Тарас Коваль — доброволець, який прийшов до військкомату з перших днів АТО. У складі 95-ї бригади брав участь у боях за Слов’янськ, Краматорськ, Лиман, Лисичанськ, Севєродонецьк, обороняв Донецький аеропорт. У 2015-му — демобілізація, кілька місяців мирного життя, під час яких зрозумів: його покликання — військова служба, а не офісні будні. Для служби за контрактом атовець обрав 10-й окремий прикордонний загін оперативного реагування.
Ветеран АТО, «кіборг» Тарас Коваль, «Вальтер», нині прикордонник, старший сержант.
Зліва направо: відома художниця Беата Куркуль, яка намалювала портрет, мати Євгенія, батько Віктор загиблого в АТО Василя Полякова.
Вадим Григорович Собко, начальник 10 мобільного прикордонного загону, полковник.
Співрозмовник визнає: участь у бойових діях — це великий досвід, але служба в мобільному прикордонному загоні має свої особливості. «Спочатку справді було важко, бо тут немає такого поняття, що підігнали техніку, артилерію — і все знищили. Тут треба більш ювелірно працювати. З іншого боку, треба розуміти законодавчу базу. Де є межа, що дозволено, а що заборонено робити. Спочатку було трохи складно, але з часом почав розуміти. До того ж і оснащення, і підготовка персоналу — на висоті».
Оснащені сучасною технікою та озброєнням, бійці за потреби готові з’явитися в будь-якій точці країни менше, ніж за півдоби. Особливо незамінний підрозділ у зоні АТО, де на його рахунку — чимало успіхів. «Вірою і правдою» — із таким гаслом загін живе уже півтора десятиліття. Бійці пройшли підготовку за найсучаснішими світовими методиками та за участі іноземних інструкторів.
«Хлопці за три роки згуртувалися, стали впевненішими. Незважаючи на час доби, виконують ті завдання, які раніше, може, й не думали би виконувати. Жодна зморшка на обличчі не смикається», — відзначає начальник загону, полковник Вадим Собко.
Гості, які завітали на урочистості до прикордонників, могли на власні очі побачити дії бійців у надзвичайних ситуаціях. Серед тих, хто захоплено спостерігав за подіями на тренувальному полі, були і дорослі, і діти: прикордонники завітали цілими родинами. Олексій, який у загоні з 2013-го, прийшов із дружиною Світланою та донькою Мар’яною, якій виповнився рік.
— Особливість мобільного загону — в тому, що за ним немає певної закріпленої ділянки кордону, охороняємо всю Україну, — розповів Олексій. — Характер служби змінився за останні роки кардинально. Обмундирування, екіпірування, грошове забезпечення — абсолютно все змінилося на краще. І помічаю, що змінилося ставлення людей до військових, особливо в прикордонних регіонах. Пам’ятаю, в 2014 році після анексії Криму я був у Херсоні, допомагав розгортати регіональне управління і Херсонський прикордонний загін. Місцеві мешканці всіляко сприяли цьому. Навіть у будівельному магазині потрібні будматеріали нам давали безплатно.
Не без гордості в загоні демонструють сучасну техніку й обладнання — зокрема, мобільний тепловізійний комплекс, який використовується під час охорони державного кордону. «Людину виявляє на відстані до трьох кілометрів у будь-яку погоду і будь-який час доби. Автомобіль — до восьми кілометрів. Виставляється така машина на загрозливому напрямку і координує дію прикордонних нарядів. Може наводити людей, які несуть службу, безпосередньо на порушників», — дає пояснення представник загону.
Ще два напрями, продиктовані життям, — створення відділення повітряної розвідки та відділення прикордонних катерів. «Ми застосовуємо безпілотні літальні апарати, які мають великий радіус дії, використовуємо відділення морських дій на воді, чого теж не було. Це дає змогу діяти не лише на морі, а й на річках, до чого контрабандисти виявляються не готові», — підкреслює начальник загону.
За виконання завдань у зоні АТО 11 військовослужбовців загону відзначені державними нагородами. На жаль, не обійшлося без втрат: дев’ять бійців отримали поранення і один — загинув. Родина загиблого молодшого сержанта Василя Полякова, який поліг під Зеленопіллям на Луганщині, — завжди в полі уваги прикордонників. Мати Євгенія Феофанівна та батько Віктор Герасимович мешкають в Одеській області і приїхали на урочистості до Києва. Кажуть, що пишаються сином. «Він був життєрадісним, веселим. Завжди людям простягав руку допомоги. Коли почалося АТО, одразу поїхав, навіть нам не сказав. Нагорода — це велика честь для нашої родини», — зазначила Євгенія Феофанівна, яка отримала відомчу відзнаку за сина.
Ліна КУЩ.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
