...Говорили учасники урочистого пленуму, присвяченого 30-річчю створення Волинської обласної організації ветеранів України.
На знімку:
молоді завжди цікаво слухати розповіді
учасника Великої Вітчизняної війни Вадима Кудя
(фото зроблено 5 травня 2016 року
на території Волинського регіонального музею
українського війська та військової техніки)
На жаль, плинність у ветеранських організаціях аж надто велика. 28 лютого 1987 року, коли відбувалася установча конференція, обласна організація налічувала 270 тисяч членів, серед них сім Герої Радянського Союзу, 32 тисячі учасників бойових дій. Сьогодні в списках організації вже немає жодного Героя Радянського Союзу, живими залишилося лише 559 учасників бойових дій у Другій світовій війні, з них 352 -- інваліди. Про все це із сумом відзначив у доповіді голова Волинської обласної організації ветеранів України генерал-майор у відставці Олександр Булавін.
Ще одна проблема, про яку неодноразово згадували учасники пленуму, це недостатня увага суспільства до ветеранського життя. Останнім часом воно ніби забуло про людей поважного віку.
-- Звичайно, ми пам'ятаємо ті часи, коли ветерани, особливо Другої світової війни, були гордістю держави, об'єктом дійсної, а не бутафорської уваги з боку влади, -- говорив на пленумі Олександр Булавін. -- Про нас пам'ятали не лише в дні державних свят і ювілеїв. Керівників області цікавили наші справи, турботи і плани, а також, що важливо, питання матеріально-технічного забезпечення нашої повсякденної діяльності. Були партизанські зльоти, різноманітні зустрічі ветеранів у районах області, поїздки до Німеччини, Польщі, у фортецю-герой Брест, міста-герої Київ, Мінськ, Волгоград та інші. Голос ветеранства мав вагу при вирішенні всіх актуальних питань економічного і громадсько-політичного життя. З цією метою розроблялися комплексні програми з надання допомоги нужденним ветеранам, була розгорнута мережа спеціалізованих магазинів "Ветеран", здійснювалися заходи щодо забезпечення ветеранів житлом, телефонами, індивідуальним автотранспортом тощо.
А що маємо тепер? Багатьох у Луцьку, особливо ветеранів, обурив випадок, який стався 2 лютого 2017 року, під час відзначення 73-ї річниці визволення міста. У своєму виступі перший заступник луцького міського голови Тарас Яковлєв заявив, що, на жаль, на мітингу вже немає тих воїнів-ветеранів, які визволяли Луцьк та Волинь, бо вони вже всі відійшли в небуття. Зрозуміло, що це гірко образило присутнього там учасника боїв за Ковель та інші населенні пункти області Михайла Єрліна. З вигуком "...Я ще живий, я тут" він вийшов до мікрофона і теж попросив слово для виступу. Але вже згадуваний керівник категорично відмовив у цьому ветерану, заявивши, що для цього потрібно було попередньо подати в міськраду заяву. Чим тут можна було зарадити заслуженому визволителю нашого краю?
І взагалі ветерани, як відзначалося на пленумі, дуже ображені, що подібні дати проходять за шаблонним сценарієм, нецікаво, без участі молоді. Тож, як говорили промовці, можливо, ветеранам слід самим краще планувати і проводити подібні заходи. Як це було при перенесенні стели Героїв Радянського Союзу, які загинули при визволенні Волині, із однієї з центральних вулиць Луцька на територію Регіонального музею українського війська та військової техніки (факт сам по собі ганебний). Достойно вийшла ветеранська організація із складної ситуації і при відзначенні Дня партизанської слави, про яке на обласному рівні, та й в місті Луцьку взагалі забули. І лише за ініціативи ветеранської організації на Меморіалі Вічної слави зібралася жменька колишніх партизанів, а також ветеранський актив і провели невеликий мітинг, панахиду і покладання квітів. Так само було із зверненням до керівництва ОДА і облради напередодні 71-ї річниці Перемоги щодо проведення обласного зльоту ветеранів Великої Вітчизняної війни -- кавалерів бойових нагород. Їх, до речі, залишилося усього кілька десятків. А у відповідь -- мовчання.
Ветеранство заслужило на краще життя. І якби не благодійники та спонсори, ветеранський рух дихав би на ладан. Серед інших, зокрема, називалися благодійний фонд Ігоря Палиці "Тільки разом", благодійний фонд "2014", колишній фонд нині вже покійного Ігоря Єремеєва, народні депутати України Степан Івахів та Ірина Констанкевич, відомі в області будівельники Віктор Чорнуха та його син Ігор...
Велика небезпека, як говорили учасники пленуму, криється у спробах теперішнього керівництва України, передусім в особі Українського інституту національної пам'яті, монополізувати право на єдино вірне тлумачення спірних питань історії України радянського періоду. Під прицілом влади постійно перебувають Меморіал Вічної слави в Луцьку, партизанські музеї в Лобні, Лопатні.
Донедавна одними із найактивніших провідників національно-патріотичного виховання молоді був ветеранський актив і, зокрема, учасники бойових дій, колишні фронтовики. Та сьогодні їх практично не запрошують на зустрічі зі школярами та молоддю, слово "ветеран" не чути з уст керівництва під час різних урочистостей. Так під час святкування 25-річчя незалежності України жодного із ветеранів не було представлено до нагородження.
Ветерани, люди старого гарту, не звикли пасувати перед труднощами. Їх, як показав пленум у Луцьку, ще рано списувати у відставку.
Максим СОЛОНЕНКО.
Фото автора.
Волинська область.
