Робота над підготовкою до другого читання нового базового закону «Про освіту» наближається до завершення.
Нагадаю, що проект закону був прийнятий Верховною Радою у першому читанні 6 жовтня 2016 року. Попри те, що формально склад робочої групи з доопрацювання законопроекту охоплював близько вісімдесяти осіб, на практиці понад півтори сотні фахівців та стейкхолдерів були долучені до її роботи на різних етапах. Фактично всі зацікавлені могли взяти участь у обговореннях різних статей закону (всього у законопроекті 84 статті, не рахуючи прикінцевих та перехідних положень). Було проведено майже п’ятдесят засідань. Понад 1300 пропозицій народних депутатів України було ретельно обговорено. Гострота дискусій іноді перевершувала очікування, але демократичний характер робочої групи дав змогу враховувати та інтегрувати думки всіх, спираючись на аргументи і колегіальність. Кожна пропозиція була критично проаналізована, і більшість із них враховано, як мінімум, редакційно.
Складність завдання, яке стояло перед робочою групою, пояснюється тим, що законопроект є фундаментальним, базовим. У разі його прийняття будуть закладені нові умови розвитку освіти на майбутні роки, якщо не на десятиліття. Хотілось би виділити декілька концептуально важливих засад законопроекту, які дозволять зрозуміти, якою саме автори хочуть бачити українську освіту в найближчому майбутньому.
Принцип людиноцентризму
Людиноцентризм як термін вживається в тексті законопроекту лише один раз, проте на ньому заснована концепція всього закону. Повага до освітніх потреб людини — учня, студента, здобувача освіти — лежить в основі всього. На відміну від нині існуючого Закону України «Про освіту», законопроект визнає освіту основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, а також запорукою розвитку суспільства. Людиноцентризм проголошується основним принципом державної політики у сфері освіти. Це означає, що освіта як суспільне благо має служити, перш за все, кожній конкретній людині. За цим стоїть філософський підхід, який каже, що людина, її доля, її особистий успіх і щастя є первинною цінністю, і від цього залежить благополуччя держави. Саме тому держава має забезпечити для людей відкритий і рівний доступ до освіти.
Законопроект стверджує важливі ціннісні норми про те, що «кожен має право на якісну і доступну освіту», «освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і національно-культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією у людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави».
Системність та інклюзивність
Законопроект пропонує по-новому розглядати систему освіти в Україні, керуючись міжнародною стандартною класифікацією освіти. Для цього використано також Національну рамку кваліфікацій — системний опис кваліфікаційних рівнів для різних рівнів освіти, який полегшує їх співвіднесення з відповідними рівнями міжнародної освітньо-кваліфікаційною системи. Передбачено вісім складників освіти — дошкільна освіта, повна загальна середня, позашкільна, спеціалізована, базова і вища професійна, вища освіта та освіта дорослих. Остання включає в себе післядипломну освіту.
Крім того, освіту пропонується поділити на формальну (націлену на здобуття певного документа про освіту), неформальну (зокрема, окремі види позашкільної освіти, тренінги, підвищення кваліфікації тощо) та інформальну (самоосвіта). Термінологія, що вживається для цієї класифікації, широко використовується у світі. Формальна освіта різних рівнів — від дошкільної до вищої — є зазвичай системною і цілеспрямованою. Але багато знань сьогодні отримуються людьми шляхом різних неформальних освітніх заходів, через практичний досвід чи самоосвіту. Визнання цих знань у системі формальної освіти має стати частиною освітньої політики держави. По суті «конвертація» неформальної та інформальної освіти у формальну має забезпечити кращу реалізацію права людини на освіту.
Окремі статті законопроекту гарантують також територіальну доступність загальної середньої освіти, доступність освіти для осіб з особливими потребами та інклюзивне навчання. Загалом усі ці статті направлені на покращення доступу громадян до освіти. В підсумку держава бере на себе зобов’язання забезпечити обов’язкову загальну середню освіту для всіх громадян країни і полегшити доступ до інших форм і рівнів освіти на недискримінаційних засадах.
Прозорість і посилення ролі громадськості в управлінні освітою
В цілому законопроект передбачає збереження державного управління освітою. Зокрема, центральні та місцеві органи влади зберігатимуть своє право на реалізацію державної політики та програм розвитку освіти, розподіл відповідного фінансування, затвердження стандартів освіти, ліцензування освітньої діяльності. Проте одночасно проект закладає основи для збільшення автономії закладів освіти, інституційного посилення їх (зокрема, через колегіальні органи управління, наглядові ради), а також збільшення прозорості у їхній діяльності.
Має бути впроваджена нова політика зовнішнього оцінювання якості освіти із залученням громадських фахових об’єднань та незалежних установ, які братимуть участь в акредитації освітніх програм. Відбудеться також посилення громадського нагляду (контролю) у сфері освіти. Згідно зі статтею 71 проекту закону, громадський нагляд у системі освіти здійснюватиметься громадськими та професійними об’єднаннями, об’єднаннями студентів, батьків та інших зацікавлених груп. Одним із важливих елементів громадського нагляду буде участь усіх цих організацій та об’єднань у консультаціях з питань освітньої політики, проведення освітніх вимірювань, моніторингів якості освіти та фінансових витрат на освіту.
Обов’язковим також має стати громадське обговорення стандартів, а до їх розробки мають долучатися представники незалежної громадськості, фахових спільнот, учителі. Крім того, збільшиться увага до професійних стандартів, розроблених роботодавцями та професійними асоціаціями, які можна буде використовувати для модернізації освітніх програм. Законопроект передбачає створення окремого державного агентства кваліфікацій, яке координуватиме розробку професійних стандартів та реєструвати їх за заявницьким принципом.
Соціальні гарантії та фінансова автономія
Соціальна направленість законопроекту проявилась через закріплені в ньому права і гарантії для основних учасників освітнього процесу: здобувачів освіти та викладачів. Зокрема, гарантованими є право на здобуття безоплатної загальної середньої освіти в межах державного стандарту, право на безплатні підручники, право на доступну школу і відповідне довезення, право на зручні й безпечні умови праці для педагогів тощо. Для реалізації цих прав на практиці фінансування закладів освіти має здійснюватися на засадах поєднання фінансових надходжень з державного і місцевих бюджетів, а також приватних коштів. Державні субвенції на загальну середню, а також на підтримку дошкільної та позашкільної освіти, безпечне довезення до закладів освіти — все це може стати великою підтримкою для розвитку, зокрема, регіональної освіти за умови, що закон виконуватиметься у повній мірі.
Для розвитку закладів освіти буде створено також умови для збільшення фінансової автономії, хоча її рівень мусить бути гарантований також і іншими законами України. Одним із важливих аспектів автономії стане посилення державно-приватного партнерства у сфері освіти, в тому числі через право на співзасновництво або спільне фінансування закладів освіти.
Звичайно, це не повний перелік важливих і прогресивних нововведень, що пропонує проект закону «Про освіту». Але зрозуміло, що всі вони вестимуть до інституційних змін та формуватимуть нові засади розвитку освіти. Законопроект закріплює демократичні правила гри, надає нові орієнтири і формулює ключові цінності освітньої політики. В разі його прийняття та подальшої реалізації будуть закладені підвалини для якісно нових суспільних відносин в освіті, через які можна буде найкраще врахувати потреби учнів, батьків, учителів, роботодавців, суспільства в цілому.
Одночасно з цим робота над підготовкою цього законопроекту до другого читання ще не завершена. Текст, ухвалений робочою групою, отримали народні депутати Комітету з питань науки і освіти для додаткової вичитки і опрацювання, зокрема, в частині дискусійних положень. Таких дискусійних положень на сьогодні можна виділити щонайменше три, і на них варто звернути особливу увагу.
Мова освіти
Важливим і надзвичайно дискусійним питанням поки що залишається стаття 7 проекту закону «Про освіту» — «Мова освіти». Зокрема, чи не найбільше пропозицій надійшло до першого пункту цієї статті, редакція якого, ухвалена в першому читанні, пропонує: «Особам, які належать до національних меншин, забезпечується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови — у державних і комунальних закладах освіти». Проте деякі патріотичні групи та організації України висловили сумніви в доцільності такого формулювання, оскільки, на їхню думку, навчання у державних школах нашої країни має проводитися виключно державною, тобто українською мовою. Відповідно, право національних меншин на збереження власної мови може реалізовуватися лише через право на вивчення цієї мови, але не на навчання нею. Тут треба мати на увазі, що право на навчання рідною мовою легше забезпечити в загальноосвітніх школах чи позашкільній освіті, але набагато важче — у вищих навчальних закладах. Відтак діти, які навчалися у своїх школах мовами національних меншин, зазнають певних труднощів в українському вищому навчальному закладі, де навчання проводиться українською мовою. Тому, з практичної точки зору, для кращого забезпечення їхнього права на вищу освіту і можливостей її здобути, варто створити для них можливості навчання українською мовою і на рівні шкільної освіти. Інший аспект питання стосується того, що збереження мов національних меншин належить до захисту прав і свобод людини, що тісно пов’язано також із правом на власну культурну і мовну ідентичність. Повага до мови національних меншин робить і завжди робила Україну демократичною державою. Тому повне виключення права осіб на навчання рідною мовою в Україні також видається не зовсім правильним.
Дванадцятирічна школа
Другим дискусійним моментом є питання структури загальної середньої освіти, орієнтованої на дванадцять років навчання. Перехід до дванадцятирічної школи на сьогодні відбувся у всіх європейських країнах, за винятком України, Росії та Білорусі. Відтак реформа видається таки на часі.
Проект закону пропонує трирівневу структуру загальної середньої освіти: початкова освіта тривалістю чотири роки, базова середня освіта тривалістю п’ять років, профільна середня освіта тривалістю три роки. Завдяки такому розподілу стане можливою справжня профілізація старшої школи, а також поступове структурне відокремлення шкіл різних рівнів з метою зробити навчання учнів більш комфортним. Попри дебати з приводу дванадцятирічної школи, які в тій чи іншій мірі все ще тривають у нашому суспільстві, слід розуміти, що перехід на дванадцять років навчання в загальній середній школі буде суттєво пом’якшений у зв’язку з тим, що набір на навчання у школі здійснюватиметься з шести років з відповідним пристосуванням початкової школи для потреб дітей цього віку. Доцільність дванадцятирічного терміну навчання визначається самим змістом освіти і необхідністю робити графік занять у школі менш напруженим і стресогенним для дітей. Проте, звичайно, остаточне рішення з цього питання все ще слід прийняти народним депутатам.
Доля професійної освіти
Окремої уваги потребує питання становища професійної освіти. За редакцією, прийнятою у першому читанні, професійна освіта в Україні має існувати в двох рівнях — базова (професійно-технічна) і вища професійна освіта (вищі навчальні заклади І та ІІ рівня акредитації). Близько року тому було розроблено окремий законопроект про професійну освіту, проте питання вищої професійної освіти в ньому так і не було врегульовано в достатній мірі. Зрозуміло, що вища професійна освіта потребує окремого закону, який, утім, лише перебуває на стадії розробки. Обидва закони мусять узгоджуватися з новим базовим законом «Про освіту», що потребує врахування відповідних норм і положень в законопроекті. Статус закладів вищої професійної освіти мусить бути також певним чином узгоджений із системою вищої освіти в Україні. Набір на програми вищої професійної освіти, націлені на підготовку молодших бакалаврів або бакалаврів, мусить здійснюватися після здобуття повної середньої освіти. Проте одночасно може також проводитися підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, набір на програми якого переважно здійснюється на базі базової середньої освіти. Зберігаючи право за закладами вищої професійної освіти готувати фахівців обох цих рівнів, маємо розуміти, що тоді ці заклади займатимуть дещо особливе становище між закладами середньої освіти та вищої освіти академічного спрямування. Загалом такий статус певним чином нагадуватиме американський communіty college, після навчання в якому цілком можливим і бажаним є продовження навчання у вищому навчальному закладі. При цьому будуть зберігатися певні особливості і традиційні практики. Потреба у вищій професійній освіті в Україні є дуже гострою. Програми вищої професійної освіти мають менше академічного та наукового наповнення, тому що професійне спрямування для них залишається домінуючим. У цьому аспекті, цілком ймовірно, державі слід враховувати специфіку закладів професійної освіти, щоб розширити можливості здобувачів і забезпечити для них краще задоволення їхніх освітніх потреб.
Відтак дискусії з цих важливих і доволі суперечливих питань ще не завершилися. Народним депутатам ще доведеться повернутися до обговорення. Оскільки новий базовий закон «Про освіту» стосуватиметься не лише окремих груп людей, а й усього українського суспільства, всіх громадян, без винятку, ми розраховуємо, що обговорення законопроекту відбуватиметься у всіх парламентських фракціях таким чином, щоб усі проблемні моменти були чітко артикульовані і з них усіх було ухвалено розумні, збалансовані рішення в інтересах усієї країни. Таке обговорення має розпочатися після затвердження напрацьованої робочою групою редакції законопроекту профільним комітетом Верховної Ради, що планується на початок травня 2017 року.
Хотів би подякувати за організацію роботи робочої групи її координаторам — заступнику керівника секретаріату профільного парламентського комітету О. І. Козієвській та експерту Реанімаційного пакета реформ О. І. Панич, а також віце-президенту Національної академії педагогічних наук В. І. Луговому, головному експерту РПР з питань освіти В. Є. Бахрушину, юристу МОН О. В. Сичу, секретарю Асоціації приватних закладів освіти І. В. Барматовій, представникам навчальних закладів, наукових установ, відомств, громадськості, експертам і консультантам, а також народним депутатам, що надавали пропозиції і проявили небайдужість — усім, хто присвятив свій час і зусилля для того, щоб найкраще підготувати цей законопроект до другого читання. Завдяки їм новий Закон України «Про освіту» відповідатиме запитам широкого освітянського середовища і всього українського суспільства.
Олександр Співаковський, народний депутат України, перший заступник голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України.
