Наша країна посідає перше місце в європейському регіоні за рівнем неінфекційних дитячих захворювань

Коли заходиш до будь-якої поліклініки чи відвідуєш клініку, перше, що впадає у вічі, — безліч дітей. Із кимось із батьків або в старшому віці самостійно вони товпляться біля кабінетів лікарів-фахівців, а в стаціонарних відділеннях проводять час у палатах, лікувальних або маніпуляційних кабінетах. Як повідомила «Голосу України» головний педіатр вітчизняного МОЗ, завідувач кафедри дитячих і підліткових захворювань Національної медичної академії післядипломної освіти імені Платона Шупика, доктор медичних наук, професор Галина Бекетова, наша країна посідає перше місце в європейському регіоні за рівнем неінфекційних дитячих захворювань. За останні 20 років у 1,9 разу збільшилася захворюваність дітей на онкологічні недуги. Найбільше діти втрачають здоров’я в шкільні роки. З першого по одинадцятий клас кількість здорових дітей зменшується майже в 5,5 разу, в 4,4 разу зростає число тих, хто не просто має функціональні порушення, а страждає вже на хронічну патологію. 38% школярів не можуть адекватно реагувати на фізичні навантаження. 

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.

Школярі дуже стомлюються і... хворіють

Розмовляючи з тим чи іншим авторитетним медичним фахівцем щодо дедалі більшого зростання в нашій країні кількості хронічних хворих, щоразу чув: «А чого тут дивуватися, адже неприємна статистика починається з дітей, багато яких із патологією народжуються чи набувають її з молодшого віку, а, дорослішаючи, розвивають недугу до «хроніки». Тому стовідсотково здорові школярі у нас — велика рідкість». Чому? Невже й справді ситуація така сумна? Як таке допускається? А що медицина? І взагалі, що робити? Ці й багато інших запитань, за якими окреслювалася проблема не просто дитячого здоров’я, а майбутнього нації і, за великим рахунком, національної безпеки, привели в Інститут громадського здоров’я імені академіка О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України. Наш співрозмовник — завідувач лабораторії соціальних детермінант здоров’я дітей доктор медичних наук Світлана ГОЗАК (на знімку).

Фото надано інститутом.

— Світлано Вікторівно, кажуть, що коли настає період призову юнаків на військову службу, комісаріати зустрічаються з проблемами їх фізичної готовності. Ситуація справді така серйозна?

— Дивного у цьому нічого немає. Щодо динаміки зростання захворюваності дітей, то вона, зокрема за даними наших досліджень, насправді насторожує. Скажімо, у першому—четвертому класах мали місце 124 захворювання на 100 дітей, у п’ятому—дев’ятому — 191, у десятому — 239. Тобто більш як два захворювання на учня. І хоча в конкретному випадку ми вивчали ситуацію тільки у декількох школах і переносити отриману статистику на всю Україну не варто, але замислитися вона все-таки змушує.

— Що, на ваш погляд, спричиняє такий стан здоров’я?

— Це результат цілого комплексу чинників: того, якою дитина народилася — здоровою чи ні, яка в неї спадковість, які були умови життя, в якому районі вона живе — поряд із центральною автомагістраллю чи біля озера, поруч із лісом, чи сиділа вона у школі за партою, яка відповідала її зросту, чи практикувалися в класі фізкультхвилинки, чи займалася вона спортом, чи сидить за комп’ютером годинами... Тобто щохвилини на людей і на дітей, зрозуміло, впливає певний чинник — позитивно чи негативно. І якщо брати стан середньостатистичного юнака, то формувався він під їх впливом протягом 18 років. Часто важко сказати, які саме чинники найбільше вплинули.

— А якісь узагальнюючі дані є?

— За даними ВООЗ, якщо структурувати чинники, що впливають на здоров’я, то на медичне забезпечення припадає 10 відсотків, на генетику — 20, стільки само — на екологію, а на спосіб життя і його умови — 50 відсотків.

— 50 відсотків — це вже досить багато. Отже, наш стан наполовину залежить від того, як ми живемо і як до себе ставимося?

— Так. До того ж це не тільки розумний спосіб життя, рухова активність, щоденний режим, помірні навантаження, адекватний відпочинок, а й благополуччя сім’ї, її доходи, можливість купувати якісні й різноманітні продукти, віддати дитину в школу з методиками, які зберігають здоров’я, до спортивної секції.

— Наскільки я розумію, не останню роль відіграють і чинники ризику?

— Звичайно. Вони впливають на зародження й розвиток хронічних захворювань, зокрема серцево-судинних, дихальних, ожиріння, діабету. Знову-таки тих, що пов’язані зі способом життя.

— А на які чинники батьки в процесі виховання своїх дітей можуть більш-менш ефективно впливати, щоб знизити їх негативний вплив на здоров’я?

— Вони насамперед мають усвідомити і взяти на себе відповідальність за здоров’я своєї дитини. Це означає забезпечити їй нормальні умови вдома — виділити якщо не окрему кімнату, то хоча б куточок, облаштувати його відповідними зручними меблями, виділити місце для фізичних вправ, підтримувати позитивну емоційну обстановку. Адже на дітей, повторюся, впливає дуже багато чинників: і фізичних, і психічних, і соціальних, і кожен відіграє свою роль у формуванні їх здоров’я. Дитина повинна мати можливість займатися тим, що їй подобається.

— А подобається їй найбільше сидіти біля комп’ютера...

— Авжеж, подобається. Як інакше, адже це теж джерело її психоемоційного й інтелектуального розвитку.

— Але, на жаль, не фізичного.

— Саме тому це не має бути цілодобово. Наприклад, для дітей середнього віку, в яких відбуваються гормональні зміни, заняття комп’ютерними іграми не має перевищувати півгодини на добу. Адже ігри ці динамічні, дуже швидкі, з нав’язаним ритмом, часто агресивного змісту, і дитина перебуває в напруженні. Якщо тривалість більша, виникають психологічні проблеми, головні болі, вегето-судинні відхилення, страждає зір. У підсумку отримуємо статистику, яку я наводила за результатами досліджень. Взагалі, якщо тривалість загального екранного часу (включно з комп’ютером і телевізором) перевищує дві години на добу, то в таких дітей на 70 відсотків збільшується ризик виникнення сильної стомлюваності.

— Добре. Деякі шкільні складові впливу на здоров’я учнів ви назвали. Але є й чинники, які впливають на нього дуже сильно, до того ж негативно.

— Звісно. Зокрема, навчальне навантаження. Вивчаючи вплив організації навчального процесу на здоров’я дітей, ми отримали результати, яких навіть самі не чекали. По-перше, у дітей дуже висока стомлюваність. Якщо в 2005 році такі наші дослідження показали 22 відсотки дітей середнього шкільного віку зі значною стомлюваністю, то нині це більш як половина школярів. Чим це спричинено, що впливає на стомлюваність? Насамперед недосипання — діти мало сплять. Більшість з них недосипають годину, дві.

За даними досліджень, достатню тривалість сну серед дітей молодшої вікової групи мають лише 11 відсотків учнів, серед школярів 5—11 класів — 23 відсотки. Як наслідок, майже вдвічі підвищується ризик стомлюваності.

По-друге, у них рано починається навчальний день — о 8.30. А ще дорога до школи. Звичайно, так було й раніше. Але треба враховувати, що до звичайного, здалося б, режиму додалися процес урбанізації, зміна способу життя, науково-технічний прогрес, комп’ютеризація. Діти й молодь перетворюються на сов. І якщо вони пізніше лягають, то й вставати і починати навчання вони мають пізніше. Соціальні біоритми не збігаються з біологічними, виникає десинхроноз, і тому настає швидка стомлюваність. Це щось на кшталт перельотів з одних часових поясів в інші, внаслідок чого біоритми розбалансовуються. І в дітей на перших уроках низька працездатність, вони ніби досипають. Потім настає невеликий пік активності і знову різкий її спад. А де тонко, там і рветься: виникають, приміром, вегето-судинні проблеми, розлади психіки й поведінки.

— Але недосипання — це не навчальне навантаження. Точніше, воно лише частково з ним пов’язано. Чи я помиляюся?

— Лише від нинішнього навчального навантаження діти стомлюються ще більше. Сучасне навчання тривале за часом, напружене і складне. Ми бачимо, що оптимальна кількість годин на день для молодших школярів — 4 уроки, для середнього шкільного віку — 5, для старших —

6 уроків. Проте реальне шкільне навантаження вище. У молодших класах — 5, у середніх і старших — 7, а то й 8 уроків. Це багато. Крім того, частину предметів діти сприймають як складні, у старших класах таких до 80 відсотків. А за нашими даними, що складніші дисципліни, то вище ризик стомлюваності. За всім цим — зміст навчальної програми й методики викладання. Дається такий обсяг, що голова в дітей, як то кажуть, пухне — засвоїти його вони не встигають. Те саме з домашніми завданнями. Час на їх виконання не має перевищувати півтори години. Якщо більше — збільшується ризик стомлюваності. У середніх класах домашнє завдання не має тривати більш як годину. Решту часу діти повинні й у комп’ютері пограти, і телевізор подивитися, може, щось почитати, собаку вигуляти, сходити на якусь секцію чи з друзями на вулиці погратися. Величезну роль відіграють також кількість дисциплін, чергування складних предметів і динамічних уроків. Сьогодні згідно з розкладом за тиждень у старших класах вивчається до 20 навчальних предметів. Як їх можна засвоїти за п’ять днів? Це знову-таки велике навантаження, якщо врахувати ще й домашнє завдання. І як снігова лавина воно щотижня збільшується. Вважаємо, що має бути не більш як 8 предметів у молодших і 13 предметів у середніх і старших класах. Перевищення цієї кількості призводить до ризику збільшення стомлюваності вдвічі-втричі, а отже, збоїв в організмі, функціональних порушень й патологічних змін. Тому й має місце зростання захворюваності. А ще є особливості проведення перерв, фізкультхвилинок, відповідність шкільних меблів, чинник важких шкільних рюкзаків тощо.

— Не чи парадокс: адже раніше були саме ті норми, які ви називаєте. Як так: за технічного буму, швидкої урбанізації навчальними програмами свідомо підвищується навантаження в школах, випускники яких потім, по суті, формують хворе суспільство...

— Так, існували й існують відповідні санітарні норми й правила, які регламентують життєдіяльність шкіл. Вони передбачають кількість навчальних годин на тиждень, час виконання домашніх завдань, вимоги до розкладу уроків, проведення перерв. Проте навантаження держстандартом освіти під час його переглядів постійно збільшується, воно перевищує вимоги санітарних норм і правил. До того ж, якщо ними в тижневій програмі передбачено, приміром, уроки фізкультури, то в держстандарті їх ніби винесено за межі програмних навчальних годин. От і виходить, що начебто нічого не порушується, але навантаження у дітей перевищує максимально припустиме. На домашні завдання правилами відведено до трьох, а в старших класах навіть до чотирьох годин. Нині ми рекомендуємо до півтори години. Свої дослідження ми завершили 2016 року, а санітарні правила затверджено 2001-го, крім того, розробляли їх ще раніше. Це при тому, що тоді у дітей було інше здоров’я, інший спосіб життя, тоді не було комп’ютерів, планшетів і мобілок. Тому вони більше часу проводили на свіжому повітрі, у них більшою була рухова активність, і навантаження, які тоді регламентувалися в санітарних правилах, були правильні. Нині вони вже вищі, ніж мають бути для сучасних дітей. До речі, вже готується новий санітарний регламент. Керує цим МОЗ, ми також беремо участь у цьому процесі й даватимемо свої рекомендації. Та норми нормами, але, повертаючись до вашого запитання про роль батьків, скажу: вони, зі свого боку, повинні розуміти, що діти мають щонайменше дві години перебувати на свіжому повітрі, включно з дорогою до школи й назад. Бажано, щоб вони мали хобі, відвідували секцію чи гурток. Під час виконання домашнього завдання не потрібно вимагати від дитини, щоб вона сиділа за ним нескінченно довго. Якщо їй щось не вдається, то на це є причини — можливо, воно складне чи дуже велике. Дитина має встигнути зробити його за годину-півтори. Сон не повинен бути менш як вісім годин у старших школярів, дев’ять годин у середніх і десять годин у молодших. Якщо такий режим не дотримується, це, наголошу ще раз, призводить до збільшення ризику стомлюваності й порушення стану здоров’я вдвічі-втричі. Лягати потрібно приблизно в один і той само час, плюс-мінус півгодини. Адже виникає певний рефлекс, і організм налаштовується на цей час: дитина тоді швидко й легко засинає. У вихідні дітям бажано не вставати пізніше, ніж на годину. Тому що потім знову виникає явище десинхронозу, немає відчуття висипання, дитина млява. Дорослі мають замислитися, що корисно для дітей, а що для них шкідливо.

— Роль школи, думаю, не менш важлива?

— Однозначно. Якщо вчитель має через кожні 15 хвилин проводити фізкультхвилинку, то він зобов’язаний це робити. Він має розуміти, що якщо дитина сіла за парту, то через 10 хвилин у неї м’язи розслабилися, вона вже не може тримати позу. Водночас виникає спазм м’язів-розгиначів, вони перебувають у напруженому стані, з’являється відчуття болю у спині. Тому протягом 45-хвилинного уроку учня потрібно два-три рази підняти, щоб він витягнувся, зробив кілька вправ. Тим паче що це нескладно, і користь буде значна. І для постави, і для зору, і для профілактики стомлюваності. Здалося б, дрібниця, а важливо. Не можу оминути й уже вироблену звичку не дозволяти школярам бігати коридором — за цим суворо стежить охорона. Це вже питання до адміністрації школи. Про те, щоб вийти на свіже повітря, навіть мови немає. Але перерва для чого? Для активного відпочинку, до того ж бажано на свіжому повітрі. Коли це не робиться, то одне нашаровується на інше, велике навантаження, вимушена поза на уроках, мобілки на перервах — усе разом і призводить до того, що зростає захворюваність. Є накази МОН, в яких прописано, що обов’язковими формами фізичного виховання дітей у школах є, крім уроків фізкультури, фізкультхвилинки під час занять, фізкультпаузи на перервах тощо. Але насправді такі форми розвантаження практикуються не завжди й не скрізь. Рух, наприклад, зводиться в ліпшому разі до переходу з одного кабінету в інший, на уроках фізкультури багато дітей не займаються, а сам урок проводиться не завжди так, як має проводитися. Тому в результаті й маємо те, що маємо.

Розмовляв Віктор КОЛОМАК.

Київ.

ФАКТ

За період з 2005-го по 2015 рік кількість дітей з дефіцитом сну зросла із 45 до 76 відсотків. Навантаження з домашніх завдань збільшилося втроє. Середня тривалість екранного часу школярів зростає зі 100 хвилин у першому класі до 350 хвилин у середніх. У старших класах за комп’ютером більш як дві години проводять понад 90 відсотків дітей.

Із результатів, отриманих під час досліджень.