарю, чию наявність диктують нові вимоги до змісту навчального процесу.