Ексгумація останків тіла бійця 51-ї бригади Олександра Перепелиці відбудеться у Дніпрі в останній день березня. Того само дня їх доставлять у Ямпільський район на Вінниччину, звідки загиблий родом.
Чому так довго тривали пошуки, "Голосу України", розповів його брат Ігор Перепелиця. Олександр пішов в АТО добровольцем у червні 2014-го. Батькам сказав, що їде на заробітки. Навіть рідний брат спочатку не знав, де він. Служив у 51-й бригаді. Останній дзвінок від нього був 29 серпня 2014-го.
-- Саша просив подивитися по телевізору, чи не йде їм допомога, -- розповів його близький товариш Руслан Власенко. -- Каже: "Нас тут залишилося сімнадцятеро. Навколо пекло. Якось маємо вибиратися, але як, не знаю. Без підтримки не обійтися. На всіх один заряджений телефон". Після того я його більше не чув. Мати здала зразки матеріалів на ДНК. Підтвердження не було, і це подарувало надію, що Саша живий.
-- Його прізвище довго значилося серед полонених, -- продовжує Руслан. -- Я постійно переглядав списки. Спочатку бачив під номером 500, потім -- 200.
-- Рідні і друзі весь час розшукували Сашу, -- ділиться директор сільського музею, волонтер і активістка Галина Собко. -- Я особисто написала десятки листів у різні організації й інстанції. Ми справді мали надію, що Саша живий. У списках загиблих не значився.
Але час минав, а пошук не давав результатів. Тоді зразки на аналізи ДНК здав батько. На превеликий жаль, вони дали результат.
-- Сашу ніхто не проводжав на війну, -- каже його землячка редактор газети "Ямпільські вісті" Олена Скорупа. -- Я була в той момент біля військкомату, готувала матеріал про добровольців. Перші проводи на фронт були дуже важкі. Люди плакали. Рідні не відпускали хлопців. А він один присів збоку і чекав, коли їх посадять в автобус. Підійшла з колегою з нашого районного телебачення, познайомилася. Він не став нічого казати. Жартома мовив, що йому не можна, бо язик болить. Насправді не хотів, щоб батьки дізналися, бо їм сказав, що їде на заробітки. Так мені шкода стало тоді цього скромного хлопця. Недобрі передчуття закрадалися в серце. Відганяла їх. На жаль, сталося найстрашніше.
В Ужгороді проживає побратим Перепелиці. Руслан каже, що той розповідав, як Саша врятував його від загибелі. Обіцяв приїхати на похорон. Була в нього і дівчина. Познайомився з нею під час підготовки чи то в Яворові, чи в Рівному. Так хвалив її. Казав -- хоч зараз одружився б! Так сподобалася тілом і душею. "Якщо дочекається повернення, запропоную руку й серце", -- говорив мені про неї Сашко.
Міськрада Дніпра надала дозвіл на ексгумацію ще 25 березня.
-- Але зроблять це тільки в останній день березня. Тоді ж Сашу привезуть додому, -- каже брат загиблого. -- Коли вже приїдуть, не знаю, дорога далека, будемо чекати. Поховаємо наступного дня -- в суботу.
Останній спочинок захисник країни знайде у рідному селі Біла, що неподалік від райцентру Ямпіль. Вічна пам'ять мужньому земляку-Герою! Щирі співчуття його рідним, друзям, побратимам.
Віктор СКРИПНИК.
Вінницька область.
