Голова Чернігівської районної ради Олександр Ларченко, виступаючи на сході села Дніпровського, назвав його курортним — поруч Дніпро. Проте самі місцеві, схоже, радості з тої курортності не мають — скажімо, в Загатці вже так ті курортники вгризлися у Дніпро, що вже скоро й до берега дійти буде ніяк. Недарма на сході утворилася суперечка з молодим чоловіком на прізвище Кузьменко, до родини якого селяни мають претензії, що, мовляв, хоче приватизувати підхід до річки. До речі, присутні начальники з району так і не могли пояснити, як до-тримується норма екологічного закону, що передбачає до 100 метрів санітарної зони берега великої річки.
Ікона святого князя Миколи Святоші.
Проте селяни, що так нападали на Кузьменка за його намагання впорядкувати територію біля річки навпроти своєї садиби, ні словечка не сказали про тих скоробагатьків, які просто в Дніпро свої лахи поспускали. Там є такі знакові для Чернігова прізвища, як, скажімо, Плахтій або Лазар. Бояться їх згадувати, а напали на більш чесного, що навіть на сход до них прийшов?!
До речі, елементарний і примітивний податок — «самооблог» якраз багатії і не платять. Він на рік становить аж 39 гривень, а здали лише 168 дворів. Селяни ж у відповідь збирачеві податку кажуть не без підстав: «Іди по берегах збирай!». А там — паркани до неба та пси злі, як їх хазяї... Тобто громада тут громадою себе не почуває — так, населення при дорозі: хто не їде — той і скубне.
Треба визнати, що першим «курортникам» із Чернігівської лозової фабрики дозволи на поселення на самому березі Дніпра давала таки сільська рада, а вже потім — районне та обласне начальство. Тож децентралізація Дніпровському дуже необхідна.
Я зустрівся з Валентиною Деркач, яка тривалий час була секретарем сільської ради і залишалася єдиною «на хазяйстві», бо голови в Дніпровському якось довго не було. Їх із чоловіком подвір’я акуратне, з виноградом і абрикосом, який тут, що-
правда, родить вряди-годи (побиває холодний вітер із річки), на веранді, де ми бесідували, — затишно. Поруч ліс, і це перша тривога мешканців села.
Адже тут пожежі, на жаль, бувають занадто часто — і найчастіше від чужих, які палять траву. Так вони розуміють відпочинок на природі. Пожежної своєї, звісно, немає. Тож і на сході довго вирішували, чи Славутичу гроші віддавати, чи Пакулю. Схоже, рішення так і не ухвалили. Ох, край потрібен селу голова!
Навколо села є ще й торфовища, і коли вони загоряються — крий, Боже! Хоч як дивно, біля великої річки, а така посуш. Тож питання пожежної безпеки новий голова має вирішити першочергово. До того ж хоч і рідко, але бувають і повені — найчастіше у Прохоровому хуторі.
Налаштування ґрунтових доріг також ставить собі за мету Валентина Деркач, як і розв’язання проблеми водяної башти, яка забезпечує водою школу та амбулаторію. У школі, до речі, навчаються понад 70 учнів, а сільська амбулаторія відома далеко за межами села, бо лікар Устеленцев домігся тут сучасного обладнання і, як він розповів на сході села, аналіз мокротиння замінить рентген, а запчастини в Дніпровське надходять з Тайваню.
...Від рішення селян про вступ до об’єднаної територіальної громади залежатиме, чи справді Дніпровське стане курортним чи й буде далі як горох при дорозі.
До речі, вже після моєї поїздки в селі відбулись позачергові вибори сільського голови: із трьох кандидатів головою обрано Валентину Деркач
Василь ЧЕПУРНИЙ.
Чернігівська область.
КОМЕНТАР
Максим КАРМАННІКОВ, керівник юридичного департаменту Народного руху України:
«Відповідно до ч. 7 ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Навколо саме цієї норми ламались списи не в одному судовому процесі. Захисники прибережної забудови доводили те, що оскільки немає проектів землеустрою щодо встановлення прибережних захисних смуг, то немає й самих смуг. Натомість протилежна сторона вказувала, що розмір такої смуги є чітко визначеним і відсутність проекту землеустрою не означає відсутності прибережної захисної смуги.
Нарешті своє слово сказав Верховний Суд України, зазначивши, що прибережні захисні смуги та обмеження щодо приватизації і забудови землі в межах таких смуг існують незалежно від того, чи є проекти землеустрою щодо їх встановлення. Отже, приватизація землі, не кажучи вже про її забудову, в межах цих смуг заборонена Законом.
Відтак варто застерегти всіх бажаючих приватизувати та забудувати мальовничі береги від таких кроків, оскільки в підсумку, порушивши Закон, можна втратити все».
Історична довідка
Герб села.
Дніпровське (історична назва Навози) — давнє село, що має походження з XІІ століття. Називалося так не від московського «навоза» (таких слів українці не знали), а від звозу-перевозу, що тут завжди був: сюди навозили різні добра-данину для київських чи чернігівських князів. Тут була дача чернігівського князя Миколи Святоші, який є канонізованим святим і якому в центрі села вже в незалежній Україні поставлено пам’ятник.
