Цьогорічна провесінь принесла поповнення в скарбницю осягнення й розвитку української духовності — побачило світ давно очікуване солідне видання «Учитель життя. Сковорода як гасло часу». Це друга книга із трикнижного проекту «Сковорода-300», який завершується у 2022 році 300-літтям від дня народження самобутнього європейського філософа, світового мораліста, видатного духівника — Великого Українця. Автор-упорядник її — невтомний дослідник-сковородинознавець, лауреат Шевченківської премії Володимир Стадниченко.
Це видання — нова сторінка Сковородіани Володимира Яковича, яку він започаткував ще в досвітки третього тисячоліття серією публіцистичних розвідок про великого нашого мудреця Григорія Сковороду, зібраних згодом у книгу «Іду за Сковородою. Сповідь любові до вчителя».
Автор торкнувся цієї теми не випадково: серцем відчув, що наявні дослідження про філософа-духівника мають певні рамки соцреалізму, у яких тісно такому велету. Тож, сказавши «а», він ще більше заглибився в сутність праць Сковороди, аби вивищити на повний зріст істини життя і щастя в розумінні мудреця.
Те заглиблення гуртувало однодумців на шляху до великого проекту «Григорій Сковорода-300», ініціатором і найпотужнішим генератором якого став В. Стадниченко. І показав приклад іншим книгою «Садівник щастя. Сковорода як дзеркало України» — першим виданням у рамках згаданого проекту. Виклавши в ньому спогади інших сковородинознавців, автору вдалося спроектувати творчу спадщину Григорія Савича на наш час, на прямий дотик його вчення та моральних приписів до тривожних викликів XXІ століття. Звідси несучий стрижень книги — органічне поєднання сковородинівської науки про щастя людини, природженість її до праці на землі з глобальною вимогою сьогодення — сталим (гармонійним) розвитком суспільства.
Зазначені проекції значно поглиблені в книзі «Учитель життя». Вона, за свідченням фахівців, набагато повніше розкриває образ мислителя, доповнюючи його новими, несподіваними гранями. Насамперед, детальним розкриттям його концепції «філософії щастя», сміливим проникненням у таїну побудови Всесвіту. І, нарешті, в книзі простежується шлях Сковороди до істини, до Вищого розуму, його очікування і формування нової, істинної людини.
Володимир Стадниченко зібрав на підтвердження цього ще й свідчення-дослідження понад двох десятків інших вдумливих сковородинознавців, які в світлі нового часу — у незалежній Україні, в розкутості від імперських та більшовицьких догм — розкривають образ Мислителя та його спадщину, що надто актуальні в осмисленні та запереченні нашого каламутного сьогодення, в якому багато хто шукає щастя в нагромадженні статків, а не в духовний сродності з природою.
Вихід у світ «Учителя життя» став і певним підсумком Сковородіани В. Стадниченка до його 80-річчя. Підсумком вагомим та авторитетним, що й спонукало послідовників-сковородинознавців і колег-журналістів сказати добре, тепле слово про творчий неспокій цього невтомного автора досліджень не лише на сковородинівську тему. Вони сказали його у щойно виданій книзі «Володимир Стадниченко. Непарадний портрет», що з’явилася друком, як і «Учитель життя», у видавництві «Успіх і кар’єра».
Колеги не могли цього не зробити. Бо маємо неординарний випадок у вітчизняній журналістиці: газетяр, який доріс до високих державних посад (головний редактор, міністр, голова...), ще 1976 року однією з перших своїх книжок «Шукаю себе» засвідчив: посади чиновника скороминущі, не в них сенс життя. Тож знайшов себе в дослідженні та донесенні до сучасників істин життя і щастя Г. С. Сковороди. Які і сам сповідує.
Микола МАХІНЧУК, для «Голосу України».
