Від процвітання до банкрутства
Якби банкрутства святкували, найбільше на Херсонщині видавництво «Наддніпрянська правда» могло б уже накривати щедрий стіл з нагоди... одиннадцятиріччя визнання своєї неплатоспроможності. Але біда не в банкрутстві, а в тому, що нинішня економічна система в Україні не дає змоги підприємству виборсатися з лещат безпросвітних злиднів. І таких підприємств, що їх ми успадкували від СРСР, у нас досі чимало.
На знімках:
будівля видавництва «Наддніпрянська правда» у Херсоні;
на горішньому поверсі «Наддніпрянки» від постійного протікання падають шпалери.
Виробничий комплекс «Наддніпрянської правди» у Херсоні здали в експлуатацію наприкінці 80-х років минулого століття. Державних грошей на проект не пошкодували, помпезно оздобивши семиповерхову будівлю мармуром, гранітом та декоративними решітками з дорогого алюмінію. Для партійних та комсомольських газет, які друкувалися на той час накладом понад сто тисяч екземплярів, встановили найсучасніше устаткування офсетного друку. А в редакціях видань тут кожен співробітник мав окремий зручний кабінет. Та коли компартійна пропагандистська система зруйнувалася, а газети перестали дотувати, видавництво разом із ними ввійшло у стрімке економічне піке.
Наклади впали, попит на бланки та іншу поліграфічну продукцію знизився до сміховинних величин, і замість прибутків «Наддніпрянська правда» почала розраховуватися із працівниками бартером, накопичуючи борги з обов’язкових платежів перед державою. У розкішній будівлі відключили, а потім узагалі демонтували систему опалення, почав протікати дах, почастішали аварії водогону та електропостачання. Зрештою, крапку над «і» поставив Господарський суд Херсонщини. Він ще 10 травня 2006 року виніс ухвалу почати справу про банкрутство видавництва, яке заборгувало приблизно мільйон гривень — у тому числі податків та інших обов’язкових платежів.
Руїни та борги
За звичайного перебігу подій комплекс мали б тоді ж пустити з молотка, вторгованими грішми погасити заборгованість. А вже новий власник або перепрофілював би «Наддніпрянську правду» на великий і прибутковий офісний центр, або знайшов би йому інше застосування. Але ж видавництво виявилося «привілейованим» — воно фігурувало в урядовому списку стратегічних підприємств, чия приватизація заборонена. Тож суд не мав іншого виходу, як призначити «Наддніпрянській правді» не ліквідатора, а лише арбітражного керуючого, котрий мав би відшукати фінансові ресурси для розрахунку з кредитором.
Однак за одинадцять років(!) борг так і не погашено. А «Наддніпрянка», як її називають херсонці, стрімко руйнується — свого місця на ринку вона так і не знайшла. Адже газети тепер виходять в інших друкарнях, котрі часу не втрачали — оновили обладнання, впровадили нові технології і «перехопили» платоспроможних замовників.
Нині колись чудова будівля видавництва потроху перетворюється на будівельний мотлох — триває розтягнута у часі агонія колишнього лідера регіональної поліграфічної промисловості. Фундамент будівлі вкрився тріщинами, гранітне оздоблення осипається шматками, зі стін падають шпалери, вікна розбиті. Найжахливіший стан на горішньому, сьомому, поверсі. Після дощів та снігопадів через дірявий дах сюди постійно тече вода. Щойно пройде злива, і в коридорах не краплі, а справжні калюжі. Від вологості стіни вкрилися мохом (див. фото), паркет стоїть горбом, електропроводка загрожує короткими замиканнями та пожежами. Поверх стоїть порожнім — працювати тут просто неможливо, бо це зашкодило б здоров’ю.
Злидарі нікому не потрібні
«Наддніпрянська правда» як структура із стовідсотково державним капіталом перебуває у віданні корпоративного підприємства ДАК «Укрвидавполіграфія». Але воно, схоже, на видавництві поставило хрест. Та і його директор Дмитро Шпак особливого оптимізму стосовно можливості позбутися боргового тягаря не виявляє. «Борг і справді досі не погашений, але потроху зменшується. Поточної заборгованості з податкових платежів ми не маємо», — от і все, що міг повідомити кореспонденту «Голосу України» Дмитро Володимирович.
Подальші перспективи також вважає невтішними третій за рахунком арбітражний керуючий — розпорядник майна видавництва Олексій Глуховський.
На жаль, таких «стратегічних» злидарів у таврійських краях чимало. Вже майже два десятки років безнадійно стоїть Херсонський нафтопереробний завод. Руйнується та розкрадається солезавод у Приозерному Генічеського району. Все ніяк не можуть закупити обладнання для виготовлення харчової солі для державного солезаводу МінАПК України у селі Геройському Голопристанського району. В результаті корисною для людського здоров’я природною сіллю разом із піском посипають дороги в ожеледицю. А ми їмо бідну на сполуки йоду та мікроелементи кам’яну сіль. І таких прикладів можна навести чимало.
...Днями у Херсоні пройшов весняний дощик. «Наддніпрянку» знову рясно позаливало — хоч відкривай на горішньому поверсі рибоводне господарство для вирощування коропів і товстолобів.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.
Фото автора.
ФАКТ
За одинадцять років після визнання неплатоспроможності державного видавництва «Наддніпрянська правда» його заборгованість за давнім позовом досі становить 680 тисяч гривень.
ЦИТАТА
«Наддніпрянка» позбулася джерел доходів, завдяки яким можна було б розрахуватися з її боргами та вкладати гроші у відновлення комплексу. На значні доходи від оренди офісів сподіватися годі — немає охочих заселятися у вкрай занедбані приміщення, де взимку стоїть люта холоднеча. Замовлень на випуск поліграфічної продукції також катастрофічно бракує. Вихід — тільки у наданні дозволу на приватизацію підприємства та пошук інвестора. Але для цього спершу потрібна політична воля керівників держави. В уряді та парламенті повинні розуміти, що підприємство вважається стратегічним лише в теорії. А на практиці жодної користі суспільству та економіці не приносить», — переконує арбітражний керуючий Олексій Глуховський.
ФАКТ
Криза триває: з початку нинішнього року випуск промислової продукції в області впав на 1,7 відсотка порівняно з 2016-м. Дані Головного управління статистики Херсонщини.
