Марія Жукоцька з Пальмирівки П’ятихатського району Дніпропетровської області знає все про те, як колись українці прикрашали свій одяг, чому вишивку приметували, як її зберігали. Вона сама вишиває з дитинства, але ще півтора року тому не могла б і припустити, що, маючи журналістську освіту та досвід роботи рекламного агента у столиці, стане професійно займатися оздобленням виробів хрестиком.
На знімку: пальмирівська вишивальниця Марія Жукоцька.
Фото автора.
Хист до вишивання у Марії — від двох бабусь, на честь однієї з них її і назвали. Що далі, то більше вона відчуває свій потяг до цього виду рукоділля, а менше року тому вперше виставила свої роботи на Сорочинському ярмарку, де на неї очікувало професійне визнання. Півроку тому ця молода жінка і взагалі отримала звання народної майстрині.
Слід зазначити, що старі, ще прабабусині, вишиті рушники і сорочки дуже приваблюють Марію. Вона захоплена їхньою скромною чарівністю, адже в давнину прості люди обирали для вишивки прості, непоказні візерунки. Але від того старі вишивки тільки дорожчі і миліші серцю молодої жінки. Більше того, вона прагне увічнити для себе їхні узори, адже вишиті прабабусею рушники та сорочки, хоч і трепетно зберігаються в шкільному музеї її рідної сільської школи, але, на жаль, постраждали від невмолимої руки часу. Тому поряд із сучасною вишивкою, яка за своїм виглядом яскрава, багата на кольори, Марія залюбки працює над старовинною.
А скільки всього цікавого майстриня знає саме про старовинну вишивку! Вона з таким захопленням розповідає про неї, що не заслухатися просто неможливо. Бо й справді далеко не кожному із нас, сучасних людей, відомо, що в старовину дівчину, яка не мала 12 рушників та 30 сорочок, вишитих власноруч, називали ледацюгою. Це вже не кажучи про те, що вишивати верх чоловічої сорочки було прийнято не просто так: вважалося, що вишивка буде охороняти його сонячне сплетіння від злих духів. Так само і стосовно вишивки жіночої сорочки, в якій розшивалися самі лишень рукави. Адже в старовину жінка носила на сорочці плахту, корсетку, тому із сорочки були видно тільки рукави, які шилися довжиною на три четверті.
— Зараз мені хочеться відтворити стару вишивку П’ятихатського району, причому зробити це не для себе, а для музею, щоб це бачили інші, — зізнається Марія. — В нашому селі, наприклад, є старі ікони, сорочки, рушники, які припадають пилом у коморах, нікому не потрібні. А проте у них є такі види швів, якими нині ніхто не користується. Тому їхнє значення важко переоцінити.
У Марії Жукоцької підростає маленький син, якому немає ще й трьох років. Власне, молода жінка нині знаходиться в декретній відпустці по догляду за дитиною. І скільки б вона не розшивала б сорочок для інших, та в її любого синочка — цілих п’ять вишитих мамою вишиванок. І це ще — не край! Адже її хист тільки набирає обертів, як і бажання зберегти для нащадків старовинні шви.
П’ятихатський район.
Дніпропетровська область.
