Анатолій Лютюк народився у 1947 році в селищі Великі Бірки Тернопільського району. Так сталося, що доля замолоду закинула його у далеку-далеку Естонію. І хоч відтоді його життя змінилося кардинально, він залишився українцем.
На знімках:
дитячий малюнок до "Книги добра"
Анатолій Лютюк із Гелен Еннок презентують "Книгу добра"
міністру закордонних справ України Павлу Клімкіну
Отож, коли Україна стала незалежною, у пана Анатолія з'явилася можливість допомагати їй. Разом із синами створив Центр української культури у Таллінні. А коли в нашу державу прийшла війна, ця організація почала надавати допомогу біженцям, пораненим та іншим соціально знедоленим людям.
-- За сприяння Міністерства закордонних справ Естонії, місцевих шкіл, української діаспори, -- каже Анатолій Лютюк, -- за три роки ми зібрали 600 тисяч євро допомоги. Ці кошти витратили на закупівлю медичного обладнання для лікарень Бахмута, Костянтинівки, а також на інші нагальні потреби.
-- Пане Анатолію, досі відчуваєте себе тернополянином, українцем?
-- Українське коріння не дає погаснути моєму патріотизмові, навпаки, пробуджує його і змушує робити ще більше добрих справ. Ми шукаємо волонтерські організації, які на місцях знаходять людей, котрі потребують допомоги, і для них через волонтерів передаємо кошти. Особливо у цьому нам допомагає дніпровська громадська організація "Вільна Доля" під керівництвом Андрія Білонога.
-- Ваші сини розуміють, що саме відбувається в Україні?
-- Звичайно. Вони переймаються проблемами українців ще більше, ніж я. Їм боляче спостерігати, як страждає їхня друга батьківщина.
-- Допомога Україні для вашої родини на першому місці?
-- Для родини -- так, а от для мене на першому місці "Книга добра".
-- Що це за книга? Для кого вона?
-- Туди увійдуть 50 реальних історій і 50 малюнків про добро, створених з українськими дітьми. Її зшиють із унікального паперу (черпаного), що буде виготовлений вручну із привезених з України клаптиків тканини з одягу авторів творчих робіт, а також з рослинних зерен. 100 екземплярів цього видання буде передано у 50 найбільших бібліотек світу. Завдяки цьому проектові про Україну дізнаються більше.
Від автора. Анатолій Лютюк -- один із співорганізаторів видання цієї незвичайної книги, яка буде створена за підтримки Міністерства закордонних справ України, Міністерства культури Естонії та Міністерства закордонних справ Угорщини. Виготовлена вона буде саме у Центрі української культури у Таллінні.
-- Можете розказати якусь із цих історій?
-- У селищі Кримське, що на Луганщині, в одному господарстві жив качур. Завжди ходив брудний, таляпався в калюжах, кидався на всіх чужих. Проте була у нього одна відмінність. Він відчував, коли прилетить снаряд або міна. За 15 хвилин до цього він починав кричати на все подвір'я, тож люди знали: уже потрібно бігти в підвал.
А на Донеччині мені розповіли іншу цікаву історію. З боку сепаратистів прилетів снаряд без запалу. На ньому було написано: "Братчики, це -- все, що я міг для вас зробити". Хтось на тому боці воює не зі своєї волі. І він відкрутив запал, аби від вибуху ніхто з наших воїнів не постраждав. Це -- подвиг.
-- А як естонці ставляться до війни в Україні, що вони кажуть, коли жертвують гроші?
-- На це питання краще відповість Гелен Еннок -- перший секретар посольства Естонії в Україні.
Варто зазначити, що наша розмова відбувалася в посольстві Естонії в Києві. Там якраз відбувалася презентація "Книги добра". У цій події брала участь і пані Гелен. Ось що вона сказала:
-- Естонцям шкода вашу країну. Щиро шкода. Кожен свідомий естонець розуміє, що Росія напала на вас. І ми теж можемо стати черговою країною, яка зазнає окупації. Тому важливо зупинити росіян тепер, щоб ця чума не розповзлася всією Європою. І ми будемо робити все на рівні Міністерства закордонних справ, неурядових організацій, щоб наблизити вашу перемогу. Слава Україні!
Як ніколи, мені було дуже приємно сказати у відповідь:
-- Героям слава!
Михайло УХМАН.
Фото надано автором.
