«Ставилась мета — знищення всього народу. А нині нова катастрофа — окупація»

18 травня — День скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу 
(Указ Президента України від 14 квітня 1994 року)
 

Сьогодні — 73-тя річниця депортації кримських татар з їх історичної батьківщини — кримського півострова.  За офіційними даними, за період депортації, яка здійснювалась силами НКВС, із Криму було виселено 183 155 осіб, здебільшого до Узбекистану, Казахстану, Таджикистану та Росії. Під час депортації загинуло, за різними даними, від 15 до 46 відсотків татар. Виселення розпочалось на світанку 18 травня 1944 року і тривало всього два дні — на збори давали декілька хвилин. Людей вантажівками везли на залізничні вокзали, звідки товарняками та вагонами для худоби під конвоєм відправляли на заслання. Хворих та тих, хто не міг йти сам, розстрілювали на місці, а померлих у дорозі викидали з вагонів...

У 2015 році Постановою Верховної Ради України депортацію з Криму кримських татар у 1944 році визнано геноцидом.

Сімферополь. Травень 1992 р. Повернення  кримських татар.

Депортація кримських татар, 1944 р. 

Фото з сайту www.opoccuu.com.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.

Про те, з якими думками зустрічають цю трагічну дату кримські татари, поділився на брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі Мустафа ДЖЕМІЛЄВ (на знімку), лідер кримськотатарського народу, народний депутат України, Уповноважений Президента у справах кримськотатарського народу.

— Рішенням Верховної Ради депортація визнана геноцидом кримськотатарського народу, тому що ставилася мета — знищення цього народу. А нині нова катастрофа — окупація. Політика Росії така, що в перші дні окупації ми навіть очікували тотальної депортації, ходили такі чутки й була така інформація. Але думки в Кремлі стосовно кримських татар розділилися на дві частини. Одні вважали, що можна якось домовитися, «купити» лідерів Меджлісу кримськотатарського народу, щоб вони виявили лояльність до окупаційної влади, а друга лінія була така — що із кримськими татарами не можна домовитися, тому потрібно здійснювати традиційні методи, тобто репресії.

Попервах з нами справді намагалися «домовитися» — підключили Татарстан. Президент Татарстану сім чи вісім разів приїжджав до Криму, зустрічався з нашими лідерами, розказував, як добре, що вони в складі Росії. Але це не привело до жодних успіхів, лідери кримських татар і Меджлісу казали, що в них своя точка зору. Потім Росія відмовилася від спроби домовитися, вони вважали, що кримські татари «бурхливо» впливають на казанських татар, і нині здебільшого робиться ставка на репресії. Політика виживання кримських татар — тобто створити такі умови, щоб кримські татари самі залишали Крим.

Те саме було під час першої окупації Криму, в 1883 році, коли після ліквідації Кримського ханства кримські татари становили майже 95 відсотків населення Криму. А до 1917 року кримські татари вже становили національну меншість — майже 15 відсотків. Найстрашніша катастрофа була в травні 1944 року — тотальне переселення всіх кримських татар. Знищувалася й уся культурна спадщина кримських татар — спалювали книжки, підривали мечеті, знищували цвинтарі. Було перейменовано й русифіковано 1118 населених пунктів. І тепер у Криму тисячі мілітаризованих назв — Бронетанкове, Артилерійське тощо замість наших національних найменувань.

Одним із пропагандистських ходів окупантів стало підписання Путіним указу про реабілітацію кримськотатарського та інших народів Криму. З одного боку, кримські татари роками добивалися такого рішення від Верховної Ради України. Але документ Путіна, указ про реабілітацію, геть зовсім порожній. Там мовиться про якісь корінні народи Криму, коли насправді корінний народ — це український і кримськотатарський, і є національні групи, які покинули свою історичну батьківщину. Тому не можна говорити про «болгарський народ Криму» чи «кримських вірмен», «кримських греків». Більше того, у прийнятій так званій «Конституції Республіки Крим» йдеться про те, що кримськотатарська, російська та українська є державними мовами на території республіки. Але насправді українська мова зведена до нуля. Якщо до окупації майже 7 відсотків дітей отримували освіту українською мовою, то нині — 0,1 відсотка. Залишилася лише одна школа у Феодосії — 316 дітей. А кримськотатарські школи, яких було 14,  не закрили, але викладання в них переважно ведеться російською мовою. Найменування державних установ можна зустріти й кримськотатарською мовою, але насправді — все виключно російською. Бували навіть випадки, коли людей звільняли з роботи за те, що вони розмовляли з відвідувачами «незрозумілою мовою», а це була кримськотатарська, яка вважається державною. Пишеться одне, а робиться зовсім інше.

Але головна проблема — що в Криму ліквідовано всі демократичні свободи. Крим повернувся в період, дуже схожий на радянський, і не найкращих часів, а як у 1931—1939 роки. Єдина відмінність — нині можна щось надрукувати, тому що за СРСР взагалі нічого неможливо було опублікувати, але розплата прийде потім. ФСБ відстежує не лише те, що написано, а й «лайки» у соцмережах. Одна із страхітливих речей — зміна демографічного складу Криму. За офіційним даними, з Росії привезли офісних і державних працівників, співробітників ФСБ — приблизно 170 тисяч осіб. Але насправді, за різними оцінками, чисельність російських громадян на території Криму вже майже півмільона. І паралельно витісняються корінні жителі півострова, і не тільки кримські татари. Хоча до них особливе ставлення, тому що вони не лояльний до Росії народ. А колаборантів — колишніх військових, співробітників спецслужб, що перейшли на бік Росії — висилають у далекі райони Росії й, за нашими відомостями, їм навіть роблять позначки «неблагонадійний у плані зради Батьківщині».

Усе це є грубим порушенням статті 49 Женевської конвенції про статус окупованих територій і належить до розряду військових злочинів. Є також злочином і те, що на окупованих територіях Росія застосовує своє законодавство. Наприклад, нині знову з’явився такий термін, як «заборонена література», що стає приводом для обшуків кримських татар. Із початку окупації їх проведено понад 800, і щоранку люди дивляться на годинники: якщо вже десять, отже, сьогодні вже, напевно, не прийдуть. І навіть люди зовсім далекі від політики. Обшуки проводять не з метою щось знайти, а просто залякуючи людей. Ні протоколу, нічого — завалюють чоловік двадцять—тридцять у масках, починають усе трощити, і з боку складається враження, начебто накрили «осередок тероризму». Навіть якщо двері відкриті, вони воліють перестрибнути через паркан, зламати. Точних даних ніхто не може сказати, але вже майже 50 тисяч жителів Криму змушені були його покинути, оселитися на материковій частині України. Із них майже 20 тисяч кримських татар, незважаючи на заклики Меджлісу кримськотатарського народу до співвітчизників не залишати свою історичну батьківщину, тому що за повернення на свою батьківщину ми боролися цілі десятиліття.