Сільське господарство України — провідна галузь національної економіки, яка в останні роки є бюджетоутворюючою та такою, від якої багато в чому залежить розвиток села. Цьому сприяло і вдале географічне розташування України, її земельний та людський потенціал, попит на вітчизняну аграрну продукцію тощо. Окремо варто відзначити також вплив державної політики, яка переважно носила стимулюючий характер, на темпи розвитку аграрного виробництва. Так, найбільш успішним рішенням у рамках державної політики підтримки АПК стали функціонування механізму спецрежиму оподаткування ПДВ сільгоспвиробників та процес упорядкування земельних відносин, що багато в чому й забезпечило стрімкий розвиток галузі починаючи з 2000-х років.
Найбільш актуальним питанням сьогодення у сільському господарстві є подальший розвиток земельних відносин, і саме роль аграрного комітету стане багато в чому визначальною. Запровадження національної моделі обігу земель сільгосппризначення потребує виваженої кропіткої роботи та фахових дискусій з урахуванням думки самих власників землі — простих селян, фермерів, шляхом проведення круглих столів, громадського обговорення, до яких обов’язково залучатимуть науковців та фахівців для вивчення міжнародного досвіду.
Історія питання зміни земельних відносин
Іще на початку 90-х років ХХ століття Україна стала на шлях реформування земельних відносин та ринкових перетворень. Позитивним результатом цих реформ можна вважати ліквідацію державної монополії власності на землю, реформування сільгосппідприємств (радгоспів і колгоспів) із подальшим формуванням господарських структур ринкового спрямування, проведення роздержавлення і приватизації громадянами земель сільгосппризначення, створення передумов для розвитку різних форм господарювання на землі, запровадження платності землекористування, земельних торгів (аукціонів), автоматизованої системи Держгеокадастру, публічної кадастрової мапи України, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вільного доступу до відомостей про власників та користувачів земельних ділянок.
Найбільш важливі етапи реформування земельних відносин в Україні реалізовано шляхом роздержавлення й приватизації земель сільгосппризначення. Зокрема, розпайовано 27,5 млн. га сільгоспугідь. За результатами паювання 6,9 млн. громадян України набули права на земельну частку (пай), з них 6,8 млн. стали їх власниками. Крім того, громадяни одержали у власність і користування земельні ділянки для ведення товарного сільгоспвиробництва, особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби загальною площею понад 16 млн. га, на яких виробляється майже 45% валової продукції сільського господарства країни.
Наведу реальну статистику — станом на 1 січня 2016 року у приватній власності перебував 31 млн. га сільгоспугідь, або 74,8% їх загальної площі. Частка державної власності становить 10,4 млн. га (25,1%), комунальної — 25,5 тис. га (0,1%), колективної — 17,4 тис. га (0,04%). Створено і функціонує майже 45 тис. аграрних формувань ринкового типу, з яких 71% — фермерські господарства, 17% — господарські товариства, 8% — приватні підприємства, 1% — виробничі кооперативи, 3% — підприємства інших форм господарювання.
Площа земель, переданих в оренду за договорами на початок 2016 року, — 15,8 млн. га, що становить понад 57% розпайованих сільськогосподарських угідь. Загальна сума виплат за оренду земельних паїв згідно з укладеними договорами станом на 01.01.2016 р. фактично становила 12,9 млрд. грн., або 862 грн. за один гектар. Економічний ефект від запровадження лише інституту оренди оцінюється в 14 млрд. грн., із яких 12,9 млрд. грн. — за оренду земель приватної власності, 1,1 млрд. грн. — за оренду земель державної власності.
Вагомим кроком у реформуванні земельних відносин є запровадження земельних торгів (аукціонів), на яких нині відпрацьовано механізм продажу права оренди земель державної власності. Так, у 2015 р. кількість продажів права оренди земель сільгосппризначення держвласності становила 1134 од. загальною площею 27,9 тис. грн. Розмір орендної плати становив 1378 грн./га. При цьому річна орендна плата за результатами земельних торгів у середньому по Україні зросла на 72%.
Також до важливих кроків у напрямку вдосконалення земельних відносин та наближення до повноцінного ринкового обігу земель слід включити:
— децентралізацію надання кадастрових послуг та оптимізацію процедури користування відомостями Державного земельного кадастру;
— законодавче врегулювання правового режиму земель відумерлої спадщини;
— спрощення порядку реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільгосппризначення, у тому числі й прав оренди через розширення повноважень нотаріусів та органів місцевого самоврядування.
Таким чином, у країні поступово формуються передумови для запровадження ринкового обігу земель та вторинного ринку земельних ділянок сільгосппризначення.
Слід зазначити, що одночасно із реформуванням земельних відносин та ринковими перетвореннями в Україні з 2001 року діє мораторій на купівлю-продаж або інший спосіб відчуження земель сільгосппризначення (крім присадибних земельних ділянок, одержаних громадянами у власність, а також земельних ділянок для ведення садівництва, дачного і гаражного будівництва).
Питання ринкового обігу сільгоспземель наразі перейшло з економічної площини в політичну, загострюючи тим самим соціальну напругу в суспільстві (особливо — серед сільських жителів), породжуючи політичні спекуляції навколо земельних питань та провокуючи створення тіньових схем щодо відчуження земельних ділянок.
Парламентські слухання
Зважаючи на актуальність та велику суспільну значущість земельного питання, за ініціативи аграрного комітету 21 грудня 2016 року було проведено парламентські слухання на тему: «Регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення: українська модель». У зв’язку з тим, що погляди політиків, науковців, власників землі та землекористувачів на майбутню модель ринку сільгоспземель значно різняться, учасники парламентських слухань акцентували увагу на тому, що в країні існує об’єктивна необхідність розроблення й широкого обговорення концепції національної моделі обігу земель сільськогосподарського призначення.
Відповідно до ухваленого проекту рекомендацій парламентських слухань, саме на Кабмін покладено завдання підготувати та з урахуванням громадського обговорення затвердити до 1 червня 2017 року таку концепцію.
На парламентських слуханнях, зокрема, зазначалося, що поряд із позитивними показниками реформування земельних відносин є низка невирішених питань, які частково нівелюють ефективність уже проведених реформ, а саме:
— не завершено процес децентралізації повноважень з передання повноважень із розпорядження землями сільгосппризначення, розташованими за межами населених пунктів, сільським, селищним та міським радам (ОТГ);
— відсутня достовірна та актуальна інформація про інвентаризацію земель сільгосппризначення за формами власності та суб’єктами господарювання;
— не розроблено ефективні механізми залучення кредитів під заставу прав власності й користування сільгоспземлями;
— відсутня комплексна загальнодержавна програма розвитку земельних відносин, яка б сприяла підвищенню інвестиційної привабливості землекористування, передбачала першочергові заходи із землеустрою, раціонального використання та охорони земель сільгосппризначення, збереження та відновлення родючості ґрунтів;
— не розроблено концепцію введення земель сільгосппризначення в економічний обіг, на основі якої мають напрацьовуватися відповідні нормативно-правові акти з цього питання;
— не врегульовано на законодавчому рівні процедуру використання нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв), земель колективної власності, консолідації земель, обміну земельними ділянками;
— не завершено перенесення інформації з Державного реєстру земель до Держгеокадастру про земельні ділянки, право власності на які громадяни отримали в установленому законодавством порядку до 2013 року;
— значно скорочено обсяги еколого-агрохімічних ґрунтових обстежень, зменшено держфінансування на виконання заходів щодо забезпечення раціонального використання та охорони земель;
— на законодавчому рівні не визначено процедури економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель, збереження, відтворення і підвищення родючості ґрунтів.
Учасники парламентських слухань зазначили, що ринковий обіг сільгоспземель потребує запровадження ефективних регуляторних механізмів. Вирішальну роль у цьому регулюванні повинна відігравати держава. За нею має залишитися право встановлення обмежень на ринковий обіг земельних ділянок, здійснення моніторингу та контролю за процесом ціноутворення на організованому земельному ринку, особливо на початкових етапах його запровадження.
Учасниками слухань визначено, що результатом та основними стратегічними цілями запровадження ринкового обігу земель мають бути:
— розвиток сільських територій;
— підвищення рівня сільської зайнятості;
— підвищення капіталізації сільгосппідприємств;
— підвищення ліквідності земель сільгосппризначення, забезпечення їх раціонального використання, охорони родючості ґрунтів.
Для захисту інтересів прав власників земельних ділянок та українських товаровиробників покупцями сільгоспземель на першому етапі запровадження їх продажу мають бути виключно громадяни України.
Крім того, введення земель сільгосппризначення в економічний обіг через їх купівлю-продаж потребує застосування ефективних регуляторних механізмів, а саме закріплення на законодавчому рівні:
— вимог до покупців земельних ділянок та обмеження їх суб’єктного складу;
— обмеження розміру земель, що можуть набуватись у власність однією особою;
— регресивної шкали державного мита за посвідчення переходу права власності на землю;
— переважного права придбання земель власниками суміжних земельних ділянок.
Алгоритм уведення сільгоспземель в економічний обіг
На першому етапі можливе запровадження купівлі земель державою, територіальними громадами та громадянами України. Такий крок сприятиме формуванню конкурентоспроможного особистого селянського господарства та сімейних ферм. Це у свою чергу допоможе забезпеченню продовольчої безпеки, розв’язанню проблем сільської зайнятості. Площу земель, що набуватиметься у власність однією особою, доцільно обмежити в такий спосіб, щоб надати можливість сімейній фермі її самостійно обробляти.
Невід’ємною складовою цього етапу має бути забезпечення доступу потенційних покупців до фінансових ресурсів: пільгових кредитів на придбання земельних ділянок, розстрочень платежу тощо.
На наступному етапі коло потенційних покупців можливо буде доповнити фермерськими господарствами, які нині в Україні зареєстровані як юридичні особи, та, за необхідності, збільшити площу земель, що може бути придбана (із встановленням запобіжників, які не дозволять використовувати афільовані фермерські господарства як інструмент для накопичення земельного банку великими корпораціями).
Загалом за результатами парламентських слухань слід констатувати, що на нинішньому етапі реформування земельних відносин в Україні необхідне здійснення додаткових заходів та створення законодавчих умов, які дадуть змогу запровадити цивілізований ринковий обіг земель сільгосппризначення. Зокрема, учасниками парламентських слухань наголошувалося на необхідності:
— розроблення консолідованої моделі розвитку земельних відносин в Україні, яка б відповідала загальнонаціональним інтересам і потребам країни;
— проведення інвентаризації земель за формами власності та суб’єктами господарювання;
— розв’язання наявних проблем із державним земельним кадастром (повільне наповнення національної кадастрової системи відомостями про земельні ділянки, накладення меж суміжних територій, межові спори, невідповідність наявних систем координат тощо);
— опрацювання механізму державного регулювання ринкового обігу земельних ділянок сільгосппризначення;
— створення правових і соціально-економічних механізмів ефективної реалізації прав власності на землі сільгосппризначення (насамперед особами літнього віку, які не мають спадкоємців);
— розроблення правових механізмів захисту селян від обезземелення;
— вжиття запобіжних заходів щодо унеможливлення тінізації ринкового обігу земель та недопущення надмірної їх концентрації чи, навпаки, парцеляції;
— законодавче врегулювання розмірів земельних площ, що можуть орендуватися інтегрованими аграрними формуваннями;
— створення належної інфраструктури ринку земель сільгосппризначення (земельні аукціони, земельний банк, оцінювачі, страхові компанії, землевпорядні організації, органи реєстрації прав, земельний кадастр);
— законодавче врегулювання ринку права оренди земель сільгосппризначення;
— розроблення й запровадження механізму здійснення заставних операцій із земельними ділянками та правами на них для одержання довгострокових кредитів сільгоспвиробниками;
— удосконалення методичних підходів до нормативної грошової оцінки земель сільгосппризначення, зумовлених змінами в економіці країни;
— запровадження автоматизованої системи обліку платників земельного податку і плати за оренду земель.
Насамкінець варто зазначити, що своєрідним мозковим центром має стати робота в аграрному комітеті, де повинні бути розроблені ключові для подальшого розвитку галузі законопроекти. Тільки наявність єдиної концепції впровадження національної моделі обігу земель сільгосппризначення з урахуванням інтересів власників землі, фермерів, сільгоспвиробників, профільних асоціацій, фахівців і науковців галузі, а також народних депутатів і представників уряду дасть змогу ефективно реалізувати її на практиці. І, найголовніше, без політиканства й гри на емоціях селян — тих, хто своєю працею щоденно доводить, що Україна є житницею світу.
Олександр БАКУМЕНКО, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин.
