Пропонуємо до уваги інтерв’ю військового експерта Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Ігоря КОЗІЯ (на знімку) телеканалу «РАДА», де йшлося про оборону і безпеку нашої країни.
— Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон про створення єдиного державного електронного реєстру військовозобов’язаних. Як оцінюєте це рішення?
— Слава Богу. Сподіваюся, Президент підпише цей закон. Держава повинна знати свої ресурси, не тільки фінансові, а й людські. Однозначно, електронний обіг, звітність сприятимуть покращенню оборонного менеджменту.
— До прийняття цієї норми, чим займалися військкомати?
— Десь з 1998-1999 років політика держави була спрямована на знищення Збройних Сил і носія військової культури — людини. Спочатку було зроблено кроки, які негативно змінили ставлення до системи збору інформації, а потім до необхідності брати на облік у зв’язку з переходом на незрозумілу контрактну армію. Лише одиниці з військових комісарів не піддалися на таку провокаційну позицію з боку влади.
— Чому з електронним реєстром ситуація має змінитися?
— По-перше, електронний носій має певну пам’ять. По-друге, Генштаб і Міноборони будуть відповідальними за ці ресурси, тоді треба з них питати. Вже не скажеш, що винен той чи інший військовий комісар. Є база даних, створена система. Своєчасно військкомати подають інформацію, а зберігання перебуває в руках вищих посадових осіб держави, які відповідають за безпеку і оборону.
— Відомо, що реєстр має допомогти плануванню та виконанню заходів мобілізації для призову на строкову військову службу. Що це означає?
— Це означає, що держава повинна знати, який в неї є ресурс. Раптом виникне ситуація, коли доведеться проводити загальну мобілізацію, вже знатимемо, скільки людей перебуває на обліку, за яким фахом, які запаси треба ешелонувати, з ким укласти відповідні контракти на своєчасне постачання. Такі речі держава повинна передбачати. Для цього Генштаб, Міноборони, інші силові структури мають взаємопогоджувати ці ресурси, фінанси. Крім того, треба відходити від політизації армії.
— Реєстр міститиме персональні та службові дані військовозобов’язаних громадян віком від 17 до 60 років. А це інформація із ЦВК, Держприкордонслужби, Міносвіти, Державної міграційної та фіскальної служб. Чи є небезпека у зборі такої інформації?
— У мене є певні сумніви в безпечності даних, особливо після діяльності Віктора Януковича та безвідповідальності інших екс-керівників держави за сектор безпеки і оборони. Ця війна показала, що при владі жодного стратега не було, на жаль, одні дилетанти.
У разі повної мобілізації максимум на що держава може розраховувати — це приблизно на 15 відсотків населення. До цього треба ставитися з розумінням.
— Нещодавні події кидають тінь на безпеку в країні. Чи пов’язані між собою резонансне вбивство у центрі столиці та вибухи складів із боєприпасами на Харківщині?
— На жаль, так званий чорний четвер — це провал менеджменту сектором безпеки і оборони. Сьогодні Україна перебуває в гібридній зоні. На жаль, влада не чує, що країну, особливо в питаннях безпеки і оборони, треба виводити звідти. Як тільки ми почнемо виконувати закони, то швидше все стане на свої місця. Взаємозв’язок тільки в цьому. Не виключаю, що тут може бути російський відбиток. Для цього треба порівняти заяви, які лунали напередодні і після тих подій.
— Якщо припустити, що все ж таки спецслужби іншої країни були залучені до резонансного вбивства, чи можливо запобігти таким фактам?
— Усе можна попередити, якщо системою керуватимуть фахівці, а дилетантство піде в небуття. Лише зняття інформації з мобільного телефону громадянина Росії, який запрошував українця, має змусити задуматися охоронців посадових осіб. Тому тут абсолютно нічого дивного немає. Низький професіоналізм, відсутність координації, твердого і серйозного професійного управління.
— Щодо складів на Харківщині...
— Для прикладу візьмемо вибухи на військових складах у Сватовому (Луганська область). Скажіть, хтось озвучив збитки, яких там зазнали. Засоби масової інформації спробували хоча б раз запитати про ці цифри. Жодні дані досі не оприлюднені: скільки боєприпасів та якої номенклатури були знищені, скільки зруйновано будинків тощо. Цю інформацію легко зібрати.
— Чи може бути така інформація оприлюднена?
— А чому ні. Якщо її хочуть приховати від народу — це одне, а якщо прагнемо цивільного демократичного контролю над Збройними Силами, маємо знати, скільки громадяни втратили через безвідповідальність посадових осіб.
— Те, до чого дійшла блокада Донбасу, це також відсутність діалогу з суспільством і нерозуміння влади на початкових періодах?
— Є певні моральні норми усуспільстві: якщо воюємо, то воюємо. А якщо народу розказуємо, що воюємо, а там робимо навпаки, цього не розумію. Відбувається зниження моральних якостей людей, масова корупція і, на жаль, немає запобігання цій системі. Тому важливо якомога швидше впроваджувати цивільний демократичний контроль.
— Рішення РНБО щодо блокади достатньо, аби врегулювати це питання, чи ще потрібно ухвалювати закон стосовно окупованих територій?
— Або ми живемо за законами, або за поняттями. Якщо керівництво країни заявило, що ми воюємо, то треба однозначно ухвалювати відповідний нормативний акт. Печерським судом уже було створено прецедент, коли за дії в АТО подали позов на державу Україна щодо пошкодженого майна. Чого прагнуть політики і Президент в цьому питанні, важко сказати.
— Статус окупованих територій і Мінський план одне одному суперечать?
— Мінський план — це фікція стосовно РФ. Росія розуміє тільки силу. Тому силу треба створювати. Коли у нас після масового роззброєння немає жодних покараних, водночас за вибухи на складах у Сватовому притягнений до відповідальності майор. Якщо питання лише в ньому, тоді важко зрозуміти, який стратегічний рівень у нашого керівництва.
— Як оцінюєте потенціал вітчизняного оборонно-промислового комплексу?
— Оборонно-промисловий комплекс треба убезпечити, тоді, враховуючи його потенціал, давно могли б випускати сучасне озброєння. Вже, принаймні, почали розробляти серйозні проекти, пов’язані з ракетобудуванням тощо. Питання лише в політичній волі.
— Чи має Україна акцентувати увагу на поверненні до Будапештського меморандуму?
— Однозначно. Цей документ сьогодні небажаний для його підписантів. У цьому питанні треба робити висновки і розуміти, що оборона повинна бути побудована за власний кошт або маємо стати членом НАТО. Сьогодні є хороші можливості створювати суспільне виробництво з Балтійськими країнами. Але питання не лише в недовірі до нашого народу, а й бізнесменів інших держав до подій в Україні. Тому основне завдання — подолати корупцію. Насамперед маємо орієнтуватися на себе. Те, що МЗС намагається вести перемовини, —добре. Проте без професіоналізму всередині країни серйозних зрушень не буде.
