Христос Воскрес! Воскресне Україна! Пригадую це не зовсім канонічне вітання ще з часів мого дитинства. Тоді до воскресіння нашої країни залишалися довгі роки, але й нині, після святкування першої чверті століття новітньої державності, це патріотичне вітання не втрачає актуальності.
Загалом минулий тиждень пройшов під знаком Великодніх свят та річниці діяльності Кабінету Міністрів, безпекових ініціатив Президента й неймовірного прискорення подій у міжнародній політиці. Натомість уже з перших днів поточного тижня й ледь не на цілий місяць можемо прогнозувати стихання політичних процесів. Країна житиме у звичному ритмі. Може, й добре, що її менше розбурхуватимуть радикальними заявами, але колосальні прогалини в законодавстві, які не вдалося заповнити за попередні тижні, й надалі унеможливлюватимуть реформування всіх галузей нашого буття. Замість омріяних, хоча й тривожних, реформ у себе вдома, будемо залишатися свідками бурхливої міжнародної політики, в якій, на щастя, дедалі активніше обстоюємо свою суб’єктність. Найкращим символом цього став «високий старт», який бере Україна під час офіційного візиту Президента до Великої Британії. Дозволю собі оцінити його як проміжний етап перед вибудовуванням нового партнерства з найпотужнішою державою світу — США.
Верховна Рада прийняла епохальне рішення щодо створення цивілізованого ринку електроенергетики в Україні. Одного цього закону вистачило б для позитивної оцінки будь-якого іншого парламенту. До позитиву Рада минулого тижня може зарахувати кілька ратифікацій міжнародних угод, по два проекти щодо розвитку спорту та соціальної справедливості, важливий проект стосовно відновлення платоспроможності вугільних підприємств, ще по одному про будівельну й детективну діяльність.
Тривожним для правової реформи став провал законопроекту про Конституційний Суд. І хоча противники його мали зовсім інші менш благородні мотиви, критичною стала все-таки тема соціальної несправедливості.
Надвисокі зарплати суддям КС суспільство ще могло толерувати, але тотальна практика повернення до пільг та доплат, які в рази перевищують сам оклад, — стала непереборною перешкодою. НАБУ, другу річницю не надто результативної діяльності якого відзначаємо, та НАЗК переконують, що гігантські зарплати й інші матеріальні блага — ще не гарантія ефективності.
Нині Рада пішла на неформальні місячні канікули. Нас переконують, що працюватимуть у комітетах... Працюватимуть, але лише керівництво Ради та ще, можливо, третина депутатів, які й так завжди в активній діяльності, але це абсолютна меншість. Найгірше, що ні апелювання до сумління, ні вплив керівництва Ради ситуацію не виправлять. Дочасні вибори, як свідчать соціологи, остаточно зруйнують парламентаризм та паралізують будь-яку роботу. Тому час включати наявні в суспільства засоби політичного тиску на своїх обранців.
Стосовно уряду, то якраз із працьовитістю у прем’єра та міністрів усе гаразд, проблема знову-таки у законодавчій підтримці реформ. Уряд відзначив першу річницю роботи й завершив період так званого імунітету. Минулого тижня ми мали змогу спостерігати за публічними звітами перед громадськістю й журналістами, а наступного пленарного тижня (в середині травня) на вимогу Ради Кабмін звітуватиме перед депутатами. Володимиру Гройсману, схоже, немає чого особливо тривожитися: ставлення населення до нього залишається толерантним, на уряд покладають певні очікування, а кредит довіри остаточно не втрачено. У парламенті не спостерігаємо навіть 150 голосів для постановки питання про відповідальність Кабміну. Але, схоже, для амбітного прем’єра нині має значення вже не уникнення недовіри, а схвалення в Раді нової програми діяльності на рік та сприйняття суспільством Перспективного плану до 2020 року.
Плани Кабінету Міністрів дуже масштабні, але вони можуть бути втілені лише в разі успішного голосування за низку економічних, соціальних і правових реформ, запровадження ринку сільськогосподарських земель та передачі в приватні руки державного сектору в економіці. Тут уже буде затята війна, оскільки популізм пустив глибоке коріння не лише серед політиків, а й у народі. Єдиний вихід — збалансувати менш популярні заходи з привабливими результатами. Прем’єр-міністр таким позитивним бонусом уже представляє зростання пенсій у разі запуску відповідних реформ.
Президент присвятив тиждень переважно питанням безпеки та міжнародної підтримки України, оцінив стан танкових військ на Луганщині, спілкувався з Рексом Тіллерсоном напередодні його візиту до Москви та членами Нормандської четвірки. Ще одним викликом для нього стала ситуація з анонсованою відставкою Голови Нацбанку Валерії Гонтаревої. У нас вона стала мішенню для найжорстокіших атак, але в світі визнана блискучим фінансистом, що зуміла зберегти від руйнування банківську систему та стійкість гривні. Нова кандидатура повинна відповідати двом несумісним завданням: бути спеціалістом найвищого рівня та не викликати опору в популістськи налаштованого політикуму.
Але головні події все-таки відбувалися поза межами України. Найперше це продовження політичної ізоляції путінської Росії та зростання мілітарних ноток у риториці президента США. Америка й Китай зуміли досягти поки що нестійкого, але все-таки порозуміння, а це вже абсолютно інша глобальна реальність, в якій немає місця маніакальній імперській сверблячці Путіна. Тривожні новини піднесла Туреччина, де на референдумі затверджено диктаторські повноваження президента Ердогана. Для України тут тривожний не сам стан справ у наших чорноморських сусідів, а зовнішньополітичні наслідки — очікує розірвання відносин з ЄС та непрогнозованість зовнішньої політики. Хоча й тут є заспокійливі повідомлення: Туреччина, прощаючись з Європою, має шанс не скотитися в обійми Москви, а опинитися під впливом США.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
