Торік наприкінці листопада Кабінет Міністрів схвалив Концепцію реформи фінансування системи охорони здоров’я. Кошти на медицину, мовляв, витрачаються неефективно, адже, сплачуючи податки, українці змушені ще й із власної кишені платити за ліки та послуги. Урядовці вбачають проблему в тому, що гроші, зібрані через загальні податки і закумульовані в державному бюджеті, йдуть на підтримку наявної мережі закладів охорони здоров’я, незалежно від кількості та якості фактично наданих ними послуг. Відтак пропонують змінити законодавство так, щоб держава витрачалася тільки на сплату реально наданих послуг та лікарських засобів, призначених конкретній людині. Так званий принцип «гроші ходять за пацієнтом».

 

Тож у Кабміні напрацювали проект закону про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів. Проаналізувавши міжнародний досвід, урядовці зійшлися на думці: єдиним виходом із ситуації, що склалася, є перехід до фінансування медицини за страховим принципом шляхом запровадження державного солідарного медичного страхування. У майбутньому, кажуть, так легше буде перейти на систему класичного медичного страхування.


Обсяг послуг і медикаментів, вартість та ступінь їх покриття державою мають намір закріпити на рівні закону в гарантованому пакеті. Повну оплату обіцяють надавати на екстреному, паліативному та первинному рівнях послуг. Частково держава береться фінансувати вторинний — спеціалізований та третинний — високоспеціалізований рівні медичних послуг. Застрахованими особами вважатимуть усіх громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території країни, та тих, кого у встановленому порядку визнано біженцями або такими, що потребують додаткового захисту.


Очікується, що після того, як закон набере чинності, застраховані зможуть отримувати послуги та лікарські засоби, повністю або частково сплачені за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування, в закладах охорони здоров’я будь-якої форми власності та у фізичних осіб-підприємців, які отримали відповідну ліцензію та уклали договори про медичне обслуговування населення. Так, до системи хочуть залучити заклади недержавної форми власності, сподіваючись, що це позначиться на якості послуг.


Для того, щоб налагодити нові підходи до фінансування медичної галузі, в Кабінеті Міністрів пропонують створити новий орган центральної виконавчої влади, який «реалізовуватиме державну політику в сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів», такого собі «єдиного національного замовника». Кажуть, це практика розвинених країн, яка дасть змогу усунути корупційні ризики. Цей орган буде повністю підконтрольним Кабінету Міністрів, а за Міністерством охорони здоров’я залишаться функції пов’язані з формуванням політики в галузі. Як зазначено в пояснювальній записці, яка супроводжує проект закону, страхування на первинному рівні мають намір запровадити вже з другої половини 2017 року. На інших рівнях — до 2020-го.


У фінансових прогнозах урядовці переконливі. Цьогоріч на медичну субвенцію держава має намір витратити 2,1 відсотка ВВП. Очікується, це становитиме 55,5 мільярда гривень. До 2021 року цей показник мають намір збільшити до 3,8 відсотка (а це вже — 146,8 мільярда). Цього року українці неофіційно витратять на лікування майже 93 мільярди, вважають у Кабміні. Офіційну співоплату за медичні послуги в 2017-му не впроваджуватимуть. Але вже з наступного року мають намір довести цей показник до 395 мільйонів гривень. А до 2021-го — до 44 мільярдів. У такий спосіб урядовці сподіваються зменшити рівень неформальних платежів.


Відповідний проект закону зареєстровано у Верховній Раді 10 квітня цього року. Через два тижні подано альтернативний документ за авторством народного депутата Олега Мусія. Обидва законопроекти вже передано на розгляд у комітети та для ознайомлення народним обранцям. В урядовому варіанті чітко прописано: зміни мають стартувати вже в другому півріччі цього року, тож існує велика ймовірність, що розгляд цих документів у довгий ящик не відкладатимуть.

Коментар


Автор альтернативного проекту закону про державні фінансові гарантії, забезпечення населення необхідною медичною допомогою, лікарськими засобами та послугами системи громадського здоров’я народний депутат Олег МУСІЙ:


— Насамперед хочу зауважити, що до подання альтернативного законопроекту мене спонукало чергове грубе порушення конституційних норм і гарантій з боку МОЗ та уряду в поданому ними так званому пакеті реформ української медицини. Урядовий законопроект передбачає введення пакета гарантованих послуг, але це не передбачено ні Конституцією, ні законодавством України. Основний Закон каже: громадянам надається безоплатна медична допомога за рахунок державного фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Відтак пакет послуг — це неконституційна норма. Поданий мною альтернативний проект закону передбачає запровадження програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, а це абсолютно конституційно. До речі, вперше цю новелу введено в законопроекті № 4456 про організацію медичного обслуговування населення України. Над ним працював чималий авторський колектив. Це більш глибокий, системний і комплексний документ. Але нині ми вимушені подавати деякі його положення як окремий проект, бо саме вони є симетричними до урядових пропозицій.


В урядовому проекті прописано, що суб’єктом виступає закупівельна агенція, яка не несе жодної відповідальності за те, що відбулося на рівні закладу. А об’єктом є заклад. Пацієнта там взагалі немає і незрозуміло, хто він з точки зору державних гарантій. У моєму альтернативному документі суб’єктом є вся система, пов’язана із фінансуванням і використанням державних коштів, а об’єктом — громадянин. Це одразу ставить усі крапки над «і». У моєму проекті прописано й відповідальність закладів охорони здоров’я, враховано права і обов’язки громадян, пов’язані з отриманням державних гарантій. Окреме місце в ньому відведено інформаційному забезпеченню. Така складна система, як закупівлі, цього потребує. Уряд має намір покласти на закупівельну агенцію ще й функцію контролю якості, утворивши чергового державного монстра який сам замовляє послуги, укладає угоди, витрачає державні кошти і сам себе контролює. Тобто така агенція може платити або не платити якщо заклад надав неякісну допомогу. Сама по собі функція контролю є дуже дорогою і в світі практично не застосовується. Пропоную, щоб якістю опікувалася інша незалежна агенція, яка займатиметься акредитацією, ліцензуванням, оцінкою медичних технологій тощо. Тобто це вже буде гра на випередження.


У проекті закону, який надійшов від Кабміну, абсолютно безпідставно використовується словосполучення «медичне страхування», а по суті в ньому описується суто бюджетний процес. Мій законопроект чітко розмежовує ці поняття.


Думаю, обговорення запропонованих урядом змін тільки починається, і воно буде гарячим. Ми не можемо черговими забаганками виконавчої влади ламати українську Конституцію і повністю позбавити вкрай зубожілих українських громадян навіть можливості отримувати найелементарнішу медичну допомогу за вже сплачені ними в бюджет податки.