100-річчя Української революції
Події березня 1917 року є найзнаменнішими в історії України ХХ століття. У ті далекі дні відродилася українська державність, розпочалася Українська національно-демократична революція. 3—4 (16—17) березня 1917 року було створено вищий представницький орган українського народу — Українську Центральну Раду, яка організувала та очолила національно-визвольний рух в Україні. 7 березня було сформовано Президію Центральної Ради, головою якої обрано Михайла Грушевського.
1917 рік. Генеральний секретаріат Центральної Ради І скликання. Сидять, справа наліво: С. Петлюра, С. Єфремов, В. Винниченко, Х. Барановський, І. Стешенко. Стоять: Б. Мартос, М. Стасюк, П. Христюк. Вгорі: В. Садовський — генеральний секретар судових справ.
Фото ЦДКФФА ім. Г. Пшеничного.
Листівка Української Центральної Ради. 9 березня 1917 р. (із фондів ЦДАГО України).
Квиток члена Української Центральної Ради І. Базяка (із фондів ЦДАГО України).
Першочергові заходи Центральної Ради були спрямовані на організацію української влади. Уже 6—8 квітня в Києві відбувся Український національний конгрес (з’їзд), який переобрав Центральну Раду як національний орган у складі 118 осіб та ухвалив політичну платформу Української революції. У подальших діях української влади простежуються поступові кроки до здобуття Україною самостійності. Перший Універсал Центральної Ради від 10 (23) червня 1917 року проголосив Україну автономною складовою Росії. Другий Універсал, прийнятий 3 (16) липня, фактично підкріпив визнання Тимчасовим урядом української автономії на чолі з Центральною Радою та її виконавчим органом — Генеральним Секретаріатом. Ситуація кардинально змінилася після жовтневих подій у Петрограді, в результаті яких до влади в Росії прийшли більшовики, у плани котрих не входило миритися з існуванням автономної української держави. Як наслідок,
7 (20) листопада 1917 року Центральна Рада видала свій Третій Універсал, яким проголошувалося створення Української Народної Республіки, щоправда, як автономної частини Росії. І лише через два місяці, 9 (22) січня 1918 року, Центральна Рада, виборюючи право українського народу на державність, проголосила Україну «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою».
Унікальні документальні свідчення про діяльність Центральної Ради, про перебіг українських національно-визвольних змагань початку ХХ століття надійно і дбайливо зберігають архівні установи України. Розпочинаємо цикл публікації архівних документів, присвячених 100-річчю Української революції. Пропонуємо документи, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об’єднань України — створені Центральною Радою в перші дні її існування (мову та стилістику збережено).
Звернення Центральної Ради до українського народу. 9 березня 1917 р.
Народе Український!
Впала вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії.
Настав час і Твоєї волі й пробудження до нового, вільного, творчого життя, після більш як двохсотлітнього сну.
У перше, Український тридцятип’ятиміліонний Народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто Ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім’ї вільних народів могутньою рукою зачнеш сам собі кувати кращу долю.
Впав царський уряд, а тимчасовий оголосив, що незабаром скличе Установчі Збори (Учредительное Собраніе) на основі загального, рівного, прямого й таємного виборчого права.
Звідти уперше на весь світ пролунає у всій своїй силі справжній голос Твій, справжня воля Твоя.
До того ж часу ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які Тобі природно належать, і які Ти повинен мати, великий Народе, сам хазяїн на українській землі.
А в найблизшим часі права на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інстанціях. З таким же спокоєм, але рішуче домагайся, Народе, того ж права для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій на Україні.
Народе Український!
Селяни, робітники, солдати, городяне, духовенство і вся українська інтелігенція.
Додержуйте спокій: не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад в житті, але разом, щиро і уперто беріться до роботи: до групування в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український Національний Фонд і вибирайте своїх українських людей на всі місця — зорганізуйтесь!
Тільки згуртувавшись, можна добре пізнати всі свої потреби, рішуче за них заявити і створити кращу долю на своїй Землі.
Народе Український!
Перед Тобою шлях, до нового життя.
Сміливо ж, одностайно йди на той великий шлях і, в ім’я щастя свого і щастя будучих поколінь, Матері України, могутньою рукою твори своє нове вільне життя.
Українська Центральна Рада.
Київ, Року 1917, березоля 9.
Оголошення про проведення української маніфестації, опубліковане у «Вістях з Української Центральної Ради у Києві» за 19 березня 1917 р.
УКРАЇНЦІ!
Настав час, що народи Російської Держави сподівались сотні літ!
Упав царський уряд і широко одкрилися двері до громадської праці.
Час надій і творчої роботи!
Представники усіх українських груп, товариств і гуртків вибрали і призначили Українську Центральну Раду у Києві, щоб вона орудувала усіма справами нашими.
Українська Центральна Рада постановила:
1) урядити сьогодні загальну українську маніфестацію.
2) скликати на 6, 7 і 8 квітня (апріля) у Києві загальноукраїнський Конгрес для установлення постійних членів Центральної Української Ради.
3) одкрити збір грошей на заснування Українського Національного Фонду.
4) вести організаційну роботу, щоб згуртувати всі наші реальні творчі сили і направити їх на добровільну роботу на користь Рідного Краю.
Українці! Скільки де Вас є, організуйтеся, виберіть одного чи двох Ваших представників від кожної організації і хай вони їдуть у Київ на всеукраїнський з’їзд, що відбудеться 6-го, 7-го і 8-го квітня.
...І оживе добра слава — Слава України!
Повідомлення Центральної Ради про заходи з організації української влади в Києві. Березень 1917 р.
Український військовий комітет.
Перші збори українських офіцерів і солдатів відбулися 9 березоля. Збори ухвалили вважати себе за Установчу Військову Раду і звернутись до Тимчасового Уряду з відозвою, в якій Військова Рада вітає виголошені Урядом свободи в твердій вірі, що Тимчасовий Уряд виголосить до України, ще до скликання Установніх Зборів, правний акт, подібний актові до Фінляндії, в якому має повернути Україні її автономні права, знехтувані царатом.
11 березоля відбулося Військове Віче, на якому зібралося понад тисячу солдатів і офіцерів. Віче, затвердивши резолюцію попередніх зборів, ухвалило організувати Український охочекомонний полк. Обрано тимчасове Військове Бюро з 7 членів. 12 березоля Бюро скликало Військовий Комітет з депутатів от солдатів і офіцерів.
В день загальної маніфестації «Свята Свободи» 16 березоля в Києві в Українськім поході Українці вояки йшли під національним прапором добре ушиковані, кількістю 11/2-2 баталіони, з військової орхестрою. 16 березоля відбулися перші збори Українського офіцерського Клюбу.
Український Охочекомонний Полк
Українське Військове Віче 11 березня ухвалило закласти «Охочекомонний Полк» з вільних од військової служби людей. Для здійснення цієї ухвали обрано бюро: комітет полку. Впис охочих людей відбувається в Педагогічному Музеї.
Головна Укр. Студентська Рада
м. Києва
Заклалася і пильно працює вже на протязі 20 день Гол. Ук. Ст. Рада, до якої ввійшло 20 представників від вищих шкіл м. Києва. Робота проводиться надзвичайно жваво. Зоорганізовані також середні школи. На Великдень буде скликано конференцію представників всіх вищих шкіл Росії. Скоро має вийти перше число «Вісника Г. У. С. Р. з якого можна буде докладно довідатись, як живе й працює місцева організація студентів-українців м. Київа.
Витяг зі статті М. Грушевського, опублікована в газеті «Нова Рада», № 1 за 6 квітня 1917 р.
Велика хвиля настала! Впали з України кайдани, в котрі прибрала її лукава політика Московського царства, коли визволений великими зусиллями Український Народ передав в його опіку новоздобуту свободу! [...]
Минули ті обставини, коли ми мусіли виступати з петиціями, супліками, доказувати свої права навіть на культурне самоозначеннє, навіть на такі елементарні права, як уживаннє своєї мови для своїх культурних потреб, допущення її до научання в урядах і суді. Ще рік тому українське громадянство силкувалося прихилити уряд і законодатні органи до того, щоб звели українську справу в Росії з мертвої точки, признавши отсі елементарні домагання: занехаяння репресій, відновлення скасованого з початком війни друкованого українського слова, заведення української мови в школі і в урядуванню. Ні уряд, що ще не вірив тоді в можливість повного винищення українства в виїмкових обставинах війни, ні російські парламентарні круги, ні поступове російське громадянство тоді не услухали нашого голосу. Українство зосталося на мертвій точці репресій аж до останньої хвилі. Система репресій була доведена до небувалих крайностей — дійшла свого вершка, небувалого від ганебного указу 1876 року, саме в переддень революції, переставила українську справу в зовсім інші обставини, на зовсім іншій грунт.
Нічого більш помилкового не може бути тепер, як витягувати старі українські петиції й подавати їх наново правительству, як наші домагання в данім моменті.
Не може бути більшого непорозуміння хвилі, як наші старі домагання вважати мірою українських потреб в теперішності і сповненням їх думати задоволити потреби нинішнього українського життя.
Те, чого ми добивалися п’ять, чотири, три, навіть рік тому і те, що дане тоді було б прийняте українським громадянством з подякою і дійсно могло б мати своє значіння, бути добром для нашого народу, ощадило б його від переживання тяжких хвиль останніх літ, улекшило йому дальший культурний похід, воно, розуміється потрібно і тепер, мусить бути уділено негайно, щедрою рукою, в розмірах найбільш широких, свобідних від усяких обмежень і застережень — але воно ніяк не може вважатись задоволенням українських потреб, «розв’язанням українського питання» для даного моменту. Се треба з усією рішучістю сказати про останню заяву тимчасового правительства про його спочуття до «культурно-національного самоозначення народностей Росії». Не про нього тепер річ, і нікого воно тепер не інтересує на Україні.
Великі події пережиті нами зняли гальми з скритої енергії нашого народу, як пригнетена спружина вона підноситься перед здивованими очима чужих — і своїх.
Потреби і домагання України розгортуються в усій широті. Найбільше нещастя в сій хвилі і для правительства і для провідників громадянства — се не поспіти за скорим розгортанням домагань моменту. [...]
Остерігаємо від сього! Ми в кожнім разі помилок не можемо робити! Мусимо тримати руку на пульсі народного життя і йти в ритм його биття. Воно тільки нам закон, йому ми мусимо коритись, його голосити всім, без огляду, чи воно буде їм приємне, чи ні.
Домагання, котрі висуває нинішня хвиля, можуть бути прикрою несподіванкою для багатьох — але нема що робити! Мусимо їх ставити і проводити. Лагідно, по можности, і тактовно, скільки є змоги, але рішучо, рішучо, рішучо. Fortіter іn re, suavіter іn modo, як говорить старе прислів’я (твердо щодо самої речі, м’яко щодо форми). Перед вагою моменту і відповідальністю, яку він кладе на всіх нас, мусять відступити на другий план всякі інші огляди і рахунки. Воля нашого Народу мусить бути сповнена.
Світлана ВЛАСЕНКО, начальник відділу Центрального державного архіву громадських об’єднань України, кандидат історичних наук.
Із Постанови Верховної Ради України
Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році
З метою консолідації та розвитку історичної свідомості Українського народу, збереження національної пам’яті та належного відзначення і вшанування пам’ятних дат і ювілеїв Верховна Рада України постановляє:
Урочисто відзначити на державному рівні у 2017 році пам’ятні дати і ювілеї згідно з додатком.
100 років з часу початку Української революції та з дня утворення Української Центральної Ради (17.03.1917).
