Загальна сума невиплаченої заробітної плати працівникам підприємств, установ та організацій Кіровоградської області (без урахування найманих працівників малих підприємств і фізичних осіб-підприємців) на 1 лютого 2017 р. становила 31,2 млн. грн., або 1,6 відсотка загальної суми боргу в Україні. Про це звітує головне управління статистики в області.
Шлейф боргу тягнеться роками, і не те що зменшується — зростає. Понад те, чверть заборгованості — за економічно активними підприємствами. На початок лютого вчасно не отримали заробітну плату 1,4 тис. працівників.
Якось звиклося та навіть забулося, передусім керівниками підприємств, що за двомісячну заборгованість із заробітної плати передбачена кримінальна відповідальність. Мабуть, тому що за таке беззаконня ніхто нікого не наказував, принаймні приклади знайти важко. А приймаючи відповідне законодавство, ніхто не потурбувався, щоб воно виконувалося. Швидше, це щось схоже до сваріння боржників пальчиком: «Ну, ну, ну!».
Це нагадує ситуацію із земельними паями селян та землями запасу. Механізм досить простий, добре напрацьований і майже прозорий — немає людини, немає проблеми (немає кому платити чи відшкодовувати). З часом частина працівників, потрапляючи в фінансову безвихідь (адже, на відміну від керівників та чиновників, вони живуть на одну зарплату), звільняються з роботи, чи просто кидають її. Одні — через нагальну потребу терміново влаштуватися на іншу роботу, щоб хоч якось утримувати сім’ю, інші — щоб виїхати на заробітки за кордон, треті — через захворювання, зокрема нервові зриви, четверті — через розуміння того, що працювати взагалі немає сенсу. Хоча б як там було, але всі ці випадки на руку керівництву (власникам) — гроші на роки, чи назавжди, залишаються в касі підприємства (чи в кишені власника), крутяться у виробництві, приносять додатковий дохід. Це ж не по-людськи — скажете ви. Так. Але й до цього можна звикнути. Адже мова йде про мільйони. І тут уже не до совісті.
Петро МЕЛЬНИК.
Кіровоградська область.
