У багатьох народів Європи досі зберігся звичай «маївки» — розваги, гуляння в гаю чи в лісі. Цей звичай дуже старий. Ще давні римляни святкували цього дня прихід весни, навіть не підозрюючи про майбутню декомунізацію. А пригадайте Вальпургієву ніч, яскраво описану Гете в «Фаусті»! Адже саме ніч із 30 квітня на 1 травня — язичницьке і водночас християнське свято, що відзначається в Центральній і Північній Європі. У християнській традиції це день святої Вальпурги, англійської проповідниці. Раннє християнство часто християнізувало язичницькі традиції, отак обидва свята злилися в одне.
Дослідник звичаїв нашого народу Олекса Воропай розповідав, що за часів «Гетьманщини святої» це було «веселе свято студіюючої молоді». У Києві 1 травня всі спудеї і бурсаки Київської Академії разом із учителями та «любителями науки» виїжджали за місто, на гору Скавику, що в урочищі Глибочиця. Ставили п’єси «на лоні природи» і співали хором. Щодо «любителів науки», то це були купці, заможна козацька старшина. Їх спудеї приймали до свого гурту не інакше, як «за подаяніє» на славу і розвиток «премудрості научной». Йшлося про бочку пива або меду вареного; могли бути також смалений кабан, бодня сала, свіжі паляниці та інші докази прихильності до науки. Виявляється, століттями на Британських островах цього дня влаштовувалися «веселі розваги, танці навколо стовпа, встановленого на честь приходу весни»... Пізніше цю традицію продовжували... сажотруси. Вони «перехопили звичай влаштовувати весняні танці» й щорічно вулицями Лондона водили так званого Джека-в-Зелені. Себто чинили своєрідний карнавал. Це свято скоріше від Бога, а не від політиків.
Федір ШЕПЕЛЬ.
