Чотири протитанкові керовані ракети полетіли в село, на щастя, ніхто не постраждав
Що таке сіра зона? У нашому випадку — це нейтральна територія, розмежування між сторонами конфлікту. Вона сіра — як у прямому, так і переносному значенні. Буває дуже «сірою» і не дуже. Фактично влада на таких територіях у руках військових. Із населення — переважно люди похилого віку, але є і жінки та діти. Піклуватись про тих людей українській владі вкрай складно. У більшості випадків тут відсутнє енергозабезпечення, довкола покинуті й занедбані будинки, пекельні дороги й змарнілі люди. Як жартують нині в соцмережах, Путін почав війну проти фашистів та бандерівців, а по суті зруйнував найбільш проросійський регіон в Україні.
Сіру зону умовно ділять на три категорії. До першої можна віднести покинуті села, що розташовані безпосередньо на лінії бойових дій. Тут немає органів влади, як і постійної роботи. Ті мешканці, які все-таки залишились у цих населених пунктах, змушені виживати за рахунок власного господарства, місцевої несанкціонованої торгівлі продуктами харчування, гуманітарної допомоги.
Друга категорія — міста і села, де зберігається присутність українських військових, так звані крайні блокпости. Від цього менш «сірими» вони не стають. Саме їх назви чути в щоденних повідомленнях прес-центру штабу АТО: Широкине, Гранітне, Авдіївка, Красногорівка, Мар’їнка.
Населені пункти, віддалені від лінії зіткнення на відстань до 15 км в український бік, належать до третьої групи. Це Дзержинськ, Світлодарськ, Староігнатівка, Попасна. Життя тут є, але місцеві вибори не були проведені, зруйноване обстрілом господарство в занепаді, а міжнародні гуманітарні організації стикаються із складнощами при взаємодії з місцевими органами влади і громадами.
А ще сюди прилітає. Прилітає регулярно: під вечір, вночі, зранку. Тоді, коли легше приховати відверте порушення Мінських домовленостей. Українські воїни звикли до постійних провокацій, навчились адекватно реагувати. Як і місцеві мешканці, які за графіком ховаються у підвали.
Місто Попасна на Луганщині, а особливо його східні райони із прилеглими селами, якраз і належать до тієї сірої зони. Тут не так гаряче, як в Авдіївці, та взводні опорні пункти тут щодня переживають обстріли із стрілецької зброї, мін та іншого важкого озброєння. Кілька днів тому по одному з таких ВОПів противник влупив із ПТКРів, звичайно, російського виробництва.
— До такого повороту подій, ми завжди готові, — каже командир підрозділу на ім’я Андрій (на знімку). — Ми лише дивуємося: для чого використовувати це недешеве озброєння. По чому чи по кому вони запускають ракети? Результат — усі полетіли в населений пункт. На щастя, ніхто з мирних мешканців не загинув і не отримав поранення. Усе це ми фіксуємо, передаємо докази ОБСЄ. Готуємося до наступних сюрпризів.
За словами наших бійців, противник поводить себе дуже нахабно, а деколи й безглуздо. Пояснення таких дій одне: їм потрібно викликати вогонь у свій бік, аби звинуватити Збройні Сили у зриві режиму тиші й стрільбі по мирних мешканцях на не підконтрольних Україні територіях.
Противник діє невеликими групами, переважно вночі. Тому виявляти ворога доводиться з допомогою тепловізорів. Підходять дуже близько. Це можуть бути як вояки армії квазіреспублік, так і місцеві «казачки», що працюють на ворога.
Юрій ІГНАТ.
Фото надано автором.
Попасна Луганської області.
