У Бердянську не пустили на робоче місце новопризначеного міністерством керівника
У Приазов’ї нині штормить. І не лише стихія тут винна, а й певні управлінські рішення призвели до блокування адмінбудівлі Бердянського порту. Виявляється, що 18 квітня вийшов наказ Міністерства інфраструктури, за яким виконуючий обов’язки начальника ДП «Бердянський морський торговий порт» Микола Ільїн з 19 квітня із займаної посади звільнений, а новим виконуючим обов’язки начальника БМТП з 20 квітня призначений Богдан Бабець.
Утім, на своє робоче місце новоприбулий з Миколаєва керівник протягом цілої години пройти спочатку не зміг. Б. Бабець наполягав, що його призначення законне, і все сталося за підсумками аудита порту. Бо ж після двох доган М. Ільїн так і не виправив ситуацію на підприємстві...
Зауважимо, що в. о. начальника не тільки звільнили — в порту вже відбулися обшуки, а Миколі Ільїну навіть оголошено підозри в зловживаннях. Протестувальники все це називають інтригами приватної фірми, яку начебто «вдало» завели в порт київські посадовці і яка тепер претендує на портові площі. Та й узагалі вимога пікетувальників до приїжджого в. о. начальника БМТП — зателефонувати міністрові інфраструктури та відмовитися від посади.
Одразу скажемо, що доволі активні дії портовиків — то вже останній бердянський крик душі. БМТП — не лише єдиний поки що не розграбований в місті державний актив, а й останній годувальник. Бо всі інші підприємства — більшість з яких були економічно активними й з високоліквідною продукцією — фактично знищені. І там теж все починалося з наказів того чи іншого міністерства, приїзду нового (а за ним ще кількох) директора, і все згадані «прибульці» в дуже короткі терміни доводили підприємства до ручки. Тобто заводи раптом опинялися у боргах як у шовках, а люди — з піврічною і більше заборгованістю із зарплати. А далі все просто гинуло...
Підприємства, таким чином, було готове до приватизації за безцінь. А в умовах сьогодення — не заради прибутків, а як один із методів прибирання українських конкурентів з ринку. Адже інвестиційні зобов’язання, зазвичай, чітко не прописуються, санкції за розорення виробництва фактично відсутні. Через те, наприклад, у Запоріжжі російські «інвестори» вже фактично зачистили до фундаментів цілий сталепрокатний завод, а раніше (ще до реприватизації) встигли добити флагман кольорової металургії ще часів СРСР — Запорізький алюмінієвий комбінат. Винних у цьому, як ви розумієте, немає...
Тут ще одне зауваження. Бердянський порт, в основному через війну, в останні роки не лише бив рекорди перевалки вантажів (і часом доводив її ледь не до 200% проектної потужності), а й висунувся у розряд стратегічних.
І до нього — вічно заштатного, раптом з’явився серйозний інтерес і теж серйозних людей. І добре, коли ці люди «за спасибі» лише «приберуть до рук» прибутковий державний актив. Гірше, коли вони швидко пустять той актив на металобрухт (цього, до речі, портовики найбільше бояться). А економіка Бердянська після цього просто впаде. Адже в місті безробітних за рахунок одних відпочивальників, та й то протягом всього трьох літніх місяців, не вижити...
Запоріжжя.
