7 травня Франція обиратиме нового президента. Між крайньою правою, відверто антиєвропейською і водночас проросійською Марін Ле Пен та молодим амбітним Еммануелем Макроном, кандидатуру якого ще півроку тому не розглядали як прохідну до другого туру. Вибори 2017 року однозначно ввійдуть в історію П’ятої республіки. В чому полягає специфіка вибору 7 травня, що очікує Францію, Європу і Україну в разі перемоги того чи іншого кандидата? В усіх цих питаннях «Голосу України» допомогла розібратися політолог, кримінолог і спеціаліст із сучасної Росії (русолог) при Національному центрі наукових досліджень Франції Елен Блан (на знімку), яка також є членом виборчої комісії на нинішніх виборах.

 

 

— Як ви можете проаналізувати результати першого туру?


— Упродовж кількох останніх місяців соціологічні опитування прогнозували перемогу Макрона і Ле Пен у першому турі президентських виборів, отже, результати нікого не дивують, проте слід відзначити, що ці вибори увійшли в історію, адже вперше за останні 50 років дві найпотужніші партії (соціалісти і республіканці) покинули президентські перегони після першого туру, що істотно змінює політичну картину Франції. Також варто наголосити, що Марін Ле Пен набрала значно більше голосів, ніж її батько, коли він вийшов у другий тур 2002 року. Це означає, що в суспільстві ідеї Національного фронту прогресують.


— Так само, як і ідеї крайнього лівого Меланшона, котрий уперше за всю свою політичну кар’єру набрав таку величезну кількість голосів?


— Так, але я думаю, що більшість виборців, які голосували за цих двох кандидатів, хотіли в такий спосіб висловити протест проти старих партій, в які вони більше не вірять. Це, швидше за все, бажання чогось нового: нових програм, нових ідей, нових облич. Цікаво також зауважити, що два блоки, які вийшли в другий тур, кардинально різні. Саме тому я не думаю, що Марін Ле Пен переможе в цих виборах, оскільки справжні республіканці, справжні демократи і справжні патріоти голосуватимуть за Макрона. Сам факт голосування за Ле Пен для них є неприпустимим. Чому? Це мені нагадує історію, яку розповіла вже покійна Наталка Пастернак (голова української громади у Франції), про те, як вона поїхала до Брюсселя і в коридорі Європейського парламенту натрапила на Марін Ле Пен. Не встигла Наталя назватися, як Ле Пен її перервала словами: «Ви, українці, ви — всі фашисти!» Цей приклад показує, що Марін Ле Пен не є людиною, з якою можливо розмовляти і обмінюватися ідеями, оскільки вона прагне нав’язувати винятково свої. І ідеї ці дуже небезпечні, не кажучи вже про її зв’язки з Москвою.


— Як можна пояснити, що багато молоді голосує за Ле Пен?


— Бо вона представляє свою партію як народну і патріотичну, тоді як ця партія є націоналістичною. А це — дуже різні речі. Націоналізм набагато небезпечніший, оскільки він розділяє людей і нацьковує їх одне на одного. До речі, в ніч після виборів уже були перші маніфестації, ймовірно, крайніх лівих, які обурилися, що Ле Пен пройшла у другий тур. І якщо вона виграє президентські вибори, Франція зіткнеться з серйозними проблемами.


— У неї є шанси на перемогу?


— Я думаю, що ні, й сподіваюся, що нам вдасться стати стіною, як це було в 2002 році, коли батько Ле Пен вийшов у другий тур, випередивши Ліонеля Жоспена, і коли французи обрали Жака Ширака з 80% голосів.


— Але Меланшон, який зібрав значну кількість голосів, не закликав своїх виборців голосувати за того чи іншого кандидата. І навіть якщо теоретично вони з Ле Пен протилежні за політичними переконаннями, практично в них подібні погляди на чимало питань. Чи є ризик, що велика частина його виборців голосуватиме за Ле Пен?


— Меланшон не дає жодних інструкцій стосовно голосування і каже, що голоси його виборців йому не належать, тобто він не хоче оприлюднювати свою думку. Отже, ті хто голосував за Меланшона в першому турі, у другому робитимуть вибір згідно зі своїми ідеями, переконаннями і принципами. Але я боюся, що буде велика кількість людей, які не підуть взагалі голосувати, оскільки вибір, скажімо, невеликий: ідеї двох кандидатів кардинально протилежні. Головна тема, щодо якої розходяться думки двох кандидатів, це — Європа. Якщо виграє Ле Пен і якщо вона вирішить вийти з Євросоюзу, по-перше, це нам дорого коштуватиме, і це авантюра, результати якої не можливо прорахувати. Не треба забувати, що дві країни, які стоять на початках Євросоюзу, — це Німеччина і Франція. І якщо Франція вийде з об’єднаної Європи, то, на радість Кремлю, більше не буде і Євросоюзу. Це саме те, про що мріє Путін, який ненавидить Європу і хоче її дестабілізувати, роз’єднати і в довгостроковій перспективі, колонізувати.


— На жаль, чимало французів скаржаться на ЄС...


— Тому що вони не розуміють його функціонування. Звісно, що Євросоюз, як каже Макрон, треба реформувати. Треба змінити багато речей, які не працюють, оскільки ЄС занадто повільний, і його дуже важко розворушити. І принцип, за яким усі 28 країн повинні бути згодні для прийняття будь-якого рішення, є смішним, оскільки під час голосування має вистачати і більшості. Саме цей принцип використовується у всьому світі при голосуваннях.

Адже неможливо, щоб усі країни в усьому погоджувались. Це очевидно, що між країнами «старої Європи» і тими, які пізніше до неї приєдналися, тобто країнами Східної Європи, є значні розбіжності, особливо у ставленні до Росії. У них різне історичне минуле. Деякі питання залишаються досі не розв’язаними, і «стара Європа» ще це не усвідомила.


— Що очікуватиме Францію і Україну в разі перемоги Макрона?


— Наклепники називають його продуктом банківської системи, капіталістом і американським агентом. Звісно, це риторика Москви. В рамках своїх обов’язків експерта і високого чиновника в мене була нагода зустрітися з більшістю кандидатів та проінформувати їх щодо загрози, яку становить Путін, використовуючи аргументи й конкретні факти. Треба нагадати, що спочатку Макрон, як і більшість кандидатів, був за зняття санкцій проти Росії, але сьогодні він змінив думку. Я змогла торкнутися українського питання майже з усіма кандидатами, крім Фійона і Ле Пен, оскільки вони безнадійні. Думаю, Ле Пен узагалі не хоче зі мною бачитися, бо в її партії давно знають мою позицію щодо Росії і поливають брудом.


— І, напевно, ще більше після виходу вашої книжки «Goodbye Poutіne»?


— Так, вона вийшла в 2015 році у видавництві Gіnkgo edіteur. Із 30 іншими колегами ми намагалися пролити світло на тему «Європа. Україна. Росія». З французами треба бути педагогами: пояснювати їм ризики сьогодення.

Наприклад, ризик того, що Європа не має своєї армії для оборони. Саме тому Путін нас і зневажає, адже щоразу, коли ми стикаємося з якоюсь проблемою, біжимо ховатися за спину НАТО чи ООН.


Люди не розуміють: якщо ми хочемо суверенну Францію, то не повинні залежати ні від Росії, ні від Сполучених Штатів. І коли Марін Ле Пен нам доводить, що є кандидатом від народу, то її дії заперечують ці слова, оскільки саме вона просить фінансування у закордонних банків у країні, яка на сьогодні вороже ставиться до Франції. У разі перемоги завдяки закордонним капіталам вона буде змушена звітувати і, можливо, навіть отримувати певні інструкції. Саме це люди і не усвідомлюють.


— Насправді втручання Росії у внутрішню політику інших країн почалося давно, про що ви, до речі, писали у своїй книжці «Родом із КГБ. Система Путіна», яка вийшла в 2004-му.


— Так, ще під час президентських виборів у 2002 році росіяни запропонували кандидату центристу Франсуа Байру повністю профінансувати його передвиборну кампанію. Вони вийшли на нього і сказали: «Ми віримо у вас і у ваше політичне майбутнє». На той час він був дуже багатообіцяючим кандидатом. Сам Байру розповів мені цю історію, коли дізнався, що я спеціалізуюся на питанні Росії. І якщо росіяни наблизились до Байру, то можна припустити, що вони намагалися це зробити і з іншими французькими політиками. Отже, російська політика втручання і спроб купити французькі еліти, в тому числі політичні, є досить давньою, і вона триває.


— Як ви оцінюєте результати правління президента Франсуа Олланда?


— Я вважаю, що ці 5 років, які ми провели з Франсуа Олландом, були дуже успішними в плані міжнародної політики і відносин із Росією. По-перше, він не дозволив продати РФ «Містралі». Пам’ятаю, коли ми з Наталею Пастернак з ним зустрічалися, то намагалися аргументовано пояснити ситуацію і переконати не продавати «Містралі». Звісно, в нього було багато інших радників, але я вважаю, що він твердо обстоював свої позиції щодо Путіна, не відмовляючись при цьому від діалогу. Можна тільки уявити, скільки тиску зазнав Франсуа Олланд з боку проросійського лобі, але він вистояв. Отже, я можу тільки вітати ці 5 років міжнародної політики Франсуа Олланда і Лорана Фабіуса (колишній глава МЗС. — Ред.) стосовно Росії.


Інтерв’ю взяла Анна ЧЕСАНОВСЬКА-ЖАЯР.


Париж.


Фото з архіву Елен Блан.