Фальшиві слова, квіти і вихідний день. Такими для Криму були три дні «возз’єднання» з Росією, які відбувалися з 16 по 19 березня і в чомусь повторювали події трирічної давності, коли на вулицях кримських міст з’явилися люди у військовій формі зі зброєю та без розпізнавальних знаків.
Вони були й цього разу. Вулицями Сімферополя пройшло в строю так зване народне ополчення Криму, «бійці» якого блокували українські військові частини на півострові. Тоді вони називали себе героями, які виступили на захист мирних кримчан, і що вони, мовляв, були беззбройними. Насправді це далеко не так.
Загони формувалися спеціально й в обстановці великої таємності. Ще наприкінці січня — початку лютого 2014 року були визначені кандидатури командирів та об’єкти для нападів. Паралельно вирішувалися й політичні питання. Саме в той само період депутати Верховної Ради АРК і її спікер Володимир Константинов вели активні переговори в Москві, у Держдумі й Раді федерації, в адміністрації Путіна. Там же й розроблявся сценарій. Причому спочатку передбачалося захоплення влади й адмінспоруд на 23 лютого, але потім терміни перенесли. А 23 лютого був уже офіційно проведений огляд «народного ополчення». Дивлячись тоді на людей, які зібралися на площі біля будівлі кримського парламенту, складно було собі уявити, що ці люди, більшості з яких уже давно перевалило за 45 років, могли буквально через тиждень почати блокування, а потім і захоплення українських військових частин на півострові.
Ні, певна річ, вони були тільки прикриттям, щитом, або, якщо хочете, гарматним м’ясом для «зелених чоловічків» російського президента, які реально брали участь у захопленнях.
27 лютого росіяни зважилися на захоплення будівель парламенту Криму й уряду. Це був спецназ морської піхоти Чорноморського флоту та колишні бійці «Беркута». Наступного дня на вулицях з’явилися озброєні «зелені чоловічки», які становили здебільшого десантні підрозділи російської армії, перекинуті з материкової Росії. Саме вони починали переговори з командирами українських військових частин. Так було в Перевальному Сімферопольського району, де дислокувалася 36-та бригада берегової оборони ВМС України й в інших регіонах Криму.
Уже пізніше почалася підготовка до «референдуму», що проходив 16 березня, наступного дня його «підсумки» визнаються в Росії, а 18 березня 2014 року Крим і Севастополь «приймаються» до складу РФ.
Нині в Криму святкують «возз’єднання» тільки ті, хто брав участь у крадіжці півострова.
Кримсько-кремлівське «керівництво» заявляє, що Крим у Росії вже назавжди, мовляв, кримчани повністю відмовилися від України й уже не пам’ятають український період. Але це далеко не так. Достатньо хоч одного разу побувати хоча б на одному із трьох пунктів пропуску, через які масово переходять на бік Херсонської області й назад кримчани. Хтось вчиться у вузі на материковій частині України, хтось їде до родичів, а хтось просто подихати повітрям свободи. І таких, на щастя, чимало.
Євген КОЛИШЕВ.
Ялта.
