На персональній виставці Петра Антипа (на знімку), відкритій у Національному музеї Тараса Шевченка, поєднані всі чотири стихії. Вітер і земля, вода і вогонь уособлюють не гармонію, а вічний конфлікт. Різкі кути скульптурних композицій «Скіфська Діана», «Степова мадонна», «Козак Мамай», «На межі» віддзеркалюють витончені лінії тіл на полотнах «Сон Амазонки», «Після перемоги» та інших. Зображені на картинах тисячолітні брили каміння на червоногарячому тлі — наче охоплені полум’ям. Тут нема традиційних краєвидів, але виставка «Амазонка — богиня степу» має чітко прив’язану «геолокацію».
«Одразу уявляєш собі степ, безмежний і спокійний. Якщо на горизонті з’явилася курява — це свідчить про наближення кінних вершників. Найімовірніше, ворога, тому треба швидко готуватися до бою. Друге — це міражі. Кольорові і без кольорів, блискучі і без блиску, вони з’являються і зникають. Вимальовуються тіні, люди, амазонки», — поділилася враженнями від виставки заслужений працівник мистецтв України помічник генерального директора Національного художнього музею України Галина Чумак.
Фрагмент виставки.
Три роки тому Петро Антип переїхав із Горлівки до Києва. Переїзд був вимушений, після захоплення міста проросійськими збройними формуваннями. «У Горлівці у нас була репутація проукраїнської родини. Я займався українськими програмами, брат — заступник командира батальйону «Карпатська Січ». Старший син побував у полоні у «Бєса» (Ігоря Безлера — самопроголошеного очільника міста). А «націоналізували» все, бо я відмовився сплачувати податки до «ДНР». Сказав, що не фінансую тероризм. Тоді прийшли і забрали все. Ресторан, магазин, творчу майстерню, будинок», — розповів «Голосу України» художник.
Тему легендарних амазонок автор почав розробляти за кілька років до війни. Було це передчуттям чи потягом до давньої історії землі, де народився? Мабуть, і перше, і друге. «Мені просто подобається степ, подобається дохристиянська історія України. Скіфи, сармати — вважаю, це наші предки і наше коріння. Неможливо знати майбутнє і жити теперішнім, не знаючи минулого. Все поєднано. Ми, українці, за природою своєю — європейці. Тут фундамент європейської цивілізації», — каже співрозмовник.
Амазонка Антипа — не просто воїн, а справжня володарка степового краю. Богиня на п’єдесталі. Вона викликає захоплення і надихає на подвиги. До експозиції увійшли переважно твори, написані вже після переїзду до Києва. Особливістю виставки є поєднання живопису, графіки та скульптури.
«Таке поєднання зазвичай важко дається, але тут усе гармонійно, чисто, лаконічно. Гадаю, бачимо якщо не ідеальну експозицію, то на рівних. Не можна назвати її ретроспективою, хоча мотиви простежуються давно. Каміння, якісь історичні паралелі — це триває з початку 2000 років. А сюжетні мотиви амазонок, скіфи, борня, битви — вже походить після 2014-го», — пояснює дослідник творчості Петра Антипа мистецтвознавець Марина Стрельцова.
Ліна КУЩ.
Фото автора.
