«Якби не війна» — таку назву має волонтерський фотопроект, представлений у Сєверодонецьку. Він висвітлює сторінки історії життя 122 звичайних людей, які стояли на захисті України і захищають її сьогодні. Авторами проекту стали четверо волонтерів Київського військового госпіталю — Юлія Волкова, Марина Соколова, Олена Бєлячкова та Олена Соколовська, сама ідея виставки належить Юлії Волковій.
Фото прес-служби Луганської ОДА.
— Я побачила світлини, де військових показано у відображенні дзеркала, — розповідає вона. — І в мене з’явилася ідея, якою у грудні минулого року я поділилася у Фейсбуці. Я запитала дівчат з госпіталю, а чому б нам не показати «своїх» хлопців? Вони мене підтримали. Усього ми створили вісім блоків фотовиставки, умістити всі роботи в один було неможливо. Блоки створено тематичні. Перший, наприклад, про кохання. За багатьма бійцями в госпіталі доглядали дружини, і ми бачили, з якою любов’ю вони це робили. Ще один блок присвячено мамам, які ночували біля ліжок хлопців. Є розділ, пов’язаний із професіями, адже багато хто до війни був мирним трудівником, серед них є навіть реставратор ікон. Окремий блок, присвячений загиблим воїнам, приурочено до Іловайської трагедії. І останній — ми його підготували до свята Покрови Пресвятої Богородиці, Українського козацтва та Дня захисника України.
— Девіз виставки «Якби не війна», це — сум, жаль чи щось інше?
— Найімовірніше, констатація факту. Якби не війна, не було б героїв. Мабуть, вона пробуджує у людині якісь почуття. Нестандартна ситуація змушує реагувати так, як сам від себе не очікуєш.
— Чи є на полотнах вихідці з Луганської області?
— Двоє у блоці про загиблих і один у блоці «Невідомі герої». Цей боєць, зовсім ще хлопчик, був активним учасником луганського Майдану, потім воював.
Для виконання проекту його автори запросили чотирьох професійних фотографів, які на волонтерських засадах, безплатно, провели фотосесії для бійців. Також були художники. Загиблих хлопців вони малювали з наявних світлин.
— Проект готувався цілий рік і основним фактором, за яким ми підбирали людей, було бажання показати ту війну, яку бачили вони, — приєднується до розмови волонтерка Марина Соколова. — Адже, по суті, у війни багато облич. Ці історії — не художній вимисел, тут нічого не додумано. Ми просили, щоб хлопці розповіли, що бачать, що відчувають, чому опинилися на війні. Тож вийшла дуже щира розповідь.
Фотовиставку вже подивилися п’ять міст. Після Сєверодонецька картини поїдуть до Маріуполя.
Павло ВОРОНЦОВ.
Луганська область.
