Поки в Україні лише формуються зачатки нової реабілітаційної системи, українських військових приймають на реабілітацію інші країни демократичного світу. Зокрема — Литва. Регулярно.


Наприкінці минулого року до одної з груп реабілітації потрапив колишній житель Донеччини, учасник АТО, військовий з Кіровоградщини Микола Нікітін. (З його історією читачі «Голосу України» вже мали нагоду ознайомитися (в №196 за 13.10.2016 та №198 за 19.10.2016).

 

Рамунас Серпатаускас. 

 

У місцевому Музеї боротьби партизанів із комуністами (Микола Нікітін — посередині).

 

У Литву повинен був летіти інший український військовий, який не зміг цього зробити через певні обставини, тож нагода пройти відновлення в литовському центрі реабілітації випала Миколі Нікітіну. У зоні проведення АТО він дістав контузію та пошкодив спину під час падіння з авто.


Центр реабілітації, що розташований у місті Друскінінкай, приймає щороку на реабілітацію шістьох українських військових. Цьогоріч щасливу путівку отримали троє воїнів із Харкова, двоє з Дніпра та один із Кропивницького.


«Перш ніж поїхати, я відправив їм епікризи. Наступного дня мені дали відповідь, що мої проблеми зі здоров’ям у компетенції цього медзакладу», — розповідає Микола Нікітін.


У почесному литовському консульстві в Дніпрі Миколі швидко оформили візу, і разом із п’ятьма іншими АТОвцями він полетів у Литву.


На вільнюській землі


У Вільнюсі військових зустрічав волонтер і учасник добровольчої армії Литви, яка нині саме формується, Рамунас Серпатаускас (Ramunas Serpatauskas).


«У нас зараз тільки думають створити таку армію. У Литві є регулярні війська (контрактники) і є добровольча армія, куди приймають громадян віком від 18 до 60 років, які пройшли строкову службу», — зауважує Нікітін.


Рамунас добре розмовляє російською, яку вивчив спеціально для роботи з українськими військовими. Він супроводжував українців протягом усього перебування в Литві і організовував культурну програму. Став для них справжнім другом і поводирем — і в центрі реабілітації, і на екскурсіях.


Друскінінкай — домівка на 28 днів


«Я лікувався в госпіталях, тому готувався до поїздки — взяв із собою кип’ятильник, рушнички, чашку, ложку тощо, — розповідає Нікітін. — Але нічого з цього мені не знадобилося, адже в кожній так званій палаті було все необхідне для життя. Чайник, ноутбук, телевізор, посуд, рушнички, капці — все, що треба було».


Центр розташований біля соснового лісу, поряд — озеро. «Пішли прогулятися лісом і побачили там заасфальтовані доріжки. Я спочатку здивувався, навіщо там асфальт, а потім побачив знак «велодоріжка» — для велопрогулянок, з дуже хорошим освітленням. І вражаюча чистота. Багато урн і ніде не валяються недопалки, стаканчики... Нічого».


Лікувальний експрес-курс


До кожного пацієнта тут індивідуальний підхід, незалежно від національності (у центрі також лікувалися литовські військові). Спочатку лікар оглянув військових, призначив фізпроцедури (прогрівання, масажі, грязьові ванни, гімнастика звичайна і водна) залежно від діагнозу.


Найперший етап реабілітації — розмова з психологом 


«Психолог підготовлений за стандартами НАТО. Спілкування відбувається в кімнаті, де є масажне крісло з підігрівом, великий телевізор, грає спокійна музика, атмосфери додає ароматерапія. Це дуже розслабляє... Здивувало, що психолог спілкувався з нами з самого спочатку, а вже потім — решта лікарів, адже у нас навпаки».


Крім того, за словами Миколи Нікітіна, навіть методика роботи психологів наших і литовських різниться. «У нас тут психологи працюють: «Намалюй мені щось». А там поступово розвивається розмова. Психолог попередив, що 28 днів — дуже мало. Мовляв, що за цей час він не встигне з нами повноцінно попрацювати. І це — експрес-курс, який зможе нас «відкрити», а далі будемо працювати над собою самі. Повний курс повинен тривати близько трьох місяців».


З повагою до свого минулого


Рамунас приходив у реабілітаційний центр щодня і, окрім буденного супроводу, займався культурними програмами перебування українців у Литві. Волонтер організував ряд екскурсій для військових.


«Першою була поїздка до Музею боротьби партизанів із комуністами (1939 — 1953 рр.). Потім — до бункера в старому хвойному лісі, де дислокувалися партизанські підрозділи. За кілька днів — до Музею різьби по дереву.

Скрізь і екскурсоводи, і звичайні люди радо зустрічали. Коли дізнавалися, що АТОвці — підходили потиснути руки. Казали: «Ви молодці, ви тримаєтесь! Ви сильні...». У Литві — високий рівень поваги до людей, які воювали. Вони з розумінням ставляться до них, бо знають і цінують свою історію».


А ще Микола Миколайович констатує, що в Литві неприязно ставляться до росіян: «Навіть ті, хто приїжджає пожити тимчасово, повинні робити це за литовськими правилами. З прапорцями російськими не ходи. На георгіївські стрічки довго дивитись не будуть — можуть навіть депортувати. А до українців литовці — дуже дружні».


Побували українські військові і в адміністрації добровольчого корпусу, який формується у Литві. Там АТОвці ділилися історіями свого життя з тамтешніми десантниками.


«Нам були дуже раді командири батальйонів, адже ми побували в зоні АТО і бачили війну на власні очі. Ми розповідали кожен свою історію: де хто був, що з нами трапилося, що відчували. Потім Рамунас сказав: «Те, що ви не боялися, що воювали за свою країну — це на них дуже вплинуло».


За словами Миколи Нікітіна, їхній досвід боротьби з російською агресією актуальний в Литві, напевно, як ніде. Адже ця країна готується до розвитку подібної ситуації на своїх теренах.


«Це народ, який готовий захищатись. Того, що Росія дійде до Литви, що нападе, вони не бояться — вони до цього готуються...», — зауважує Нікітін.


Литовці пишаються своєю країною і своєю історією. «Від малої дитини до дорослого — всі знають кожного керівника держави та особливості їхнього правління. Пишаються військовими, які обороняють свою країну та допомагають захищати інші».


З розповідей про Україну місцеві мешканці зробили висновки, що Україна за рівнем розвитку — це Литва 25 років тому. А для того щоб досягнути рівня життя Литви, треба вчити справжню (а не нав’язану) історію своєї землі та бути готовими до змін.


Микола стверджує, що за 28 днів перебування в Литві встиг полюбити цю країну і щирість місцевих мешканців, та підкреслює «Полюбив Литву, але Україну я люблю більше».

Довідково

Друскінінкай — курортне місто на півдні Литви, самостійна адміністративна одиниця, в складі Алітуського повіту. Розташоване за 129 км від Вільнюса. У місті сконцентровані бальнеологічний, грязьовий і кліматичний курорти. Військовий реабілітаційний центр приймає українських військових із вересня 2014 року. Всі витрати покриває приймаюча сторона.


Фото надані Миколою НІКІТІНИМ.