Рішення парламенту про відзначення минулого року 100-річчя Панфильської дослідної станції ННЦ «Інститут землеробства» НААН спонукало оцінити екологічні наслідки від проведення суцільного осушення торфоболотного фонду України за цей період. Завдяки добрій волі директора Інституту агроекології та природокористування НААН академіка О. Фурдичка у вересні 2016-го було здійснено експедицію на чолі із завідувачем відділу охорони ландшафтів, збереження біорізноманіття і природозаповідання доктором біологічних наук В. Коніщуком насамперед по річці Трубіж Баришівського району Київської області, яку почали системно осушувати починаючи від 1910 року. Уже попередні результати дослідження довели значне збідніння фіторізноманіття або зникнення окремих видів флори з родини орхідних та гідрогелофільних рослин, сфагнових мохів. Однак найбільшою загрозою, що наближає до екологічної катастрофи, є зростання з 25,85 до 30 відсотків зольності торфу з рівнем його розкладу до 80 відсотків і, головне, стояння ґрунтових вод, що сьогодні впали до 3—4 метрів! Якщо негайно не прийняти загальнодержавну програму збереження цієї притоки Дніпра, годі й казати про майбутнє такої розрекламованої децентралізації влади з можливостями місцевої громади. Існують національні проблеми, що потребують узгоджених рішень, передусім через бюджетні загальнодержавні програми. Серед них — стан та перспективи використання торфовищ.

 

Віктор ВЕРГУНОВ.

 

Василь КОНІЩУК.

 

Торфові болота займають лише три відсотки суші світу, але містять 30 відсотків запасів вуглецю, що вдвічі більше за ліси. Щорічна маса депонування вуглецю болотами України становить понад 7 мільйонів тонн. Але після осушення, горіння торфовищ утворюються осередки поширення небезпечних речовин (двоокис вуглецю, метан, радон тощо), адвентивних, інвазійних видів біоти. Викиди СО2 від торфового дренажу, пожеж, господарської експлуатації прирівнюють до 10 відсотків річних обсягів від спалювання викопних корисних копалин (вугілля, нафта, газ). Тоді як економічний ефект від депонування вуглецю, очищення атмо-сфери, фільтрації води екосистемою болота площею один гектар в Україні становить понад 300 доларів США на рік, що вдвічі більше лісових масивів. Тобто «легені Землі» — не лише ліси, а й торфові болота.


Згідно з Державним балансом запасів корисних копалин, складеним Державною геологічною службою України, станом на 01.01.2011 р. торфові ресурси України значні. Основні запаси торфу розміщуються в таких областях: Волинська (21 відсоток), Рівненська (18), Чернігівська (12), Київська (11), Львівська (6), Хмельницька (6), Сумська (5), Житомирська (4), решта областей — 4 відсотки. Перспективними для розвідки налічується 199 торфородовищ площею 111296 гектарів з балансовими запасами торфу 244115 тисяч тонн, позабалансовими — 57199 тисяч тонн. Відповідно до даних Укрземпроекту, який за дорученням колишнього Мінсільгоспу розробив пропозиції «Про комплексне використання торфових родовищ в Україні» в користуванні сільського господарства перебуває 772,2 тисячі гектарів торфових родовищ з яких 280,6 тисячі гектарів представлено осушеними сільгоспугіддями, а решта площ зайнята малопродуктивними сіножатями, пасовищами, болотами та кущами. У користуванні лісогосподарських підприємств перебуває 153,6 тисячі гектарів торфових родовищ, більша частина яких також осушена.


В Україні склалась катастрофічна ситуація з використанням осушених торфовищ, загальна площа яких у сільськогосподарському та лісогосподарському використанні перевищує 300 тисяч гектарів, що становить майже третину від загальної площі всіх торфородовищ України. Осушені торфородовища нині використовують неефективно або взагалі не використовують: вони заростають бур’янами, кущами, гідротехнічні канали, регулюючі, насосні станції та водойми, переїзні мости та шлюзи руйнуються. Неконтрольованими на цих площах є мисливство, рибальство та інші види відпочинку з розведенням багаття, яке є основним джерелом виникнення торфових пожеж. Втрати осушеного торфу відбуваються внаслідок мінералізації органічної речовини, за рахунок його відчуження з урожаєм сільськогосподарських культур, механічного впливу, вітрової ерозії. Найзначніші за масштабами втрати торфу стаються внаслідок пожеж на осушуваних масивах. Б’ють в набат, коли вже горить (у нашому випадку мається на увазі торф). Державна служба з надзвичайних ситуацій України щорічно звітує про локалізацію тисяч торфових пожеж, але першопричини не аналізуються, як і не впроваджуються наукові методичні рекомендації рекультивації, реабілітації осушених торфовищ. Часто керуються злочинним принципом «горить хата — то й гори сарай», але ж проблему можна і потрібно розв’язувати! Втрачаючи торф, втрачаємо цінну рослинність, ландшафти, забруднюємо полютантами і канцерогенами довкілля, зменшуємо площі земель для ефективного сільського, лісового та інших господарств. Одночасно на осушених торфовищах відбуваються незворотні процеси антропогенної ерозії (вивітрювання та вимивання гумусу з верхньої частини торфовища, зазолення мінеральними компонентами в періоди весняних та літніх повеней, дощів тощо). Унаслідок ерозії родючість земель на осушених торфовищах катастрофічно зменшується або зникає зовсім унаслідок вивітрювання гумусу під час проведення сільськогосподарських робіт. Зазолення і мінералізація — дуже нагальні проблеми торфовищ. Основними чинниками, які впливають на процес мінералізації торфу, утворення нітратів, є водний, повітряний і тепловий режими, окислення, ступінь розкладання органіки. Зміна водних процесів, мінералізації супроводжується зміною процесів нітрифікації у ґрунті. За визначенням умісту азоту нітратів у торфі виникає можливість оцінити інтенсивність процесу нітрифікації. Нітрифікація характеризує ступінь мінералізації органічної речовини й дає уявлення про рівень забезпечення рослин мобільним азотом. Біологічна активність ґрунту відповідає вмісту мінеральних форм азоту в шарі 0—30 сантиметрів.


Існує проблема залучення частини осушених торфовищ, які неефективно використовуються за призначенням, для промислового видобування торфу на паливо та добрива. Вплив торфового виробництва на навколишнє середовище обмежений тільки локальним ефектом — підвищення навантаження на водні системи, запилення повітря та емісія газів, які виділяються при спалюванні торфу. Вода, що стікає з полів торфовидобутку, не утримує отрутохімікатів або небезпечних бактерій. Заміна традиційних видів палива, що імпортуються (кам’яного вугілля, мазуту, газу) на торфові види палива (фрезерний та кусковий торф, брикети і напівбрикети та інші) дасть змогу значно знизити обсяги та кількість шкідливих викидів в атмосферу. Зола, яка утворюється під час спалювання торфу, своїм складом та властивістю може використовуватися як добриво, що поліпшує не тільки склад, а й структуру ґрунтів. Це дасть змогу також значно знизити одночасно плату за шкідливі викиди в атмосферу котельнями житлово-комунального господарства. Використання торфу для утилізації відходів птахокомбінатів та тваринницьких ферм розв’язує екологічну проблему цих об’єктів і одночасно дає можливість отримати високоякісні торфопослідні та торфогнійні добрива. Отже, більш широке використання торфу на вироблених торфовищах у сільському та лісовому господарствах дасть можливість вирішити також низку екологічних проблем. Але варто мудро підходити до експлуатації торфових запасів, насамперед розробляти вже осушені торфові масиви. На осушення нових водно-болотних угідь в Україні доцільно встановити мораторій за аналогією з Польщею. На вироблених торфовищах нормативно-правовими механізмами необхідно зобов’язати надрокористувача, землевласника провести комплекс рекультиваційних, реабілітаційних заходів. Зокрема, це може бути залуження, залісення, створення каскаду ставів для риборозведення, організація мисливських господарств, закладання плантацій ягідників (крупноплідна журавлина, канадська лохина), створення колекцій біоенергетичних культур (верба, міскантус тощо).


Використання торфу як органічного добрива дасть змогу компенсувати втрати гумусу на орних землях з інтенсивним землеробством, а також підвищити їх урожайність та якість сільськогосподарської продукції.

Ефективнішим є також постачання торфу в тепличні господарства для приготування ґрунтів з вирощування екологічно безпечної овочевої продукції. Напрацьовано низку інших напрямів екологічного використання різних видів торфу в господарствах: споживання верхового торфу в побутових цілях для утилізації і компостування відходів в господарстві індивідуальних забудовників, у яких відсутня каналізація; використання пухівки, яка утримується у верхових торфах, у фільтрах для очищення стоків у фермерських господарствах, індивідуальних забудовах та інших об’єктах; застосування торфу для локалізації і ліквідації викидів нафтопродуктів та інших видів забруднення ґрунту та води, в тому числі і для ліквідації забрудненого ґрунту та водних об’єктів унаслідок Чорнобильської катастрофи; використання вироблених торфовищ як очисних споруд невеликих населених пунктів.


Результати наукових досліджень свідчать, що тривале використання ґрунту без достатнього внесення органічних добрив призводить до значного зменшення урожайності через компенсацію втрат гумусу. Річні втрати гумусу на землях в Україні в середньому становлять 0,3 — 1,8 т/га і за прогнозами вони будуть ще більші у зв’язку із сучасною економічною скрутою, яку нині переживає аграрний сектор. Унаслідок значного зменшення поголів’я великої рогатої худоби дуже зменшилися можливості щодо отримання гною як одного із найцінніших органічних добрив. Дуже близьким органічним добривом до гною є торф. За вмістом азоту торф перевершує гній, але азот в торфі перебуває в органічній формі, нерозчинній і недоступній для рослин. Для того, щоб торф став добривом, необхідно знизити його кислотність, активізувати мікробіоту, підвищити розчинність трофічних речовин, збагатити фосфором та калієм. Аграрний сектор країни може в короткий термін компенсувати дефіцит в органічних добривах за рахунок збільшення видобутку торфу для приготування компостів. За продуктивністю, агроенергетичною та економічною ефективністю на торфо-болотному ґрунті найдоцільніше незмінно вирощувати багаторічні трави і запроваджувати сівозміни з їх часткою не менш як 63—73 відсотки. Додатковою групою культур у сівозмінах є однорічні трави, поукісні та пожнивні культури з коротким вегетаційним періодом. Оптимальним співвідношенням ландшафтних комплексів у долині рівнинної річки має бути 15—30 відсотків природних екотопів і лісових насаджень, 10—35 відсотків багаторічної трав’яної рослинності, не більш як 45—55 відсотків посівів однорічних сільськогосподарських культур.


Питання вдосконалення фонду осушених земель нині є найактуальнішим, адже в процесі земельної реформи цей фонд змінив власника — від колгоспів і радгоспів він перейшов до сільських, селищних рад та в колективну власність. Їм передано майже 3 мільйони гектарів осушених земель, або 87 відсотків загальної площі осушення в Україні. Нині в сільськогосподарському користуванні перебуває менш як 2,2 мільйона гектарів, або 70 відсотків осушених площ. Із них ефективно використовують лише 880 тисяч гектарів, або 40 відсотків. Приблизно мільйон гектарів їх потребує поліпшення технічного стану через реконструкцію і модернізацію дренажних, меліоративних систем.


До актуальних завдань слід віднести проведення екологічної паспортизації, моніторингу торфових ґрунтів у гумідній зоні на рівні їх оцінювання на екологічному макро- і мезорівнях, а також за принципом басейнового підходу до ведення комплексного моніторингу. Перспективним напрямом є транслатеральний підхід раціонального природокористування та охорони довкілля, для головних торфових регіонів це може стати імплементація рамкової Поліської екологічної конвенції сталого розвитку (Білорусь, Польща, Литва, Україна, РФ). Не варто також забувати про мікрокліматорегулюючу роль торфовищ. А в умовах змін клімату торфовий банк даних (торфотека) може прояснити закономірності історії зміни погодно-кліматичних умов із часів останнього Дніпровського зледеніння (понад 10 тисяч років тому) на основі аналізу відмерлих водно-болотних організмів, їх екологічних особливостей. Сучасні теоретико-методологічні розробки щодо екологічних особливостей, збалансованого, раціонального природокористування торфовищ, на жаль, не мають ефективного застосування на практиці. У сусідній Білорусі успішно впроваджується державна програма «Торф», де передбачено як використання, так і охорону торфових родовищ, за аналогією в Україні доцільно також розробити схожу систему управління. Крім суто ресурсних функцій (агроугіддя, рілля, луки і пасовища, торфові добрива, родовища торфу на паливо) не варто забувати про ландшафтну функцію торфовищ, збереження біорізноманіття, рекреацію, депонування парникових газів, фільтрацію вод тощо. Після масштабних осушувально-меліоративних заходів у більшості випадків не проведено якісної рекультивації земель, є по-одинокі приклади реабілітації (повторне заболочення) — торфовище Замглай (Чернігівська область), які не завжди успішні. Із центрів специфічного аборигенного різноманіття флори і фауни осушені торфовища стали осередками інвазій адвентивних видів, пірогеннонебезпечними осередками, резервуарами поширення полютантів та інших небезпечних забруднюючих (в тому числі радіоактивних) речовин.


Отож бережімо, відновлюймо торфовища, раціонально їх використовуймо!

ФАКТ

На осушення нових водно-болотних угідь в Україні доцільно встановити мораторій за анало-гією з Польщею.

ФАКТ

Дуже близьким органічним добривом до гною є торф. Для того, щоб торф став добривом, необхідно знизити його кислотність, активізувати мікробіоту, підвищити розчинність трофічних речовин, збагатити фосфором та калієм.


Віктор ВЕРГУНОВ, академік НААН (Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН); 

Василь КОНІЩУК, доктор біологічних наук (Інститут агроекології і природокористування НААН).